20 квітня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,
Завгородньої І.М., Макарчука М.А., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2010 року,
У березні 2008 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що з 1988 року до 2007 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем.
За час спільного проживання, в серпні 2000 року, вони придбали жилий будинок в м. Підгороднє, вартістю 1 900 доларів США, але у зв'язку з тим, що в будинку не було газу, у 2003 році продали його за 4 тис. доларів США.
18 жовтня 2003 року на ім'я відповідача ними була придбана квартира АДРЕСА_1, вартістю 5 тис. доларів США. Різниця в 1 тис. доларів США була компенсована за рахунок спільних коштів з їхніх пенсій - в розмірі 700 доларів США та 300 доларів США, які у неї залишилися після продажу власної квартири.
Після вселення в 2003 році до квартири вони її відремонтували й проживали до квітня 2008 року, однак потім відповідач її із квартири вигнав.
Посилаючись на те, що її участь у придбанні разом із відповідачем квартири є рівною, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири та вселити її до квартири.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2010 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив із доведеності того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внаслідок спільної праці придбали спірну квартиру, а тому на підставі ст. 17 Закону України «Про власність» визнав за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визнається ступенем його трудової участі.
Оскільки сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували, то виходячи зі змісту наведеної норми права і з урахуванням вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивачка ОСОБА_3 зобов'язана була довести, надавши докази відповідно до положень ст. ст. 58, 59 ЦПК України, що спільна сумісна власність - квартира АДРЕСА_1 створена за рахунок спільної праці та її трудової участі.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 указував, що він разом із своїм сином придбав у 2000 році будинок в м. Підгороднє. Після продажу цього будинку, у 2003 році вони із сином придбали спірну квартиру, в якій до 2006 року проживали разом із ОСОБА_3; позивачка трудової участі в придбанні квартири не брала; жодних доказів на підтвердження своїх вимог не надала.
Відповідно до наданих у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадянина на житловий будинок» роз'яснень, інші особи, що брали участь в будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності не вправі вимагати визнання права власності на будинок, вони мають лише право на відшкодування своїх витрат здійснених на ремонт, якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд на зазначене уваги не звернув, а, задовольняючи позов, виходив лише із того, що сторони знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією сім'єю, у зв'язку з чим квартира є їхньою спільною сумісною власністю; не з'ясував питання про те, чи була між сторонами домовленість про створення спільної сумісної власності під час дії Закону України «Про власність»; чи вкладала ОСОБА_3 свої кошти для придбання спірної квартири; не врахував роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»; в достатньому обсязі не перевірив пояснень ОСОБА_4; не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Н.А. Горелкіна
Є.П. Євграфова
І.М. Завгородня
М.А. Макарчук