Справа № 22-2825 Головуючий у 1 інстанції: Щаслива О.В.
2011 р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.
„12” травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Стрелець Л.Г., Кочеткової І.В.
при секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в праві спільної власності подружжя, усунення перешкоду здійсненні права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування, -
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання прававласності на Ѕ частину в спільному майні подружжя, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення у житловий будинок АДРЕСА_1 та зобов”язання відповідача надати ключі від вказаного будинку.
У позові зазначала, що з 11.11.1967 року по 14.12.2004 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, під час якого ними, на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.1984 року, був придбаний житловий будинок АДРЕСА_1, право власності на який було зареєстроване за відповідачем.
Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу сторони намагалися поділити спільний будинок, однак досягнутих домовленостей про добровільній поділ відповідач не виконував, а з 2008 року змінив замки у будинку і перешкоджає її вселенню, чим порушує її право власності на спільне майно, просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом її вселення та зобов”язання відповідача надати ключі від вхідних дверей будинку.
У листопаді 2010 року ОСОБА_2, який проти позову заперечував, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України, посилаючись на те, що спірний житловий будинок дійсно був придбаний за період шлюбу з ОСОБА_3, однак за кошти, які він накопичив за час роботи на будівництві Байкало-Амурської магістралі.
Одночасно зазначав, що ОСОБА_3 фактично припинила з ним подружні стосунки у 1995 році і з цього часу в спірному будинку не проживає, участі в утриманні будинку, оплаті комунальних послуг не приймає, однак з реєстраційного обліку за адресою будинку не знялась.
З вимогами про визнання права власності на Ѕ частину у зазначеному спільному майні та про усунення перешкод у користуванні вона звернулася у серпні 2010 року з пропуском строку позовної давності, про застосування якого він подав заяву у листопаді 2010 року, враховуючи, що шлюб між ними було розірвано 14 грудня 2004 року, а заявлені ОСОБА_3 у червні 2006 року та у квітні 2008 року позови про поділ майна були залишені без розгляду.
Оскільки ОСОБА_3 пропустила встановлений ст. 72 СК України строк на звернення до суду з вимогами про визнання за нею права власності на Ѕ частку зареєстрованого на його ім”я будинку, з якого вона виселилась у добровільному порядку та вивезла все своє майно, змінивши місце проживання , просив у зустрічному позові на підставі ст. 71 ЖК України визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в праві спільної власності подружжя задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1.
Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності на частку в праві спільної власності подружжя.
Вселено ОСОБА_3 в будинок АДРЕСА_1, зобов”язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей будинку АДРЕСА_1
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 317 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову ОСОБА_3 відмовити та задовольнити його зустрічний позов.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справе ливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 листопада 1967 року, який розірвано рішенням Шнвченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.10.2004 року, яке набрало законої сили 09.11.2004 року(а.с.39). Розірвання їх шлюбу було зареєстровано 14.12.2004 року(а.с.18, 40, 65).
Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.1984 року придбали жилий будинок АДРЕСА_1, який в ЗМБТІ було зареєстровано на ім”я ОСОБА_2.(а.с.72,73).
Згідно із ч.1 ст. 22 КпШС, чинного на час придбання спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільою сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього госпдарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Правове положення, закріплене в ч.2 ст. 60 СК України, яким суд керувався при вирішенні спору, хоча СК України набрав чинності з 01.01.2004 року, і відповідно до якого вважається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, є аналогічним.
Отже встановивши, що спірний будинок був придбаний у період шлюбу сторін, суд прийшов до висновку про належність його до спільної сумісної власності подружжя, враховуючи, що твердження ОСОБА_2 про те, що вказаний будинок за договором від 12.05.1984 року був придбаний не за спільні, а за його особисті кошти, останній на порушення вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України ніяким чином не довів, доказів на підтвердження таких обставин не надав.
Між тим, заперечуючи проти позову ОСОБА_3 про поділ будинку, як неподільної речі, шляхом визнання за нею права на Ѕ ідеальну частку, ОСОБА_2 посилався на пропуск нею позовної давності для захисту свого права, як співвласника сумісного майна.
Згідно з ч.2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовні давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, заявленого нею у серпні 2010 року, суд виходив з того, що за обставинами справи визначений ст. 72 СК України строк позовної давності нею не пропущений, оскільки до лютого 2008 року її право власності на частину будинку визнавалося ОСОБА_2, що підтверджується і поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
Встановивши, що фактично оспорювати її право користування спільним майном ОСОБА_2 став лише у лютому 2008 року, звернувшись із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком(а.с.85-90), суд прийшов до висновку, що саме з часу пред”явлення зазначеного позову ОСОБА_3 дізналася про порушення її права на будинок.
Відповідно до положень ч.1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Ту обставину, що ще у червні 2006 року ОСОБА_3 зверталася із позовом до ОСОБА_2про визнання права власності та поділ будинку у натурі, який ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2006 року був залишений без розгляду(а.с.119), суд не визнав такою, що має значення для обчислення строку позовної давності, оскільки перебіг останнього почався з лютого 2008 року, отже на час звернення ОСОБА_3 до суду у сепні 2010 року пропущений не був.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним будинком з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України, суд правильно виходив з того, що на правовідносини, пов”язані із здійсненням права спільної сумісної власності, норми ст.ст. 71,72 ЖК України не поширюються і їх не регулюють.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Оскільки ОСОБА_3 являлася суб”єктом права спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1, то не проживання її у зазначеному будинку на обсяг її прав, як співвласника, щодо володіння та користування спільним майном не впливало.
Як у ході розгляду справи, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався також на те, що у 2006 році сплатив ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості Ѕ частини спірного будинку, однак переконливих та допустимих доказів на підтвердження цих доводів суду як першої, так і апеляційної інстанції не надав.
Інші доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Зазначені доводи скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2011 року по даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: