27 квітня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Журавель В.І., Євграфової Є.П.,
Леванчука А.О., Писаної Т.О., -
розглянувши в судовому засіданні справу за ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кам'янка» про розірвання договору оренди землі, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кам'янка» на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 листопада 2010 року,
У листопаді 2009 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 3 листопада 2006 року уклала з товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кам'янка» (далі - ТОВ «Агрофірма «Кам'янка») договір оренди землі № 200/1, відповідно до умов якого передала відповідачу належну їй на праві приватної власності земельну ділянку загальною площею 3,18 га, розташовану в межах Білецьківської сільської ради Кременчуцького району, в строкове платне користування строком на двадцять років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідач прийняв ділянку згідно з актом про передачу та прийом від 3 листопада 2006 року та зобов'язувався виплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції, застосовувати заходи з підвищення родючості ґрунтів та захисту їх від ерозії та використовувати землю за цільовим призначенням.
Однак, в порушення даних вимог, відповідач постійно порушував строки прибирання побічної продукції, не вносив добрива, що призвело до виснаження та засмічення землі бур'янами, а в 2009 році зовсім не обробляв землю, тобто не використовував її за призначенням, що підтверджується відповідними актами. Також виплачував орендну плату в фіксованому розмірі - 352 грн. 70 коп., не враховуючи індекс інфляції і всупереч Указу Президента від 2 лютого 2002 року № 92 про запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 % вартості земельної ділянки, виплачував їй в розмірі 1,5 %, що є істотним порушенням умов договору оренди землі.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила розірвати договір оренди земельної ділянки.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 8 листопада 2010 року, позов задоволено. Розірвано договір оренди землі від 3 вересня 2006 року № 200/1, укладений між ОСОБА_3 і ТОВ «Агрофірма «Кам'янка».
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Агрофірма «Кам'янка» просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, задовольняючи позов, виходив із того, що земельна ділянка не використовується за призначенням, оскільки вона заросла бур'янами та належним чином не обробляється, що є підставою для розірвання договору оренди.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 96 ЗК України обов'язком землекористувача є використання землі за цільовим призначенням, тобто земельна ділянка певної категорії має використовуватися відповідно до умов її надання.
У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України судами не встановлено, які саме земельні ділянки не оброблялися, акти обстеження полів складались при обстеженні саме полів, а не конкретної ділянки позивачки, а тому висновок про те, що не оброблялась ділянка саме позивачки є передчасним і грунтується на припущенні.
Аналіз норм законодавства дозволяє зробити висновок про те, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням - це випадки, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення.
Натомість позивачкою не доведено, що відповідачем ділянка використовується не за сільськогосподарським призначенням, а за будь-яким іншим.
Крім того, суди не з'ясували, у чому полягає шкода, завдана позивачці в зв'язку з невиконанням покладеного на відповідача обов'язку щодо вирощування сільськогосподарської продукції, та яким чином такі дії (або бездіяльність) порушують чи обмежують права орендодавця, чи є ці порушення істотними, наслідком яких є розірвання договору оренди.
Наведене свідчить про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення рішень, які не грунтуються на законі, а тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кам'янка» задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: В.І. Журавель
Є.П. Євграфова
А.О. Леванчук
Т.О. Писана