Іменем України
25 травня 2011 року Справа № 5002-32/5942-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Голика В.С.,
суддів Рибіної С.А.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № 332-Д від 22.04.11, публічне акціонерне товариство "Крименерго";
відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 24.01.11, сільськогосподарський виробничий кооператив "Красноярський";
розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Красноярський" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М.) від 17 лютого 2011 року у справі № 5002-32/5942-2010
за позовом публічного акціонерного товариства "Крименерго" (вул. Київська, 74/6,Сімферополь,95034)
до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Красноярський" (вул. Леніна, 1,Красноярське, Чорноморський р-н,96434)
про стягнення 104414,54 грн.
Відкрите акціонерне товариство "Крименерго" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Красноярський", в якій просить стягнути з відповідача 104414, 54 грн., в тому числі 94961, 44 грн. суми основного боргу, 1601, 68 грн. - 3% річних, 5012, 77 грн. - інфляційних втрат, 2838, 65 грн. - пені.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки електричної енергії № 16 від 16.09.2004р., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 94961, 44 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2011 року у справі № 5002-32/5942-2010 позов задоволено частково. Стягнуто з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Красноярський" на користь відкритого акціонерного товариства "Крименерго" 5012, 77 грн. інфляційних втрат, 1601, 68 грн. 3% річних, 2838, 65 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, сільськогосподарський виробничий кооператив "Красноярський" звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2011 року у справі № 5002-32/5942-2010 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 5012, 77 грн. інфляційних втрат, 1601, 68 грн. 3% річних та 2838, 65 грн. пені., прийняти нове, яким відмовити в цій частині позовних вимог.
Апеляційні вимоги обгрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Так, заявник апеляційної скарги стверджує, що господарським судом, при винесенні рішення, не було достатньо з'ясовано правову природу інфляційних втрат та 3% річних.
Посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, відповідач наполягає на тому, що інфляційні втрати та нарахування 3% річних відносяться до суми боргу, тобто вони можуть бути стягнуті на вимогу кредитора тільки разом із сумою основної заборгованості.
Також, заявник апеляційної скарги стверджує, що господарським судом першої інстанції не були взяті до уваги положення частини 1 статті 204 Господарського кодексу України а також частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України, відповідно до яких господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін чи за новацією, тобто заміною первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.
Відповідач вважає, що у зв'язку із укладенням угоди про реструктуризацію боргу № 1/1202 від 12.01.2011р. були припинені зобов'язання за угодою про реструктуризацію боргу № 2/1202 від 05.04.2006р.
У судовому засіданні, призначеному на 25 травня 2011 року, заявник апеляційної скарги підтримав свої доводи у повному обсязі, представник позивача надав свої заперечення.
Також, представник позивача заявив клопотання в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України про заміну відкритого акціонерного товариства "Крименерго" на його правонаступника - публічного акціонерного товариства "Крименерго".
Дослідивши надані представником позивача установчі документи, судовою колегією встановлено, що відкрите акціонерне товариство "Крименерго" перейменовано у публічне акціонерне товариство "Крименерго" у відповідності до вимог чинного законодавства, та останнє є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Крименерго".
Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.
Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.
На підставі викладеного, колегія суду апеляційної інстанції вважає необхідним замінити первісного позивача відкрите акціонерне товариство "Крименерго" на його правонаступника - публічне акціонерне товариство "Крименерго".
Переглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
16.09.2004р. між відкритим акціонерним товариством "Крименерго" (постачальник) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Красноярський" (споживач) укладено договір № 16 про постачання електричної енергії (а.с. 9-12).
Пунктом 1 договору передбачено, що відкрите акціонерне товариство "Крименерго" поставляє електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами дійсного договору та додатків до договору, що є невід'ємними частинами.
Відповідно до пункту 7.2. договору перевірка стану розрахунків за електроенергію здійснюється за розрахунковий період щомісячно, та оформлюється двостороннім актом звірки, який споживач зобов'язаний повернути підписаним до наступного розрахункового періоду.
Пунктом 7.9 договору сторони передбачили, що у випадку наявності у споживача заборгованості за спожиту електричну енергію, споживач має право звернутись до постачальника із заявою для узгодження графіку погашення заборгованості, що встановлює строки оплати існуючої заборгованості та є невід'ємною частиною договору. Належна до оплати сума визначається постачальником з врахуванням офіційного індексу інфляції, 3% річних та пені.
05.04.2006р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 2/1202 до договору № 16 від 16.09.2004р. (а.с. 13-14 т.1).
Відповідно до умов додаткової угоди споживач бере на себе зобов'язання оплатити заборгованість в розмірі 302039, 30 грн., яка виникла перед постачальником станом на 01.04.2006р. по графіку, викладеному у додатковій угоді.
Заборгованість перераховується до 28 числа кожного місяця, як то зазначено в додатковій угоді.
12.01.2011р. між сторонами на виконання пункту 7.9. договору було укладено додаткову угоду № 1/1202 до договору № 16 16.09.2004р., відповідно до якої споживач бере на себе зобов'язання оплачувати постачальнику борг, що виник станом на 01.01.2011р. за графіком, що зазначений у додатковій угоді, та відповідно до якого сплата заборгованості розстрочена до липня 2012р.
Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17 жовтня 2005 р. N 910) та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442.
Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення) (абз. 2 п. 1.1 Правил користування електричною енергією).
Відповідно до пункту 23 Правил користування електричною енергією оплата спожитої електричної енергії, в тому числі на підставі визначеної претензії, здійснюється споживачем шляхом зарахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. Кошти від застосування штрафних санкцій до споживача, в тому числі пеня за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, а також плата за надання споживачу додаткових послуг зараховується на поточний рахунок енергопостачальника.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання відносно підписаної додаткової угоди та не в повному обсязі здійснював передбачені цією угодою платежі, що призвело к виникненню суми заборгованості за період з 2007 року по листопад 2010 року.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондуються з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку як один з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання.
Відповідно до статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Всупереч доводам заявника апеляційної скарги, слід зазначити, що так як 12 січня 2011 року була укладена додаткова угода, якою передбачений графік реструктуризації наявної заборгованості (у тому числі і частини суми заборгованості за невиконаним раніше графіком реструктуризації заборгованості, передбаченим додатковою угодою № 2/1202 від 05.04.2006р.), на момент звернення позивача до господарського суду, позивач мав всі належні правові підстави для стягнення як загальної суми заборгованості так і штрафних санкцій за невиконання умов додаткової угоди № 2/1202 від 05.04.2006р.
Судова колегія, перевіривши розрахунок штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, визначений господарським судом першої інстанції, вважає його правильним та цілком обгрунтованим.
Всупереч доводам заявника апеляційної скарги слід зазначити, що стягнуті з відповідача місцевим господарським судом суми штрафних санкцій та нарахувань є, відповідно до зазначеного законодавства, гарантованим правом позивача на відшкодування втрат, пов'язаних з неможливістю своєчасного отримання грошових коштів, їх частковим знеціненням внаслідок інфляції, які виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем вже підписаної додаткової угоди № 2/1202 від 05.04.2006р. При цьому, суми штрафних санкцій, включені в графік реструктуризації є мірою відповідальності відповідача за невиконання положень первісної угоди, а саме договору на поставку електричної енергії № 16 від 16.09.2004р.
Стосовно доводів відповідача щодо того, що при підписанні 12 січня 2011 року додаткової угоди, що має новий графік реструктуризації заборгованості відповідача, мала місце новація не можуть бути визнані судовою колегією, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Однак, додаткова угода про реструктуризацію боргу № 1/1202 від 12.01.2011р. не є новацією. Додаткова угода № 2/1202 від 05.04.2006р. не розривалась та не змінювалась.
Більш того, у додатковій угоді № 1/1202 від 12.01.2011р. немає жодних посилань на те, що попередню діючу додаткову угоду у зв'язку із підписанням нової слід вважати недійсною чи такою, що замінена наступною.
Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Предметом правовідношення по додатковій угоді із графіком реструктуризації № 2/1202 від 05.04.2006р. був обов'язок сплатити суму 302039, 3 грн., а додаткова угода від 12 січня 2011 року передбачає обов'язок боржника сплатити 134 390, 33 грн. Вказане підтверджено копіями вказаних додаткових угод, що є в матеріалах справи.
Таким чином, з огляду на зазначене, новацією не може бути заміна одного зобов'язання по сплаті певної суми на зобов'язання по сплаті меншої суми.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до статті 627 Цивільного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі законодавчо не підтвердженні та те, що судова колегія вважає рішення господарського суду першої інстанції обгрунтованим, керуючись статтями 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Красноярський" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М.) від 17 лютого 2011 року у справі № 5002-32/5942-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Голик
Судді С.А. Рибіна
І.В. Черткова
Розсилка:
1. публічне акціонерне товариство "Крименерго" (вул. Київська, 74/6,Сімферополь,95034)
2. сільськогосподарський виробничий кооператив "Красноярський" (вул. Леніна, 1,Красноярське, Чорноморський р-н,96434)