Іменем України
26 травня 2011 року Справа № 5002-25/139-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Маслової З.Д.,
суддів Ткаченка М.І.,
Проценко О.І.,
за участю представників сторін:
прокурор: Шульга Антон Миколайович, посвідчення № 574 від 18.11.2008 р, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;
позивача: Щебетівська селищна рада - не з'явився;
відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3, довіреність № 141 від 10.02.2011 р.;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 22 березня 2011 року у справі №5002-25/139-2011
за позовом прокурора міста Феодосії (вул. Українська, 5, Феодосія, 98100) в інтересах держави в особі Щебетівської селищної ради (вул. Леніна, 26, смт Щебетівка, м. Феодосія, 98187)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
Прокурор міста Севастополя до відома (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011)
про визнання недійсним договору оренди та спонукання до повернення майна
13 січня 2011 року прокурор міста Феодосії в інтересах держави в особі Щебетівської селищної ради на підставі ст.ст. 203, 216, 793 ЦК України звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди комунального майна № 1/08 від 01.03.2008 р., укладеного між Щебетівською селищною радою та ФОП ОСОБА_2, зобов'язати відповідачку звільнити та повернути Щебетівській селищній раді частину нежитлового будинку площею 74 кв. м. по АДРЕСА_2 (а.с. 2-3).
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений сторонами спірний договір встановлює для сторін права та обов'язки тільки з моменту його нотаріального посвідчення, тобто, у разі недодержання сторонами вимоги чинного законодавства про державну реєстрацію договору, такий договір є незаконним.
Рішенням господарського суду АР Крим від 22 березня 2011 року у справі №5002-25/139-2011 позовні вимоги прокурора міста задоволені, вирішене питання про розподіл судових витрат (а.с. 73-77).
Рішення суду 1-ої інстанції мотивовано тим, що відсутність нотаріального посвідчення договору оренди комунального майна №1/08 від 01 березня 2008 року, що передбачено частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України, при укладенні договору оренди є порушенням закону, а тому даний договір оренди є недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону.
Не погодившись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_2 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 94-96).
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не встановлені обставини того, чи є Щебетівська селищна рада власником майна за спірним договором оренди, не взято до уваги те, що нотаріально не посвідчений договір є неукладеним, а тому не породжує для сторін прав та обов'язків, та взагалі не доведено чи зверталися сторони до нотаріуса для здійснення нотаріального посвідчення договору.
У зв'язку з відпусткою судді Латиніна О.А. та хворобою судді Градової О.Г., їх замінено на суддів Ткаченка М.І. та Проценко О.Ї за розпорядженням в.о. секретаря 2-ої судової палати від 25.05.2011 р.
У судовому засіданні 26 травня 2011 року прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених в позовній заяві, представник ФОП ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в ній, представник Щебетівської селищної ради у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а явку представників обов'язковою визнано не було, колегія вважає за можливе переглянути ухвалу суду першої інстанції за відсутності не з'явившегося представника Щебетівської селищної ради.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 14 грудня 2007 року рішенням 19 сесії 5-го скликання Щебетівської селищної ради № 1017 дозволено ФОП ОСОБА_2 протягом місяця укласти з Щебетівською селищною радою договір оренди строком на 10 років нежилого приміщення в АДРЕСА_2, площею 74,0 кв.м. для розміщення магазину продуктових товарів з 01 березня 2008 року та укласти договір на часткову участь в землекористуванні за вказаною адресою (а.с. 9).
На підставі вказаного рішення 01 березня 2008 року між Щебетівською селищною радою та ФОП ОСОБА_2 укладений договір оренди комунального майна №1/08 (а.с. 10-11).
Пунктом 1. Договору зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежилого будинку, площею 74,0 кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі Щебетівської селищної ради. Майно передано в оренду з метою розміщення магазину продуктових товарів.
Відповідно до пункту 3 Договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання-передачі майна.
Договір укладено строком на 10 років, що діє з 01 березня 2008 року по 01 березня 2018 року (пунктом 32 Договору).
Згідно пункту 4 Договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно.
Прокурор в обґрунтуванні заявлених позовних вимог посилається на те, що договір оренди комунального майна №1/08 від 01 березня 2008 року, всупереч вимогам частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України, був складений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Судова колегія погоджується з висновками суду відносно задоволення позовних вимог прокурора.
Так, відповідно до частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В матеріалах справи міститься лист Щебетівської селищної ради (вих. 744/02-12 від 01.06.2009) який звернений до Прокуратури м. Феодосії з проханням звернутись до господарського суду АР Крим в особі Щебетівської селищної ради з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором оренди, розірванні договору оренди комунального майна та зобов'язання передати орендоване майно Щебетівській селищній раді (а.с. 54).
Зазначений лист мотивований тим, що ФОП ОСОБА_2 більше 15 місяців не вносить орендну плату за договором оренди комунального майна, у зв'язку із чим, за нею станом на 01 червня 2009 року сформувалась заборгованість у сумі 5 459,46 грн.
Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір був укладений в простій письмові формі без нотаріального посвідчення.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що одна із сторін спірного договору зверталась до нотаріуса з проханням посвідчити договір. Судова колегія не приймає до уваги посилання ФОП ОСОБА_2 на відсутність в матеріалах справи доказів звертання позивача до нотаріуса, так як ні в нормах законодавства, ні в договорі не вказаний обов'язок лише селищної ради на нотаріальне посвідчення договору.
Відповідно до ч.1 1 та 3 статті 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, відсутність нотаріального посвідчення договору оренди комунального майна №1/08 від 01 березня 2008 року, що передбачено частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України при укладенні договору оренди є порушенням закону, а договір оренди є недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону.
Вищий Господарський суд України у своєму Роз'ясненні № 02-5/111 від 12.03.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (далі - Роз'яснення про визнання угод недійсними) роз'яснив, що господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, необхідно враховувати, що угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом.
Також, Вищий Господарський суд України у Роз'ясненні про визнання угод недійсними зазначив, що у зв'язку з недодержанням нотаріальної форми визнаються недійсними лише такі угоди, які відповідно до закону підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню у порядку, встановленому Законом України "Про нотаріат".
Згідно до п.1 ч.1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії як посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей тощо).
Відповідно до ст. 54 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.
Частини 1 статті 209 зазначає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ст. 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Пунктом 32 договору оренди № 1/08 від 01.03.2008 р. передбачено, що він укладений на строк 10 років і чинний до 01.03.2018 р. (т.1 а.с. 11).
Отже, законодавством України прямо передбачено обов'язковість нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Відповідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, у розумінні ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не було надано суду належних доказів того, що укладений між сторонами договір відповідав обов'язковим вимогам, що встановлені частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України.
Державна реєстрація договорів оренди майна, купівлі-продажу землі здійснюється на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.04 № 671, відповідно до якого державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Єдиного державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Частиною 3 статті 640 цього Кодексу передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Отже, згідно з частиною 1 статті 210, ч. ст. 220 Цивільного кодексу України такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації. При недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрації визнана законом обов'язковою, такий правочин не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.
Стаття 210 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочину можуть виникати тільки з моменту його реєстрації.
Відповідно до п. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду, що можливе за дотриманням відповідних вимог.
Однак, чинним Цивільним кодексом України не передбачено можливості визнання судом дійсним правочину у разі недодержання сторонами вимог закону про його обов'язкову реєстрацію.
Отже, оскільки недійсність таких правочинів визнана безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладення, незалежно від пред'явлення позову та факту часткового виконання умов такого правочину, у тому числі сплати вартості земельної ділянки. За таких обставин твердження позивачки, що згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони домовилися з усіх суттєвих умов договору є безпідставними.
Стосовно тверджень ФОП ОСОБА_2 відносно відсутності у Щебетівської селищної ради права власності на об'єкт оренди, судова колегія зазначає наступне.
Пунктом 2 ст. 35 Закону Країни „Про власність” № 697-XII від 07.02.1991 р., який діяв на 28.09.1994 р. - момент передачі будівлі магазину з балансу радгоспу-заводу „Котебель” на баланс Щебетівської селищної ради, передбачено, що у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності (а.с. 26).
Статею 49 цього ж закону передбачено, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом. У судовому порядку Щебетівська селищна рада права власності на спірне майно не позбавлялась.
Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Також слід зазначити, що відповідно до роздільного балансу передачі будівлі магазину з балансу радгоспу-заводу „Котебель” відбулась передача цього майна у власність Щебетівської селищної ради.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам діючого законодавства, прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2011 року у справі № 5002-25/139-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя З.Д. Маслова
Судді М.І. Ткаченко
О.І. Проценко
Розсилка:
1. прокурор міста Феодосії (вул. Українська, 5, Феодосія, 98100) 2. Щебетівська селищна рада (вул. Леніна, 26, смт Щебетівка, м. Феодосія, 98187)
3. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
4. Прокурор міста Севастополя (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011)