Справа № 2а/1770/1218/2011
26 квітня 2011 року 15год. 25хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Кривчук К.І., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:
представник позивача: Ткачук О.М.,
представник відповідача: Чорномаз Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Ливарно-механічний завод "Ісполін"
до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ливарно-механічний завод "Ісполін" звернулося з адміністративним позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.09.2010р. №0026141740/0, від 12.10.2010р. №0026141740/1 та від 29.12.2010р. №0026141740/2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки, викладені у акті перевірки, на підставі якого прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, не ґрунтуються на достовірних, об'єктивних та належним чином встановлених і відображених у акті даних, не відповідають фактичним обставинам.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та пояснила суду, що відповідачем на підставі акта позапланової документальної виїзної перевірки від 03.09.2010р. №154/23/33522271 прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010р. №0026141740/0, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 4539,18грн., у т.ч.: 1513,06грн. - за основним платежем, 3026,12грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку та рішеннями податкових органів залишено без змін, а скарги - без задоволення. Відповідачем надалі було прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.10.2010р. №0026141740/1 та від 29.12.2010р. №0026141740/2. Вказала, що ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" не порушувало норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а податковим органом безпідставно було витлумачено договори про зворотню безвідсоткову позику з ОСОБА_4 як процентні договори позики. Просила позов задовольнити повністю - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 15.09.2010р. №0026141740/0, від 12.10.2010р. №0026141740/1 та від 29.12.2010р. №0026141740/2.
Дубенська об'єднана державна податкова інспекція позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що проведеною податковим органом перевіркою ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" було встановлено, що за договорами про безвідсоткову позику платником податків (позикодавцем) було надано ОСОБА_4 (позичальнику) безвідсоткову зворотню позику в загальній сумі 160000,00грн. До 01.01.2004р., дати набрання чинності ЦК України, згідно зі ст.170 Цивільного кодексу УРСР, не допускалося справляння процентів за грошовими та іншими зобов'язаннями, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань щодо зовнішньої торгівлі та інших випадків, передбачених у законі. Оскільки нарахування процентів не було передбачено і спеціальними статтями 374-376 ЦК УРСР, то договори позики, що укладалися раніше, вважалися безпроцентними і без зазначення цього в договорі. Вказав, що з 01.01.2004р. відповідно до ст.1048 Цивільного Кодексу України договір позики може бути як безпроцентним, так і процентним. При цьому, за загальним правилом укладений договір позики є відплатним (процентним). Такий висновок випливає з положень ч.1 ст.1048 ЦК України, згідно з якою позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок отримання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Винятки із загального правила відплатності договору позики передбачено ч.2 ст.1048 ЦК України. Так, незалежно від умов договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, що не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян (850грн.), і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальнику передано речі, визначені родовими ознаками. Таким чином, укладений договір про видачу позики ОСОБА_4, є процентним, підпадає під визначення фінансових послуг, порядок надання яких регулюється Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями). При цьому, розмір процентів визначається, виходячи із облікової ставки НБУ. Отже, ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" необхідно було нарахувати відсотки за користування позикою ОСОБА_4 за період з 01.10.2009р. по 11.05.2010р. та з 01.10.2009р. по 14.05.2010р. згідно з обліковою ставкою НБУ в сумі 10087,06грн. Ненараховані товариством відсотки в сумі 10087,06грн. є додатковим благом для ОСОБА_4 і повинні бути оподатковані відповідно до пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Відтак, Дубенською ОДПІ правомірно донараховано позивачу податок з доходів фізичних осіб в сумі 1513,06грн. із суми визначених перевіркою відсотків за користування позикою та визначено штрафні санкції відповідно до ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в подвійному розмірі від суми основного платежу) у розмірі 3026,12грн. Просив у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Дубенською об'єднаною державною податковою інспекцією з 13.08.2010р. по 27.08.2010р. проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2007р. по 01.08.2010р.
За наслідками проведеної перевірки складено акт від 03.09.2010р. №154/23/33522271 (а.а.с.11-18), згідно з висновками якого проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, п.1.1 ст.1, п.1.6 ст.1, п.2.1 ст.2, пп.3.1.3 п.3.1 ст.3, п.3.2 ст.3, п.3.4 ст.3, п.4.2.1 п.4.2 ст.4, пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп."а" п.19.2 ст.19, пп."а" п.20.2 ст.20, пп."а" 20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-IV, а саме: не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 1513,06грн., у випадку коли не оподатковано доходи, отримані платником податку від підприємства у вигляді додаткових благ.
На підставі вказаного акта від 03.09.2010р. №154/23/33522271 Дубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010р. №0026141740/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 4539,18грн., у т.ч.: 1513,06грн. - за основним платежем, 3026,12грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.6).
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку.
Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 12.10.2010р. №18948 Дубенської ОДПІ податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010р. №0026141740/0 залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.а.с.41-45).
12.10.2010р. Дубенською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0026141740/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 4539,18грн., у т.ч.: 1513,06грн. - за основним платежем, 3026,12грн.- за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.6).
Не погоджуючись з вказаним рішенням та прийнятими Дубенською ОДПІ за розглядом первинної скарги податковими повідомленнями-рішеннями, ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" подало до ДПА в Рівненській області повторну скаргу від 20.10.2010р. ( а.а.с.53-55).
Рішенням про результати розгляду повторних скарг від 22.12.2010р. №26036/25-16/389-390 ДПА в Рівненській області було залишено без змін прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення та рішення Дубенської ОДПІ про результати розгляду первинної скарги від 12.10.2010р. №18948, а повторна скарги позивача залишена без задоволення (а.а.с.56-62).
29.12.2010р. на підставі рішень, прийнятих за розглядом первинної та повторних скарг, Дубенською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0026141740/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 4539,18грн., у т.ч.: 1513,06грн. - за основним платежем, 3026,12грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.5).
ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" було подано повторну скаргу до Державної податкової адміністрації України.
Рішенням ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 03.03.2011р. №4368/6/25-045 було залишено без змін податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 15.09.2010р. №0026141740/0, від 12.10.2010р. №0026141740/1 та від 29.12.2010р. №0026141740/2, а повторна скарга позивача залишена без задоволення (а.а.с.8-10).
Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2009р. між ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір про зворотню безвідсоткову позику №1, згідно з яким позикодавець надає зворотню безвідсоткову позику позичальнику в розмірі 80000,00грн. на термін до 11 травня 2010 року (а.а.с.18).
14.05.2009р. між ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір про зворотню безвідсоткову позику №2, згідно з яким позикодавець надає зворотню безвідсоткову позику позичальнику в розмірі 80000,00грн. на термін до 14 травня 2010 року (а.а.с.19).
Пунктом 2.2 кожного з договорів визначено, що позика надається на зворотній і безпроцентній основі, а пунктом 5.2 - що договір діє до моменту його остаточного виконання.
Відповідно до умов вищевказаних договорів позивач надав безвідсоткову зворотню позику ОСОБА_4, а саме:
- у травні 2009 року в сумі 125000,00грн. згідно з видатковими касовими ордерами від 27.05.2009р. №79 на 5000,00грн., від 28.05.2009р. №80 на 40000,00грн. та від 29.05.2009р. №81 на 80000,00грн. (а.а.с.36-37);
- у червні 2009 року в сумі 35000,00грн. згідно з видатковими касовими ордерами від 02.06.2009р. №83 на 20000,00грн. та від 05.06.2009р. №84 на 15000,00грн. (а.а.с.36, 38).
ОСОБА_4 згідно з наказом від 30.07.2009р. №51 звільнений з займаної посади.
На момент закінчення терміну дії договорів (11.05.2010р. та 14.05.2010р.) позика у загальній сумі 160000,00грн. ОСОБА_4 в касу підприємства не поверталася та із заробітної плати працівника утримана не була.
Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
Відповідно до ст.1046 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
З аналізу вказаної норми слідує, що за загальним правилом договір позики передбачає передачу грошових коштів (речей, визначених родовими ознаками) позикодавцем у власність позичальнику з подальшим поверненням останнім такої ж суми грошових коштів (такої ж кількості речей).
Вказана норма матеріального права не містить застережень щодо обов'язкової відплатності договору позики.
Частиною 1 статті 1048 Цивільного Кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, одержання від позичальника процентів від суми позики є правом, а не обов'язком позикодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Належними цивільними правами сторони користуються на власний розсуд. Укладаючи договори від 11.05.2009р. №1 та від 14.05.2009р. №2, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов, зокрема й стосовно безпроцентності користування позикою.
Отже, ні закон, ні договір у спірних правовідносинах не передбачають обов'язкової сплати позичальником відсотків за користування позикою.
Щодо визначення розміру відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України, то суд вважає, що зі змісту ч.1 ст.1048 ЦК України вбачається, що в такому порядку розмір відсотків визначається у випадку, якщо договором передбачена сплата відсотків, однак не встановлений їх розмір. Оскільки між позикодавцем та позичальником в спірних правовідносинах однозначно погоджено безвідплатність договорів позики, то відсутні правові підстави для нарахування відсотків в будь-якому розмірі, в тому числі й на рівні облікової ставки Національного банку України.
Суд вважає, що відповідач необґрунтовано розцінює умови, зазначені в ч.2 ст.1048 ЦК України, як виняток із загального правила відплатності договору позики. В названій нормі закону вказані умови, за яких договір позики вважається безпроцентним в будь-якому випадку, незалежно від домовленостей сторін. На думку суду, вказана норма права не регулює правовідносин між ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" та фізичною особою ОСОБА_4, відтак відповідач покликається на неї безпідставно.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001р. №2664-III (далі - Закон №2664-III) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно з п.6 ч.1 ст.4 Закону №2664-III фінансовими послугами вважається, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Статтею 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 08.12.1994р. №334/94-ВР визначено доходи, що включаються до складу валового доходу підприємства.
На думку суду, вказані норми матеріального права можуть бути підставно застосовані для визначення валового доходу підприємства та, відповідно, для визначення його податкових зобов'язань за платежем податок на прибуток.
Однак, спірні податкові повідомлення-рішення обґрунтовані нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. N889-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон N889-IV), і визначає позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону N889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.
За визначенням, що міститься в п.1.1 ст.1 Закону N889-IV додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.
Таким чином, як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.
За таких обставин, суд вважає, що ненарахування позикодавцем позичальнику відсотків за користування позикою за договорами про поворотну безвідсоткову позику, помилково розцінено податковим органом як додаткове благо, оскільки воно не має ознак визначеного законом додаткового блага фізичної особи, а тому не є об'єктом оподаткування.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд приходить до висновку, що Дубенською ОДПІ не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 15.09.2010р. №0026141740/0, від 12.10.2010р. №0026141740/1 та від 29.12.2010р. №0026141740/2, якими ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 4539,18грн., у т.ч.: 1513,06грн. - за основним платежем, 3026,12грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції від 15.09.2010р. №0026141740/0, від 12.10.2010р. №0026141740/1, від 29.12.2010р. №0026141740/2.
Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ливарно-механічний завод "Ісполін" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дудар О.М.