донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
25.05.2011 р. справа №6/5009/748/11
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого:
Чернота Л.Ф.,
суддів
Діброви Г.І., Шевкової Т.А.
від позивача:
не з»явився
від відповідача:
не з»явився
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя та Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя
на рішення господарського суду
Запорізької області
від
02.03.2011 року
у справі
№6/5009/748/11 (суддя Місюра Л.С.)
за позовом
Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя
до відповідача:
Приватного виробничо-комерційного підприємства «Пластек», м. Запоріжжя
про
визнання дійсним договору оренди нежитлового приміщення №1635/7 від 15.06.2006р. та додаткових угод до нього
У 2011 році Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Пластек», м. Запоріжжя про визнання дійсним договору оренди нежитлового приміщення №1635/7 від 15.06.2006р. та додаткових угод до нього.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.03.11р. у задоволенні позовних вимог Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя було відмовлено.
Позивач, Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя та Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.11 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Позивачі, Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя та відповідач, Приватне виробничо-комерційне підприємство «Пластек», м. Запоріжжя до судового засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення від 04.05.2011р., своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2006р. між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя (орендодавець), Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя (балансоутримувач) та Приватним виробничо-комерційним підприємством «Пластек», м. Запоріжжя був підписаний договір оренди нежитлового приміщення № 1635/7 (далі -договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №159/15 від 19.04.2006р. передає на строк з 15.06.2006р. по 15.06.2009р., а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 166,93кв.м. за адресою: вул. Рельєфна, 2а, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО №7». Дане нежитлове приміщення вбудоване підвальне.
Договір підписаний трьома сторонами без розбіжностей та зауважень, скріплений печатками.
Крім того, між сторонами 30.06.2006р., 26.06.2007р.,18.02.2009р.,14.05.2009р., 14.07.2009р., 06.04.2010р. були підписані додаткові угоди, відповідно до яких вносились зміни до п. 1.1, 3.2, 11.12, 3.4, а також декілька разів продовжувався строк дії договору та остаточним строком дії договору визначено до 31.12.2009р.
В зв»язку з тим, що договір оренди нежитлового приміщення не був нотаріально посвідчений, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання дійсним договору оренди нежитлового приміщення №1635/7 від 15.06.2006р. та додаткових угод до нього.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання недійсним правочину.
Стаття 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначає поняття оренда як засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нормою ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації, і такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За приписами ч. 2 ст. 793 та ст. 794 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору оренди нежитлового приміщення між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя та Приватним виробничо-комерційним підприємством «Пластек», м. Запоріжжя були узгоджені всі істотні умови згідно приписів ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також дотримані всі необхідні вимоги, які ставляться для договорів оренди комунального майна.
Як вбачається з матеріалів справи власником нежитлового приміщення, підвалу за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рельєфна, 2а є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, право власності якої зареєстроване на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №195/37 від 25.05.2006р.
Водночас, частина 2 ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” встановлює, що співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання є власники квартир. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. інш.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Поняття допоміжних приміщень встановлено в статті 1 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку“, в якому визначено, що підвали відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.
В рішенні Конституційного суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004р. по справі № 1-2/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Отже, власником допоміжних приміщень, в т.ч. підвалів є власники квартир, а тому повноваження щодо передачі даних приміщень в оренду належать об»єднанню співвласників будинку. Разом з тим, право комунальної власності територіальної громади в особі Запорізької міської ради не скасовано в установленному чиним законодавством порядку.
Як вбачається із матеріалів справи, сторонами виконувалися умови договору оренди нежитлового приміщення.
У відповідності до п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними»визначено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державної реєстрації, оскільки момент вчинення таких правовочинів, відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Враховуючи вищевикладене та враховуючи, що згідно ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України ( в редакції на момент підписання спірного договору) договір оренди нежитлового приміщення на строк більше ніж 1 рік підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому договір оренди нежитлового приміщення є неукладеним та нікчемним.
Таким чином, позивачами не надано суду належних та допустимих доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору оренди, а тому і наявності спору між сторонами, а також порушення прав позивачів, тому відсутні правові підстави для визнання дійсним даного договору, а суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв”язку з чим правомірно відмовив Управлінню житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Комунальному підприємству «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним договору оренди нежитлового приміщення №1635/7 від 15.06.2006р. та додаткових угод до нього.
Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2011 року у справі №6/5009/748/11 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Апеляційну скаргу Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об»єднання №7», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2011 року у справі №6/5009/748/11 залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2011 року у справі №6/5009/748/11 -без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Л.Ф. Чернота
Судді Г.І. Діброва
Т.А. Шевкова
Надр.6 прим:1 -у справу;2,3 -позивачу;4 -відповідачу;5 -ДАГС;6-ГС Запоріз. обл.