11 травня 2011 року Справа № 2а/0370/1002/11
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Дмитрука В.В.,
при секретарі судового засідання Годунок Т.О.,
з участю представників позивача Дубини І.В., Максимчука Ю.В.,
представника відповідача Новосада Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
ТзОВ «ВМП» звернулося з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 09.03.2011р. №0001052301/0/55 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 215 036грн.
Позовні вимоги вмотивовані наступним:
- сфера застосування митної вартості чітко визначена ст.263 Митного Кодексу України і обмежується використанням лише для митних цілей та застосовується митними органами, відтак висновок працівників Нововолинської ОДПІ про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, законодавчо не обґрунтована;
- звичайна ціна визначається виходячи з рівня цін на відповідному ринку, яким в даному випадку слід вважати внутрішній ринок України, а митна вартість товару визначається виходячи з рівня цін на зарубіжному ринку, і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики;
- підпункт 4.3 Закону «Про податок на додану вартість», встановлює правила визначення бази оподаткування при імпорті товарів і не може бути використаний для її визначення при продажу товарів на митній території України, оскільки це здійснюється у відповідності з вимогами, встановленими іншою нормою цього Закону;
- продаж товарів за цінами, нижче митних, яка призводить до виникнення у платника податків від'ємного значення ПДВ, не може вважатися порушенням законодавства за умови, що продаж здійснювався за справедливими ринковими цінами - ТзОВ «ВМП» при здійсненні господарської діяльності за період жовтень-листопад 2010 року реалізувало ТзОВ «Агротехніка» товари на суму 5 738 812грн.41коп. в той час як собівартість реалізованого імпортованого товару склала 5 639 462грн.70коп.;
- ТзОВ «ВМП», керуючись вимогами п. 4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», правильно визначив базу оподаткування операції реалізації товарів ТзОВ «Агротехніка», виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни;
- при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах норми підпункту 1.20.8. пункту 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка покладає на податковий орган обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.
Представники позивача в судовому засіданні повністю підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, просять адміністративний позов задовольнити повністю.
Нововолинська ОДПІ в своїх запереченнях та представники відповідача в судових засіданнях просять в задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи тим, що податковим органом правомірно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 215 036грн., оскільки при поставці ввезених в Україну товарів на митній території України база оподаткування визначається за цінами не нижче митної вартості, тобто податок на додану вартість, відображений у складі податкового кредиту на підставі ВМД має бути погашений податковими зобов'язаннями при подальшому продажі імпортного товару незалежно від продажних цін, у тому числі у випадках коли митна вартість при ввезені була значно вища договірної (контрактної) і в разі вимушених поставок у збиток.
Розглянувши доводи, викладені у позовній заяві, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. При цьому судом враховано наступне:
Як встановлено судом, з 01.02.2011р. по 14.02.2011р. Нововолинською ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «ВМП» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів платника за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р., про що складено акт від 18.02.2011р. №88/10/2301/36266887.
Висновками акту перевірки констатовано порушення позивачем п.4.1, абзацу 1 п.4.3 ст.4, пп.пп. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі - Закон України №168/97-ВР), в результаті чого занижено податкові зобов'язання за жовтень 2010 року на суму ПДВ 215 036грн.05коп., занижено податкові зобов'язання за листопад 2010 року на суму 291 852грн.90коп. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року на суму 215 036грн.05коп.
За наслідками перевірки Нововолинською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011р. №0001052301/0/55 про зменшення ТзОВ «ВМП» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 215 036грн.
Висновки перевірки вмотивовані тим, що у жовтні - листопаді 2010 року ТзОВ «ВМП» реалізовано ТзОВ «Агротехніка» (код ЄДРПОУ 21750952) згідно договору № 12 від 01.10.2010 року імпортований товар - м'ясо куряче обвалене, подрібнене, заморожене, сало бокове без шкіри, заморожене, сало хребтове, заморожене, однак база оподаткування таких операцій розрахована товариством, виходячи з контрактної вартості товару, яка менше митної вартості, внаслідок чого занижені податкові зобов'язання з ПДВ по таких операціях у жовтні 2010 року на суму 215 036грн.05коп. та у листопаді 2010 року на суму 291 852грн.90коп.
Судом встановлено, що позивачем на підставі договору з фірмою «Polset» Sp. Z.o.o. №8/1-10 PL від 11.01.2010р., №1/1-10 PL від 04.01.2010р., №2/1-10 PL від 11.01.2010р. і ВМД було придбано та імпортовано на територію України сало свиняче бокове без шкіри, сало свиняче хребтове без шкіри, м'ясо куряче обвалене, подрібнене, заморожене. Реалізація вищезазначеного імпортованого товару на території України здійснювалась позивачем відповідно до укладеного договору з ТзОВ «Агротехніка» за ціною нижчою, ніж її митна вартість.
Стаття 4 Закону України №168/97-ВР визначає базу оподаткування ПДВ для різних випадків здійснення господарських операцій.
Так, відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України №168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.
Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України №168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР (далі - Закон України №283/97-ВР).
Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України №283/97-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 п. 1.20. ст. 1 Закону України №283/97-ВР, на підставі якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений п. 1.20.2 п. 1.20. ст. 1 Закону України №283/97-ВР, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.
Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.
Таким чином суд, приходить до висновку, що при розрахунку зобов'язань з податку на додану вартість в жовтні 2010 року і визначенні бази оподаткування, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.
Крім того, ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно із ст. 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення», в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а ст. 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Таким чином, норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають суб'єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем не завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в листопаді 2010 року на суму 215 036 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, не зважаючи на пропозицію суду, не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення Нововолинською об'єднаною державною податковою інспекцією податкового повідомлення-рішення №0001052301/0/55 від 09.03.2011р.
Приймаючи постанову у даній справі, суд виходить з наданих ч. 2 ст. 162 КАС України повноважень, враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції №0001052301/0/55 від 09.03.2011р.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 71, 72, 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції від 09.03.2011р. №0001052301/0/55 про зменшення товариству з обмеженою відповідальністю «ВМП» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 215 036грн.
Стягнути з Державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» 3грн.40коп. витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається сторонами протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена в повному обсязі 16 травня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В.Дмитрук