Іменем України
11 травня 2011 року Справа № 5020-3/185
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Гонтаря В.І.,
Лисенко В.А.,
за участю представників сторін:
прокурор: Бучко Роман Васильович, посвідчення №299 від 28.09.07, прокурор відділу військової прокуратури Військово - Морських Сил України;
позивача: ОСОБА_1, довіреність №220/42/д від 10.01.11, Міністерство оборони України;
відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс";
третьої особи: не з'явився, державне підприємство Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод";
третьої особи: не з'явився, державне підприємство Міністерства оборони України "Балаклавський судноремонтний завод "Металіст";
третьої особи: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 03 лютого 2011 року у справі №5020-3/185
за позовом прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41, місто Севастополь, 99011) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, місто Київ 1, 01001)до товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" (вул. Назукіна, 5, місто Севастополь, 99042)
3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
державне підприємство Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" (вул. Горького, 17, місто Феодосія, 98108),
державне підприємство Міністерства оборони України "Балаклавський судноремонтний завод "Металіст" (вул. Каліча, 2, місто Севастополь, 99000),
товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект" (вул. Козлова, 45, місто Сімферополь, 95011)
про визнання права власності та витребування майна,
19 листопада 2010 року заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс" про визнання права власності та витребування майна.
В якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ухвалою господарського суду АР Крим від 02 грудня 2010 року, до участі у справі були залучені державне підприємство Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" та державне підприємство Міністерства оборони України "Балаклавський судноремонтний завод "Металіст", в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було також залучено товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект".
13 січня 2011 року прокурором було уточнено позовні вимоги, з урахуванням яких, він просить визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, що розташоване по вул. Будівельній, 20 у місті Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. ДІ); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. 3) з Ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431 534,00 грн. Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України нерухоме майно, що розташоване по вул. Будівельній, 20 у місті Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. ДІ); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. 3) з ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431 534,00 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статті 121 Конституції України, статей 2, 29, 54-57 Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що між товариством з обмеженою відповідальністю „Об'єднання „Технохімкомплект" та державним підприємством Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" ухвалою господарського суду міста Севастополя від 21 липня 2004 року у справі №20-10/310-12/261 (залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2004 року), було затверджено мирову угоду, згідно з умовами якої, товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект" отримало в рахунок погашення кредиторської заборгованості частину основних фондів та інше майно державного підприємства Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод", що розташоване по вул. Будівельній, 20 в місті Севастополі, в тому числі спірне майно.
30 серпня 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект" передало спірне майно в якості внеску до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс".
Постановою Вищого господарського суду України від 11 травня 2005 року постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2004 року та ухвала господарського суду міста Севастополя від 21 липня 2004 року були скасовані, справу №20-10/310-12/261 направлено на новий розгляд.
На думку прокурора, державне підприємство Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" не мало прав на відчуження спірного майна на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс", а майно вибуло з володіння власника - Міністерства оборони України - не з його волі, отже, виникає право витребування спірного майна у добросовісного набувача, яким на даний час є товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс". Вищевикладене, як стверджує прокурор, стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03 лютого 2011 року у справі №5020-3/185 позов задоволено.
Визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Будівельній, 20 у місті Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. 3) з ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431 534,00 грн.
Витребувано з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс" на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України нерухоме майно, що розташоване по вул. Будівельній, 20 у місті Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. 3) з ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431 534,00 грн.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс" в доход державного бюджету України державне мито в сумі 4 400,34 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням матеріального та процесуального права.
Так, заявник апеляційної скарги стверджує, що витребувати спірне майно у товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”, як у добросовісного набувальника, з урахуванням наявності волевиявлення сторін при укладанні мирової угоди, неможливо, оскільки, в таких випадках, законодавство захищає права добросовісного набувальника, забороняючи навіть власнику майна вимагати його повернення.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс" стверджує, що судом не були встановлені та досліджені підстави виникнення права держави Україна в особі Міністерства оборони України на спірне майно та сам факт наявності цього права у зацікавленої особи.
Також, заявник апеляційної скарги вважає, що заступником військового прокурора ВМС України було невірно обрано спосіб захисту порушеного права.
Крім того, на думку заявника апеляційної скарги, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що на даний час існують два судових рішення, які суперечать один одному, відносно одних і тих же об'єктів нерухомості, ініційованих одним і тим же заявником - заступником військового прокурора ВМС України. По-перше, справа №5020-3/094-2/507, по якій винесено рішення, що вступило в законну силу, яким встановлено факт знаходження спірного майна в державній власності, орган управління якого РВ ФДМ в АР Крим та м. Севастополі, по-друге, рішення по справі №5020-3/185, згідно з яким, спірне майно знаходиться в державній власності в особі Міністерства оборони України.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02 березня 2011 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Плут В.М., судді Борисова Ю.В., Гонтар В.І., розгляд справи призначений на 16 березня 2011 року.
За розпорядженням керівництва суду суддю Борисову Ю.В. було замінено на суддю Лисенко В.А.
Через неявку сторін у судове засідання, ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 березня 2011 року та 27 квітня 2011 року розгляд апеляційної скарги відкладався.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2011 року було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів.
У судове засідання, що відбулось 11 травня 2011 року, з'явився прокурор та представник позивача, які наполягали на вимогах заявленого прокурором позову, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили судову колегію рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Представник відповідача та треті особи у судове засідання не з'явились, процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні апеляційної інстанції не скористались, треті особи про причини неявки судову колегію не повідомили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
11 травня 2011 року до канцелярії Севастопольського апеляційного господарського суду представником відповідача нарочним було здано клопотання (вх. №6428) про відкладення розгляду справи у зв'язку з находженням свого представника Дишлевської Т.Ю. у відрядженні за межами міста Севастополя. Одночасно, відповідачем було заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи, представник відповідача жодного разу у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явився.
До канцелярії Севастопольського апеляційного господарського суду від представника відповідача неодноразово надходили клопотання з проханням відкласти розгляд справи (вх. №3603 від 16 березня 2011 року, вх. №5746 від 26 квітня 2011 року, вх. №6428 від 11 травня 2011 року) та продовжити строк розгляду справи (вх. №5784 від 27 квітня 2011 року, вх. №6428 від 11 травня 2011 року).
Колегією Севастопольського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи від 16 березня 2011 року та 26 травня 2011 року були задоволені, розгляд справи відкладався.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Питання стосовного того, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.
Так, у клопотанні про відкладення розгляду апеляційної скарги, представник відповідача зазначив, що його представник - Дишлевська Т.Ю. знаходиться у відрядженні за межами міста Севастополя. При цьому, заявником не визначено, яким саме чином його нез'явлення у судове засідання унеможливує розгляд скарги по суті.
Також, відповідачем не надано належних доказів у підтвердження знаходження у відрядженні свого представника.
Втім, судова колегія враховує, що відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації; довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язано не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акту органу управління юридичної особи, якими їй наділяються повноваження вчиняти певні юридичні дії.
Щодо клопотання про продовження строку розгляду справи, судова колегія зазначає, що згідно з вимогами статті 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2011 року вже було задоволено клопотання відповідача (вх. №5784 від 27 квітня 2011 року) про продовження строку розгляду апеляційної скарги на 15 днів.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія апеляційного господарського суду визнала можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача та представників третіх осіб за наявними у справі документами, тим самим, у клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи - відмовити.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 21 липня 2004 року (залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційною господарського суду від 25 жовтня 2004 року), у справі №20-10/310-12/261 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект" до державного підприємства Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" про стягнення заборгованості в сумі 1704657,00 грн. було затверджено мирову угоду.
Умовами мирової угоди передбачено, що державне підприємство Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод", до складу якою на той час входило державне підприємство Міністерства оборони України "Балаклавський судноремонтний завод "Металіст" як відособлений підрозділ, в рахунок погашення заборгованості передало товариству з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект" певне майно загальною вартістю 9647338,00 грн., в тому числі будівлі і споруди (територія №2), розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Будівельна, 20, а саме: цех РСУ (літ. А); гараж (літ. Б); склад (літ. В); склад сипучих матеріалів (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д); склад для сугаки деревини (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж); ковальський цех (літ. 3): будівлю охорони (літ. И); трансформаторну підстанцію (літ. Л), вартістю 431 534,00 грн.(том 1, а.с. 12).
Статутом товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" підтверджується, що в якості внеску до його статутного фонду, товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект" передало спірне нерухоме майно (рядок 8 переліку об'єктів, зазначеного в підпункті 5.3.2 статуту (том 1, а. с. 83-84).
Довідкою комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради від 28 грудня 2010 року, підтверджується, що право власності на об'єкти за адресою: місто Севастополь, вул. Будівельна, 20 зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс".
Постановою Вищого господарського суду України від 11 травня 2005 року були скасовані постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2004 року та ухвала господарського суду міста Севастополя від 21 липня 2004 року про затвердження мирової угоди у справі №20-10/310-12/261 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект" до державного підприємства Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" про стягнення заборгованості в сумі 1704657,00 грн., Суд вказав, що зазначена мирова угода була затверджена з явним порушенням прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Міністерства оборони України.
На думку прокурора, власником спірного майна є держава Україна в особі Міністерства оборони України. Прокурор стверджує, що це майно вибуло з володіння власника не з його волі, вказане стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується із правовою позицією місцевого господарського суду та вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Мирову угоду від 21 липня 2004 року, укладену між державним підприємством Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" та товариством з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект", Вищий господарський суд України визнав такою, що була укладена з порушенням законодавства. Ухвала про затвердження вказаної мирової угоди скасована, отже, вона не змінює матеріально-правові відносини сторін.
Частиною другою статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, зазначена мирова угода не є законною підставою для переходу права власності на майно до товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Технохімкомплект".
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно неправомірно вибуло з володіння державного підприємства „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом не були встановлені та досліджені підстави виникнення права держави Україна в особі Міністерства оборони України на спірне майно, судова колегія спростовує та зазначає наступне.
Відповідно до статуту, державне підприємство Міністерства оборони України "Балаклавський судноремонтний завод "Металіст" є державним підприємством, яке засновано на майні Збройних сил України, що є загальнодержавною власністю, та створеним Міністерством оборони України і підпорядкованим йому.
Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, відповідно до закону здійснює управління військовим майном (частина 2 статті 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”).
Приватизація (відчуження) майна державних підприємств, що входять до сфери управління Міністерства оборони України, можлива лише після проведення корпоратизації таких підприємств у вигляді продажу не більше 49 відсотків акцій цих підприємств (статті 9, 12 Закону України „Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України”)
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду, що державне підприємство Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" не мало права відчужувати спірне майно. Незаконність такого відчуження підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 11 травня 2005 року у справі №20-10/310-12/261. За викладених обставин майно, передане за незатвердженою мировою угодою підлягало поверненню на користь держави, але повернуто не було.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що позивач - держава Україна в особі Міністерства оборони України фактично володіє правами власника стосовно спірного майна. Оскільки, вказані права не визнаються відповідачем, позивач має право на захист своїх порушених прав шляхом пред'явлення позову про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, отже, доводи заявника апеляційної скарги щодо неможливості витребування спірного майна у товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” та невірно обраного способу захисту порушеного права не ґрунтуються на законодавстві та спростовуються матеріалами справи.
Щодо посилання заявника апеляційної скарги на практику розгляду аналогічних справ, судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись діючим законом, відтак, сукупність обставин кожної конкретної справи розглядається судами всебічно та об'єктивно, керуючись при цьому, нормами закону, діючого на час виникнення спору.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків оскарженого рішення.
Зважаючи на те, що жодні доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що вимоги прокурора, щодо визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, зазначеного у позові, та витребування його з незаконного володіння відповідача є обґрунтованими підлягають задоволенню в повному обсязі, отже, підстав для скасування законного та обґрунтованого судового акту не має, тому рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.
Судові витрати місцевим господарським судом правомірно покладено на відповідача у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 03 лютого 2011 року у справі №5020-3/185 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді В.І. Гонтар
В.А. Лисенко