Категорія №14
Іменем України
28 квітня 2011 року Справа № 2а-1040/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Широкої К.Ю.,
при секретарі: Смішливій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у Луганській області до Міського комунального підприємство "Бюро технічної інвентаризації", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Інспекції державного архітектурного - будівельного контролю у Луганській області про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Рішенням Держархбудінспекції України від 03.02.2010року одним із основних пріоритетних напрямків роботи інспекції у 2010 році визначено проведення суцільної інвентаризації самочинного будівництва та вжиття комплексу заходів у рамках чинного законодавства щодо його легалізації або ліквідації. Позивач послався на те, що йому відомо, що ухвалою постійно діючого третейського суду при асоціації «Юридична група «Верітас»» від 14.06.2010 по справі № 02-24.09\2007 було переглянуто та скасовано рішення по справі № 02-24.09\2007 від 27.09.2007 року про визнання права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4. Також ухвалою третейського суду при асоціації «Арбітраж»» від 09.06.2010 по справі № 06\09 - 2007 було переглянуто та скасовано рішення по справі № 06\09-2007 від 20.07.2007 року про визнання права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1. Позивач посилається на те, що рішення третейських судів скасовані, у зв'язку з чим Відповідач повинен був скасувати державну реєстрацію на зазначені об'єкти нерухомого майна.
Ухвалами Луганського окружного суду до справи були залучені у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), ОСОБА_3 (АДРЕСА_3).
В судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов, надав додаткові пояснення по справі (т.2 а.с.4) у яких зазначила, що згідно положення про інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю у Луганській області інспекція має право здійснювати захист у суді своїх прав та законних інтересів, звертатися до суду у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Представник позивача зазначає, що об'єктом судового захисту у адміністративній справі є негативний вплив та підрив державного контролю за забудовою території, розміщенням і будівництвом об'єктів архітектури тощо. Підставою звернення до суду стало порушення вимог діючого законодавства у сфері містобудування і архітектури.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову, в судових дебатах надав письмову промову у який зазначив наступне. В ході судового розгляду встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_4 з 21.07.2010 року зареєстровано за гр.ОСОБА_4 (номер запису 56421\33 в книзі 1436) на підставі договору купівлі продажу квартири від 16.07.2010 посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 711. Право власності на квартиру № АДРЕСА_1зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Юридична Група «Верітас» від 17.03.2008 справа № 02-07.03\2008, номер запису 56421\35 в книзі 1436. Таким чинном, відповідач зазначає, записи про державну реєстрацію права власності про скасування яких просить Позивач, на теперішній час змінені, тобто їх вже не існує.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 через канцелярію суду 28.02.2011 року № 7751 (т.2 а.с.41) надала письмову заяву, згідно якої підтримала адміністративний позов та просила скасувати державну реєстрацію нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 в судове засіданні направила свого представника, який надав в судовому засіданні письмові заперечення (т.2 а.с.77) у яких зазначила наступне. Третій особі на праві власності належить квартира № 33 в будинку №2 на кв. Єрьоменко. Право власності було зареєстровано в МКП БТІ м. Луганська на підставі рішення Третейського суду № 02-07.03\2008 від 17.03.2008. 16.07.2010 року квартиру № 33 була продана ОСОБА_7, що підтверджується нотаріально засвідченої копією договору купівлі продажі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась, свого представника не направила, була повідомлена належним чином, причини не явки суду не відомі.
Судом вирішено питання про можливість проведення судового засідання за відсутністю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Відповідно до частини 1статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про судоустрій України» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року № 1952-1V (далі - Закон №1952-ІV), Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. N 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за N 157/6445 (надалі - Тимчасове положення) (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Згідно із ч.1 ст.4 Закону №1952-ІV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема право власності на нерухоме майно.
Згідно з п. 1.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції N 7/5 від 07.02.2002 р. (яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрацію прав власності здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до п. 1.4. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом міністерства юстиції України N 7/5 від 07.02.2002 - державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
З додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, вбачається щодо правовстановлювальних документів відносяться рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (пункт 10 додатку).
Згідно пунктів 1.4, 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно вбачається обов'язок БТІ зареєструвати право власності на нерухоме майно, що виникло на підставі рішення суду на підставі самого лише рішення суду при умові оплати встановлених тарифів.
Комунальному підприємству бюро технічної інвентаризації, на основі законодавства, делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Статтею 19 Закону № 1952- ІV визначено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є: державний акт про право власності на земельну ділянку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір про приватизацію майна державних підприємств; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку; нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва; актиприйому нерухомого майна до експлуатації; договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно; рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Як зазначено в п. 2 ст. 27 Закону №1952-ІУ, державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.
Згідно ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом. Таким органом у спірних відносинах є відповідач.
Як вбачається з матеріалів справи, право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі правовстановлюючих документів - рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Арбітраж» по справі №06\09 - 2007 від 20.07.2007 (кв.Єрьоменко б.2 кв.33), яке було скасоване ухвалою Третейського суду при Асоціації «Арбітраж» від 09.06.2010, та підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Юридична група «Верітас» по справі № 02-24.09\2007 від 27.07.2007 року (АДРЕСА_1), яке було скасоване ухвалою Третейського суду при Асоціації «Юридична група «Верітас» від 14.06.2010.
В судовому засіданні було встановлено, що нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Юридичної групи «Верітас» справа № 02-07.03\2008 від 17.03.2008 (т.1а.с.121). Зазначене рішення на момент розгляду справи були чинне.
Нерухоме майно розташоване за адресою: м. Луганськ, кв. Єрьоменко, б. 2 кв. 33 зареєстроване за ОСОБА_4, на підставі договору купівлі - продажу № 711 від 16.07.2010, засвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу (т.2. а.с. 206). Договір є дійсним на момент розгляду справи по суті.
Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.14 ЦПК, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові до виконання всіма органами влади і місцевого самоврядування та іншими особами на всій території України.
Відповідно до п.3.9 Тимчасового положення, у разі переходу права власності на нерухоме майно, яке вже зареєстроване в Реєстрі прав, реєстратор при реєстрації прав на це майно одночасно скасовує попередній запис щодо права власності на це майно.
Дана норма стосується дій реєстратора при реєстрації переходу права власності, а не дій щодо скасування державної реєстрації як такої, ця норма не вказує на підстави скасування державної реєстрації права власності.
Виходячи із аналізу зазначених норм та з урахуванням обставин справи, суд вважає, що вимоги Позивача не відповідають обставинам справи, так як на час розгляду справи державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, зареєстрованого на підставі рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Юридична група «Верітас»» по справі № 02-24.09\2007 від 27.09.2007 року про визнання права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4, також рішення третейського суду при асоціації «Арбітраж»» по справі № 06\09 - 2007 від 20.07.2007 року про визнання права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 скасовано у зв'язку з переходом право власності на нерухоме майно.
Згідно пункту 3 Положення про інспекції державного архітектурного - будівельного контролю в АРК, областях, м. Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 19.11.2007 № 317, основними завданнями інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері будівництва, містобудування та архітектури; виконання в межах компетенції дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури (далі - державний архітектурно-будівельний контроль).
Відповідно до пункту 4 Положення про державний архітектурно - будівельний контроль, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 року № 225, інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю надається право: зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, місцевим правилам забудови населених пунктів або здійснюються без дозволу на їх виконання, а також виробництво і застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, виготовлених з порушенням державних стандартів; складати протоколи про правопорушення у сфері містобудування та накладати штрафи відповідно до чинного законодавства.
Суд критично оцінює посилання представника позивача на те, що підставою звернення до суду Позивача стало порушення вимог діючого законодавства у сфері містобудування і архітектури, у зв'язку з виявленням порушення у сфері будівництва, містобудування та архітектури з огляду на наступне.
Пунктом 22 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Порушення особою вимог законодавства у сфері містобудування має певні юридичні наслідки, які визначаються законом.
Так, відповідно до статті 25 Закону України «Про основи містобудування» № 2780-XII від 16.11.1992 року, особи, винні зокрема у виконанні будівельних чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього; самовільній зміні архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Відповідно до ч. 12 статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій» № 1699-III від 20.04.2000 року здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Відповідальність фізичних осіб за самовільне будівництво будинків або споруд визначена статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де зазначається, що самовільне будівництво будинків або споруд, а так само самовільна зміна архітектурного вигляду будинків або споруд під час експлуатації тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 244- 6 Кодексу України про адміністративні правопорушення Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів чи споруд, недодержанням державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом будинків або споруд (статті 791, 96, 97).
Від імені інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної архітектурно-будівельної інспекції України та його заступники, начальники інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю та їх заступники. Юридичні наслідки здійснення особою самочинного будівництва визначені і статтею 376 Цивільного кодексу України. Зокрема частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Виходячи з наведеного суд вважає, що накладення адміністративного стягнення, вирішення питання про знесення самочинного будівництва, що за своєю правовою природою є спором про право, не віднесені до компетенції адміністративного суду.
Виходячи з вимог позивача, суд зазначає наступне. Статтею 104 КАС України встановлено, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч статті 104 КАС України, позивачем не обґрунтовано його необхідність звернення до адміністративного суду з вимогою про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна які належать фізичним особам, в чому саме були порушені його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин та якими нормативно правовими актами це звернення обґрунтоване.
Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області.
Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 28 квітня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 04 травня 2011 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позовних вимог Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у Луганській області до Міського комунального підприємство "Бюро технічної інвентаризації", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04.05.2011 року.
Суддя К.Ю. Широка