справа № 2-7245/2011
27 квітня 2011 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
У складі:
головуючого судді - Башмакова Є.А.,
при секретарі - Куляба Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа -приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, зобов'язання вчинення дій , -
У лютому 2011р. до Жовтневого районного суду з Ленінського районного суду м.Дніпропетровська за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа -приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, зобов'язання вчинення дій.
В обґрунтування своїх вимог, позивач у своїй позовній заяві та у судовому засіданні посилався на те, що 11 травня 2007 року між ним та відповідачем укладений кредитний договір за №014/129857/3125/73, у забезпечення виконання зобов'язань за яким між тими ж сторонами 11.05.07р. укладений та нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу №014/129857/3125/73/98, за яким в свою позивач надав відповідачу в заставу належний йому автомобіль марки BYD F3, р/н НОМЕР_2.
Згідно умов укладеного кредитного договору валютою кредиту є долар США, погашення кредиту та сплату відсотків позивач мав здійснювати у доларах США, однак, вираження грошових зобов'язань у спірному договорі в іноземній валюті, а не в гривні, протирічить діючому законодавству України, а отже, згаданий кредитний договір та договір застави мають бути визнані судом недійсними. Окрім того, позивач просив зобов'язати відповідача прийняти від нього грошові кошти з розстрочкою платежу за вищезазначеною кредитною угодою, та покласти на відповідача судові витрати по справі.
У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача Данильченко М.С. у судовому засіданні позов не визнав, просив суд у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлено, що 11 травня 2007 року між ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»укладений кредитний договір №014/129857/3125/73, відповідно до якого позивач отримав кредитні кошти в розмірі 15 444 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50% з кінцевим терміном сплати 11.05.13р.
В забезпечення вищезазначеної кредитної угоди 11.05.07р. між сторонами укладено договір застави транспортного засобу №014/129857/3125/73/98, за яким позивачем в якості застави передано відповідачу транспортний засіб марки BYD F3, р/н НОМЕР_2. Даний договір в той же день посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_3 (запис у реєстрі №2182)
Кредитний договір передбачає, що кредит наданий позивачу в іноземній валюті -доларах США, та розрахунки між ним та відповідачем мають здійснюватися в тій самій валюті. Гроші в іноземній валюті видані позивачу для придбання автомобіля, тобто для розрахунків цими грошима в іноземній валюті на території України.
У судовому засіданні також встановлено, що у відповідності до вимог ст.203 Цивільного кодексу України при укладенні даного договору були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. Окрім того, на момент укладення цього договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу (ЦК) України, умовами укладеного між сторонами кредитного договору №014/129857/3125/73 від 11 травня 2007 року.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства, який знайшов своє втілення у ст.ст.3, 627 ЦК України, є принцип свободи договору, що у собі розуміє вільний вибір контрагента та вільне визначення сторонами умов договору, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників, з урахуванням вимог діючого Кодексу, інших актів цивільного законодавства знайшов своє втілення.
За кредитним договором та відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ст. 525 ЦК України зазначається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отримуючи кредит в іноземній валюті, позивач не пред'явив до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені (погоджені сторонами) в самому договорі. Згідно ч. 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст. 203 ЦК, а саме зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Як вбачається із матеріалів справи, при укладанні та підписанні договорів вимоги законодавства додержано та виконано, їх форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України, що виключає можливість визнання вищезазначених правочинів недійсним.
При підписанні кредитного договору №014/129857/3125/73 від 11 травня 2007 року позивач був у повному обсязі ознайомлений з необхідною інформацією у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується Додатком до № 1 до вказаного договору, який є його невід'ємною частиною, де детально описана вартість кредиту, а саме позивачеві було відомо яку суму і у якій грошовій одиниці він повинен внести щомісяця в рахунок повернення кредиту. Отже, при підписанні як кредитного договору, так і договору застави від 11 травня 2007 року позивач усвідомлював всі наслідки його укладання.
Крім того, згідно заяви-анкети позивача, поданої 08.05.07р. до позивач мав намір отримати кредит саме у іноземній валюті -доларах США.
Згідно зі статтею 192 ЦК України до грошових коштів -платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці України - гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, у кредит можуть бути надані, згідно вимог Цивільного кодексу України, грошові кошти як в національній одиниці України -гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.
Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року.
Відповідно до ст.1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей, та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно з ч.4 ст.5 дійсного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Диспозиція норми п. «в»ч.4 ст.5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами та сумами таких кредитів, то лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть отримання індивідуальної ліцензії.
Відповідно до листа Національного банку України N13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року вимоги або будь-які обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлено, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання або надання кредитів в іноземній валюті не вимагає наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Вказаний лист не є нормативним-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти - про відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.
Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку також з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається виконання саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. Виконання зобов'язань з повернення кредиту, предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4 ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.
Згідно вимог п.2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
Згідно до дозвілу №10-4 та додатку до дозволу №10-4, виданих НБУ 11.10.06р., ПАТ«Райффайзен Банк Аваль»на час укладення угод мало право на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладених з клієнтом додаткових угод, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Крім того, з урахуванням ч.1 ст.524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене в гривні, позивач не прийняв до уваги наявність положень ч.2 ст.524 ЦК України, відповідно до яких сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Вищезазначені підстави ні згідно укладених сторонами договорів, ані вимог чинного законодавства не є підставами для визнання кредитного договору та договору застави недійсними.
У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частина 2 статті 59 ЦПК України встановлює, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти грошові кошти за оскаржуваною кредитною угодою в розмірі 77 992 грн. з розстрочкою платежу на 48 місяців з щомісячним платежем в розмірі 1 624,83 грн. суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтвердженими наданими доказами та обставинами справи..
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, виходячи з того, що позивач, укладаючи спірні договори, погодився із всіма викладеними у них умовами, враховуючи відсутність підстав для визнання недійсними укладених договорів, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 19 Конституції України, керуючись ст. ст. 203, 215, 217, 525, 629, 1054 ЦК, ст.ст. 10, 11, 59, 60, 212, 213, 215 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа -приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, зобов'язання вчинення дій, відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя Є.А. Башмаков