91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
17.05.11 Справа № 5/46/2011
За позовом Українського державного науково-технічного центру з технології та обладнання, обробки металів, захисту навколишнього середовища та використання вторинних ресурсів для металургії та машинобудування “Енергосталь”, м. Харків
до Відкритого акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат”, м. Алчевськ Луганської області
про стягнення 94472,80 грн.
Суддя Васильченко Т.В.
в присутності представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1., юрисконсульт довіреність №132 від 04.02.2011;
від відповідача - ОСОБА_2., юрисконсульт довіреність №01-026-19 від 04.01.2011.
Суть спору: Український державний науково-технічний центр з технології та обладнання, обробки металів, захисту навколишнього середовища та використання вторинних ресурсів для металургії та машинобудування “Енергосталь” звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 94472,80 грн. -основного боргу.
До початку розгляду справи по суті представник позивача звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог за рахунок вимоги про стягнення інфляційних збитків в сумі 3873 грн.39 коп. та 3% річних в сумі 1141 грн.43 коп.
Дана заява прийнята судом до розгляду, оскільки заявлені у заяві про збільшення позовних вимог, вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення та поданими доказами. Аналогічна позиція висловлена в постанові Вищого господарського суду України від 29.05.2007 № 5/72(8/142), де касаційний суд зазначив, що вирішуючи питання про задоволення клопотання про збільшення позовних вимог, суди повинні виходити з характеру підстав заявлених вимог. Відповідно до фактичних обставин, збільшення позовних вимог в обсязі стягнення сум інфляційних нарахувань, 3% річних та пені є вимогами, що пов'язані з основною вимогою про стягнення боргу, а отже в такому разі, позивачем не здійснюється зміна предмету спору - стягнення заборгованості. Слід звертати увагу на взаємопов'язаність та однорідність заявлених вимог позивачем в частині стягнення сум основного боргу та суми штрафних санкцій, враховуючи можливість реалізації права позивача на зміну розміру позовних вимог.
Відповідач у справі у відзиві на позовну заяву №027/1-7д-562 від 26.04.2011 основний борг визнав. Втім, у доповненнях до відзиву відповідач заперечив проти позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що одночасна зміна предмету та підстав позову суперечить положенням ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим в задоволенні цих вимог просить суд відмовити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін та оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд
25 вересня 2006 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) у простій письмовій формі укладено договір №23393-027/1-2204, з протоколом розбіжностей, відповідно до якого замовник (відповідач) доручає та зобов'язується сплатити у відповідності з розділом 2 цього договору роботи по створенню науково-технічної продукції, а виконавець (позивач) приймає на себе виконання та передачу: робочого проекту енергозабезпечення району розширення складу феросплавів. Комплекс конвертерного цеху (п.1.1).
Зміст та строки виконання роботи визначені сторонами календарним планом (додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2).
Вартість робіт за договором відповідно до протоколу про договірну ціну (додаток №2) становить 72321 грн. 60 коп. в т.ч. ПДВ (п.2.1), з яких замовник до початку проектування перераховує на користь виконавця аванс в розмірі 20% договірної ціни, що складає 14464 грн. 32 коп. (п. 2.2).
23.04.2007р. сторонами у справі укладено додаткову угоду до договору №23393-027/1-2204 від 25.09.2006р., якою визначено, що вартість визначених сторонами робіт становить 94472 грн. 80 коп. в т.ч. ПДВ. (п.2.1).
Положеннями п. 3.2 договору встановлено, що документом про виконання науково-технічної продукції є акт здачі-приймання, який направляється разом із виконаною науково-технічною продукцією.
З наданого позивачем акту здачі-приймання виконаних робіт за жовтень 2010р., який підписаний сторонами без заперечень та скріплений печатками, встановлено, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором та передав відповідачу науково-технічну продукцію на суму 94472 грн. 80 коп., в т.ч. ПДВ.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов договору.
Сторони в укладеному договорі та додаткових угодах до нього, строк оплати виконаних робіт не встановлювали, тому позивач 20.11.2010р. звернувся до відповідача з вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України про оплату виконаної роботи, однак, відповідач відповіді не надав та оплату не провів.
Відтак, оскільки відповідач свій обов'язок по оплаті виконаних робіт не виконав, позивач, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 94472 грн. 80 коп. основного боргу, 1141 грн. 43 коп. 3% річних та 3873 грн. 39 коп. інфляції.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
За умовами ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В даному випадку, судом встановлено, що сторони строк оплати виконаних робіт не встановлювали, у зв'язку з чим позивач надіслав на адресу відповідача письмову вимогу №1-22-5371 від 10.11.10 про оплату виконаних робіт, яка отримана відповідачем 23.11.10, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Отже, у відповідача в порядку вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України виник обов'язок оплатити виконані позивачем роботи до 30.11.2010р.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав та оплату за виконані позивачем роботи не провів.
Тоді як, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи, що факт виконання позивачем робіт по виготовленню науково-технічної продукції та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати виконаних робіт підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 94472 грн. 80 коп. основного боргу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву №027/1-7д-562 від 26.04.2011р. визнав позовні вимоги в частині стягнення 94472 грн. 80 коп. боргу в повному обсязі.
Відповідно до ст. ст. 22, 78 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково, ці дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі даної норми цивільного законодавства позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні нарахування на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості у загальному розмірі 1141 грн. 43 коп. та три відсотка річних у розмірі 3873 грн. 39 коп.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача викладених у доповненнях до відзиву, то суд не приймає їх до уваги, оскільки збільшення позовних вимог в обсязі стягнення сум інфляційних нарахувань та 3% річних є вимогами, що пов'язані з основною вимогою про стягнення боргу, а отже в такому разі, позивачем не здійснюється зміна предмету спору - стягнення заборгованості та підстав - прострочення виконання грошового зобов'язання.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Під час розгляду справи доказів часткової або повної сплати суми боргу за виконані роботи відповідачем надано не було, не надано суду і належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з віднесенням судових витрат на відповідача в порядку вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 78, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", місто Алчевськ, вул. Шмідта,4 Луганської області, ідентифікаційний код 05441447 на користь Українського державного науково-технічного центру з технології та обладнання, обробки металів, захисту навколишнього середовища та використання вторинних ресурсів для металургії та машинобудування "Енергосталь" (УкрДНТЦ "Енергосталь"), місто Харків, просп. Леніна, 9, ідентифікаційний код 31632138 основний борг за виконану роботу по створенню науково-технічної продукції в сумі 94472 грн. 80 коп., 3% річних в сумі 1141 грн. 43 коп., інфляційні нарахування в сумі 3873 грн. 39 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 994 грн. 88 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано - 23.05.2011
Суддя Т.В.Васильченко