18 березня 2008 р.
№ 19/154
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивача
Коваль В.Ф. - довіреність від 05.03.2008 р.
відповідача
Кривенкова М.В. - довіреність від 06.12.2005 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат"
на постанову
від 30.10.2007 Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі
№ 19/154 господарського суду Полтавської області
за позовом
Приватного сільськогосподарського підприємства "Дружба"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат"
про
стягнення 918 716,76 грн.
ПСП "Дружба" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Бурат" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог а.с. 98) про стягнення 918 475,85 грн., з яких:
- 862 882,77 грн. сума основного боргу за договором № 53 на закупівлю зерна від 29.09.2003 р. (у тому числі інфляційні у сумі 159 767,61 грн.);
- 3 % річних від простроченої суми за всі періоди прострочення, які становлять 55 593,08 грн.;
- про стягнення з ТОВ "Бурат" на користь ПСП "Дружба" понесені судові витрати, а саме: 9 187,17 грн. державного мита, 118,00 грн. на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та 20 000, 00 грн. з оплати послуг адвоката;
- про стягнення з ТО "Бурат" в доход державного бюджету за залишення без відповіді претензії ПСП "Дружба" № 1 від 19.03.2007 штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 09 по 22 серпня 2005 р. ТОВ "Бурат" провело часткове погашення заборгованості перед ПСП "Дружба" за договором № 53 на закупівлю зерна від 29.09.2003 р.
Зменшення заборгованості відповідача було проведено в жовтні та листопаді 2006 р. та у січні 2007 р. шляхом проведення заліку (погашення) зустрічних однорідних (грошових) вимог між ПСП "Дружба" та ТОВ "Бурат", які утворились в наслідок підписання між сторонами двох договорів купівлі -продажу комбікорму № 88 від 10.10.2006 р. та № 98 від 09.11.2006 р.
Таким чином, ТОВ "Бурат" невиконане грошове зобов'язання щодо проведення повної оплати за кукурудзу врожаю 2003 р., передану відповідачу ПСП "Дружба" за договором № 53 на закупівлю зерна від 29.09.2003 р., яке на даний час з урахуванням індексів інфляції за усі періоди прострочення виконання, з урахуванням проведення часткового розрахунку і взаєморозрахунку, становить 862 882,77 грн., а також 3 % річних за всі періоди прострочення виконання з боку відповідача зобов'язання з повного розрахунку за договором № 53, становить 55 593,08 грн.
Претензія ПСП Дружба" № 1 від 19.03.2007 р. залишена відповідачем без відповіді.
Позовна заява обґрунтована з посиланнями на приписи статей 526, 536, 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 193, 198, 220, 222 Господарського кодексу України.
У відзиві на позовну заяву ТОВ "Бурат" просило застосувати позовну давність до спірних правовідносин та відмовити ПСП "Дружба" у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, посилаючись на приписи частини 5 статті 261 та статтю 266 Цивільного кодексу України, при цьому зазначивши, що в порушення пункту 3.1.2 договору № 53 ПСП "Дружба" не виставляв рахунки на оплату в межах 3 - річного строку позовної давності, таким чином право пред'явити вимогу у позивача виникло в момент передачі товару, тобто на кожну партію товару у відповідний день вересня, жовтня, листопада 2003 року (а.с. 103-104).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.09.2007 р. (суддя Тимощенко О.М.) припинено провадження у справі в частині стягнення 206, 09 грн. основного боргу, 11, 62 грн. 3 % річних та 23, 20 грн. інфляційних, в іншій частині позову відмовлено.
Припиняючи провадження в частині позовних вимог господарський суд зазначав, що заявою про уточнення позовних вимог позивач відмовився від стягнення 206, 09 грн. основного боргу, 11, 62 грн. 3 % річних та 23, 20 грн. інфляційних, яку судом було прийнято та у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції, керуючись приписами частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що строк позовної давності щодо заборгованості за поставлений товар сплинув 07.11.2006 р., а позивач звернувся до суду 04.05.2007 р., тобто після спливу позовної давності.
Крім того, суд зазначав, що підписання 15.02.2007 р сторонами акта звірки взаєморозрахунків не перериває позовної давності, оскільки на момент вчинення вказаної дії у лютому 2007 р. перебіг позовної давності 07.11.2006 р. сплинув.
За апеляційною скаргою ПСП "Дружба" Київський міжобласний апеляційний господарський суд (судді: Писана Т.О., Андрейцева Г.М., Мостова Г.І.), переглянувши рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2007 р. в апеляційному порядку, постановою від 30.10.2007 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, а саме: стягнуто з ТОВ "Бурат" на користь ПСП "Дружба" 703 115,16 грн. основного боргу, 2 022,65 грн. суму 3 % річних, 7 051,14 грн. витрат на оплату державного мита, 90, 59 грн. на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу, 15 354,0 грн. витрат на адвокатські послуги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи постанову суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначав, що позивач відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України правомірно звернувся до відповідача з вимогою у формі претензії № 1 від 19.03.2007 р. про оплату за тримане відповідачем зерно на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату. Претензія відповідачем була отримана 21.03.2007 р.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов'язок сплати основної суми боргу у відповідача виник 29.03.2007 р., а право вимоги у позивача виникло 30.03.2007 р., у зв'язку з чим позивачем строк позовної давності не пропущений.
ТОВ "Бурат" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2007 р., а рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2007 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пункту 5 статті 261 та статті 530 Цивільного кодексу України.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що строк виконання зобов'язання за договором не встановлений та не визначений моментом вимоги, безпідставно наділив позивача безстроковим правом пред'явлення такої вимоги, в той час, як нормою права чітко встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Таким чином, на думку скаржника, право пред'явити вимогу за спірним договором, так само, як і право виставити рахунок у позивача виникло з дня поставки товару і визначення судом апеляційної інстанції виникнення такого права з моменту пред'явлення претензії не відповідає положенням пункту 5 статті 261 Цивільного кодексу України.
Крім того, заявник зазначає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що протягом трьох років з дати поставки товару, позивач порушуючи умови спірного договору № 53 не виставляв рахунків на оплату товару, претензійних чи позовних вимог до відповідача в даний період не заявляв.
У відзиві на касаційну скаргу ПСП "Дружба" просило залишити постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2007 р. без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.
За приписами вказаної норми, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 29.09.2003 р. між ПСП "Дружба" та ТОВ "Бурат" було укладено договір № 53 на закупівлю зерна, відповідно до умов якого ПСП "Дружба" зобов'язувався продати, а відповідач купити 3000 тони кукурудзи фуражної за ціною 550 грн. за 1 тону.
Пунктом 3.1.2 договору сторони встановили, що оплата за зерно проводиться по заліковій вазі протягом 3-х банківських днів з моменту виставленого рахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПСП "Дружба".
Одночасно вказаним пунктом договору сторони передбачили іншу форму розрахунку, яка не суперечить чинному законодавству.
На виконання умов договору № 53 від 29.09.2003 р. ПСП "Дружба" в період з 29 вересня по 06 листопада 2003 р. поставила ТОВ "Бурат" 1871,153 тони зерна на загальну суму 1029126,67 грн., а ТОВ "Бурат" прийняв товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виданих ТОВ "Бурат" реєстрами накладних на прийняте зерно та приймальними квитанціями.
За отримане зерно ТОВ "Бурат" розрахувався частково на суму 326011,51 грн.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначав, що ТОВ "Бурат" розрахувався частково шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується наданими відповідачем до матеріалів справи протоколами за періоди з листопада 2003 р. по січень 2007 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарський суд першої інстанції, з огляду на приписи частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що строк позовної давності щодо заборгованості за поставлений товар сплинув 07.11.2006 р., а позивач звернувся до суду 04.05.2007 р., тобто після спливу позовної давності.
Крім того, суд зазначав, що підписання 15.02.2007 р. сторонами акта звірки взаєморозрахунків не перериває позовної давності, оскільки на момент вчинення вказаної дії у лютому 2007 р. перебіг позовної давності вже сплинув 07.11.2006 р.
Протоколи погашення зустрічних однорідних вимог судом першої інстанції оцінені критично, оскільки вони підписані не повноважними особами.
Натомість, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення та задовольняючи позовні вимоги зазначав, що пунктом 3.1.2 договору, яким сторони передбачили порядок розрахунків, сторонами не було визначено терміну щодо виставлення ПСП "Дружба" рахунку на оплату, оскільки в зазначеному пункті договору сторони погодили також іншу форму розрахунків, яка не суперечить чинному законодавству, зокрема, відповідно до вимог частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України передбачено можливість виконання зобов'язання шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв'язку з чим виставлення рахунку на оплату не потрібно.
Умовами договору не було зобов'язано ПСП "Дружба" виставляти рахунок на оплату за три дні до фактичної поставки зерна та фактичного прийняття по заліковій вазі його ТОВ "Бурат", позивач відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України правомірно звернувся до відповідача з вимогою у формі претензії № 1 від 19.03.2007 р., яка була отримана відповідачем 21.03.2007 р., про оплату за отримане відповідачем зерно на підставі виставленого рахунку, доданого до претензії.
У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов'язок сплати основної суми боргу у ТОВ "Бурат" виник 29.03.2007 р., а право вимоги у ПСП "Дружба" виникло 30.03.2007 р., тобто строк позовної давності позивачем не пропущений.
Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що зарахування зустрічних позовних вимог є узгоджені сторонами правочини, які схвалені уповноваженими представниками сторін.
Проте, колегія суддів такі висновки судів як першої, так і апеляційної інстанції вважає передчасними та такими, що зроблені без врахування діючого законодавства та встановлення відповідних обставин справи.
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором № 53 на закупівлю зерна від 29.09.2003 р.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами пункту 1 статті 692 вказаного кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі -продажу не встановлено інший строк оплати.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність -це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами пункту 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 5 зазначеної норми встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Переривання перебігу позовної давності передбачено статтею 264 Цивільного кодексу України, якою зокрема, встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Проте, розглядаючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули.
Крім того, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не були розглянуті доводи сторін щодо зарахування зустрічних однорідних вимог стосовно підстав такого зарахування, а також не надано належної оцінки протоколам погашення зустрічних позовних вимог, з приводу відношення цих протоколів до правовідносин сторін за спірним договором.
Здійснюючи судовий розгляд справи, судам першої та апеляційної інстанції необхідно було, насамперед, надати оцінку підставі виникнення спірних правовідносин за спірною угодою та обставинам щодо визначення початку перебігу строку позовної давності за приписами діючого законодавства, а також умовам для переривання перебігу строку позовної давності за приписами статті 264 Цивільного кодексу України.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом Полтавської області та Київським міжобласним апеляційним господарським судом при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.
Керуючись статтями 43, 107, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2007 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2007 р. у справі № 19/154 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Касаційну скаргу ТОВ "Бурат" задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л.Рогач