Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
12 травня 2011 р. № 2-а- 763/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Самойлової В.В.
за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сага" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, треті особи: ХФ ТОВ "Татнафта-Укрнафтопродукт", ПП Анкон Плюс", ТОВ "Макарівська ГНС", МПП "Метан", ТОВ "Маклер", ТОВ "Авантаж 7", ФОП ОСОБА_2, ТОВ "ТНК - ВР Коммерс" про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сага" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 07.10.2010 року № 0003722302/0 та № 0003732302/0, від 05.11.2010 року № 0003722302/1 та № 0003732302/1, від 19.01.2011 року № 0003762302/2 та № 0003772302/2, прийняті щодо нього.
Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.
Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за що у відповідності до чинного податкового законодавства позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.
Представники третіх осіб, що зазначені вище, які належним чином були повідомлені про судовий розгляд у відповідності до ст. 35 КАСУ, в судове засідання не прибули, при цьому ХФ ТОВ "Татнафта-Укрнафтопродукт", ПП Анкон Плюс", ТОВ "Макарівська ГНС", ТОВ "Авантаж 7" надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Згідно до приписів ст. 128 КАСУ, суд вважає за можливе вирішення справи за відсутності зазначених осіб, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка товариство з обмеженою відповідальністю "Сага" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої 22.09.2010 року було складено акт перевірки № 5563/23-506/31236109, де були зафіксовані порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, в результаті чого, на думку відповідача, товариством було занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 194307 грн. та порушення вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого товариством було занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 254664 грн.
За наслідками вказаного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.10.2010 року № 0003722302/0 та № 0003732302/0, від 05.11.2010 року № 0003722302/1 та № 0003732302/1, від 19.01.2011 року № 0003762302/2 та № 0003772302/2, згідно з якими позивачу було визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 291461 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 381996 грн.
Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.
За матеріалами справи судом встановлено, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Сага".
Так, висновок відповідача стосовно заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 194307 грн., викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України, дають підстави вважати, що дійсно товариством допущено вищезазначене порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України, контрагенти, з якими мав господарські відносини позивач, на момент складання податкових накладних та під час здійснення господарських операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.
Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Так, судом встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 194307 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, підтверджена податковими накладними.
Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму у розмірі 194307 грн., яка підтверджена податковими накладними, складеними його контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.
При цьому твердження відповідача стосовно відсутності в позивача первинної транспортної документації, що не дає йому підстави внесення до складу валових витрат витрат за договорами, укладеними з ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" щодо послуг по організації перевезення товару до станції призначення є безпідставними, оскільки наявність у позивача податкових накладних, які є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, на думку відповідача, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідача відсутнє право тлумачення закону.
Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт ненадання позивачем транспортних накладних свідчить про безпідставність складання податкових накладних вищевказаним контрагентом, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаного контрагента, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку, чого відповідач не довів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що у зв'язку з відсутністю первинних документів, які б підтверджували надання транспортних послуг безпосередньо ТОВ "Сага" в межах фінансово-господарської діяльності, що в свою чергу унеможливлює визначення суми винагороди за організацію доставки товару у складі валових витрат, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 1018655 грн., на що суд зазначає наступне.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат належать суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
У пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного закону передбачено, що будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними або іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не включаються до складу валових витрат.
Таким чином, на виконання останнього позивачем надані договори, платіжні доручення, акти виконаних робіт, звіти, податкові накладні, що в свою чергу підтверджує дійсність правочинів між позивачем та ТОВ "ТНК - ВР Коммерс".
Суд звертає увагу, що відповідно до договорів, укладених позивачем з ТОВ "ТНК - ВР Коммерс", транспортування товару передбачено було ТОВ "Сага" або третіми особами, що і мало місце останніми, у зв'язку з чим твердження відповідача щодо порушення позивачем чинного законодавства є безпідставним, оскільки доказів визнання зазначених угод недійсними податковим органом не надано та ним не заперечується ведення господарських відносин ТОВ "Сага" з іншими контрагентами, що також узгоджується з положеннями статті 204 ЦК України, де передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р., де законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Київському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 128, 159, 160 КАСУ, суд, -
постановив:
Позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 07.10.2010 року № 0003722302/0 та № 0003732302/0, від 05.11.2010 року № 0003722302/1 та № 0003732302/1, від 19.01.2011 року № 0003762302/2 та № 0003772302/2, прийняті щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Сага".
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 13.05.2011 року.
Суддя Самойлова В.В.