01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.04.2008 № 30/443
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Лосєва А.М.
Зубець Л.П.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Панова С.А. - дов. №58/38 від 09.01.2008р.;
від відповідача - Андрикевич Т.М. - дов. від 14.05.2007р.;
Трихончук С.В. - дов. від 26.11.2007р.;
Маноха Л.О. - дов. від 14.05.2007р.;
від третьої особи - у судові засідання 02.04.2008р. та 16.04.2008р. не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2008
у справі № 30/443 (Ващенко Т.М.)
за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом"янського р-ну м.Києва
до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України
третя особа позивача Солом"янська районна у м. Києві державна адміністрація
про визнання недійсним рішення
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 24.09.2007р. №11/6-П по справі від 28.02.2007р. №1-6/02.07.
Позовні вимоги мотивовані тим, що монопольне (домінуюче) становище позивача на ринку товару було визначено відповідачем з порушенням вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Комітету №49-р від 05.03.2002р.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що оскаржуваним Рішенням було встановлено факт зайняття позивачем монопольного (домінуючого) становища на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в межах будинків і споруд та прибудинкових територій Солом'янського району міста Києва, які знаходяться на балансі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом'янського району м. Києва, частка на ринку - 100%; а також було визнано бездіяльність позивача, яка полягає у нездійсненні належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна 14, зокрема, квартири №101, що є порушенням п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, передбаченим ч.1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», як бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвела до ущемлення інтересів споживачів; і, відповідно, було зобов'язано позивача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, шляхом здійснення належного обслуговування вищевказаного будинку по вул. Машинобудівній 14.
Також на позивача, відповідно до абз.2 ч.2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», було накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн. Окрім того, на думку відповідача, оскільки у наймачів (власників) квартир в будинках житлового фонду, який знаходиться на балансі позивача існують договірні відносини з ним, то у споживачів відсутня альтернатива в отриманні робіт (послуг) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що свідчить про відсутність взаємозамінних послуг.
Третя особа у судові засідання до суду першої інстанції свого представника не направила, але в письмових поясненнях, надісланих на адресу суду, зазначила про те, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. у справі №30/443 позов було задоволено, визнано недійсним Рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2007р. №11/6-П по справі №4-6/04.07 від 02.04.2007р., присуджено до стягнення з відповідача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. у справі №30/443.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2008р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 02.04.2008р.
02.04.2008р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання №24-юр від 02.04.2008р., в якому він зазначав про неможливість забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, у зв'язку з чим просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2008р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.04.2008р.
Представники відповідача у судових засіданнях підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. у справі №30/443.
Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. у справі №30/443 без змін як таке, що прийняте з повним, об'єктивним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник третьої особи у судові засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представника третьої особи про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника третьої особи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
24.09.2007р. Адміністративною колегією Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України було прийнято рішення №11/6-П про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції по справі від 02.04.2007р. №4-6/04.07, яким було визнано, що Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Солом'янського району м. Києва (позивач) займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинків і споруд та прибудинкових територій Солом'янського району, які знаходяться на балансі вказаного підприємства, частка на ринку - 100%. Окрім того, даним рішенням було визнано бездіяльність позивача, яка полягає у нездійсненні належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівній 14, зокрема, квартири №101, а також позивачем порушенні п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, передбаченим ч.1 ст. 13 вказаного вище Закону, як бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвела до ущемлення інтересів споживачів.
У відповідності до абз.2 ч.2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», на позивача було накладено штраф у розмірі 17 000 грн. та зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна 14, зокрема, квартири №101.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин визначені в Законі України «Про захист економічної конкуренції» №2210-ІІІ від 11.01.2001р. (із змінами та доповненнями).
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції», цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
У відповідності до ч.4 ст. 4 вказаного Закону, державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
В ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Згідно з положеннями ст. 13 вищевказаного Закону, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
У відповідності до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» було розроблено Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі за текстом - Методика), затверджену Розпорядженням Антимонопольного комітету України №49-р від 05.03.2002р., яка встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
Об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг (п.1.2 Методики).
Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії, як: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.
Як вбачається з системного аналізу норм діючого законодавства, процедура встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання включає в себе застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, при цьому необхідно відзначити, що застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
Як свідчить практика вирішення спорів, предметом розгляду яких є встановлення відповідності нормам діючого законодавства рішень (інших актів) Антимонопольного комітету України, господарські суди повинні перевіряти, насамперед, правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, але суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.09.2005р. №39/225, Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-8/229 від 13.04.2007р.
Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, відповідач посилається на положення Методики та зазначає про те, що об'єктом аналізу при визначенні монопольного (домінуючого) становища було Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Солом'янського району, яке діє на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а товаром (роботою, послугою), по відношенню до якого визначалось монопольне (домінуюче) становище позивача були роботи (послуги) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Споживачами зазначених робіт (послуг) є власники квартир (квартиронаймачі, мешканці) в будинках житлового фонду, які знаходяться на балансі Підприємства.
Товарні межі ринку - утримання будинків і споруд та прибудинкових територій будинків житлового фонду, що знаходяться на балансі Підприємства.
У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що оскільки у наймачів (власників) квартир в будинках житлового фонду, який знаходиться на балансі позивача, існують договірні відносини з цим підприємством, то у споживачів відсутня альтернатива в отриманні робіт (послуг) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. На думку відповідача, взаємозамінні послуги відсутні.
Відповідач зазначає про те, що в даному випадку територіальні (географічні) межі ринку становлять будинки житлового фонду Солом'янського району, які знаходяться на балансі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом'янського району, тоді як часові межі ринку визначені ним в проміжку часу з моменту створення Комунального підприємства по утриманню житлового господарства до часу прийняття цього рішення.
В оскаржуваному рішенні відповідач зазначає, що на ринку утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у позивача немає жодного конкурента, його частка на ринку, в межах будинків і споруд та прибудинкових територій Солом'янського району, які знаходяться на балансі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом'янського району, становить 100%, що, на думку відповідача, свідчить про те, що позивач, у відповідності до абз.2 ч.1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», займає монопольне (домінуюче) становище на вказаному ринку.
Окрім того, як зазначає відповідач, в даному випадку мало місце надання неякісних (незадовільних) послуг з утримання будинку по вул. Машинобудівна 14, зокрема, квартири №101, що є порушенням норм ч.1 ст. 13, п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та свідчить про бездіяльність з боку позивача, як суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвела до ущемлення інтересів споживачів.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало звернення 28.02.2007р. до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України гр. Кулаєвої Г.І. з приводу незадовільного стану квартири №101 по вул. Машинобудівній, 14 в м. Києві.
В оскаржуваному рішенні зазначено про те, що споживачами зазначених робіт (послуг), які надаються позивачем, є власники квартир (квартиронаймачі) в будинках житлового фонду, які знаходяться на балансі підприємства.
Матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок №14 по вул. Машинобудівній в м. Києві знаходиться на балансі позивача (за рішенням власника будинку) та обслуговується його структурним підрозділом ДЕЖ-911. Квартира №101 - двокімнатна (одна житлова кімната кутова) розташована на дев'ятому (останньому) поверсі другого під'їзду зазначеного будинку, неприватизована, в квартирі зареєстрована та проживає сім'я Левчук О.Ю. Власником будинку № 14 по вул. Машинобудівній в м. Києві є територіальна громада Солом'янського району м. Києва.
Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що гр. Кулаєва Г.І. перебуває в договірних відносинах з позивачем, тобто зареєстрована в квартирі №101 будинку №14 по вул. Машинобудівній, є квартиронаймачем, а отже споживачем в даних правових відносинах.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був заснований Солом'янського районною у м. Києві державною адміністрацією та є балансоутримувачем житлового фонду комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва.
З моменту введення в дію Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків» на території Солом'янського району м. Києва постійно створюються об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, які в свою чергу приймають на баланс житлові будинки, самостійно їх утримують і відповідно надають аналогічні послуги на ринку утримання будинків і споруд та прибудинкових територій району.
Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень. При цьому ініціаторами рішення про створення об'єднання є власники квартир, які на загальних зборах на конкурсних засадах можуть визначити виконавця послуг по утриманню будинків, або окремих робіт (ст. 6 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків»).
В своєму рішенні суд першої інстанції, з посиланням на відомості, надані в письмових поясненнях Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією, зазначив, що при визначенні позивача монополістом відповідачем не було надано належної оцінки тому факту, що на території Солом'янського району м. Києва знаходиться 1350 багатоквартирних житлових будинків та 119 гуртожитків, а також близько 5 000 будинків малоповерхової житлової забудови, тоді як позивач обслуговує лише 1141 будинок, 104 будинки обслуговуються 91 житлово-будівельним кооперативом, 22 будинки ОСББ обслуговують 16 ОСББ та позивач (6 будинків), 67 відомчих житлових будинків обслуговуються 39 відомчими ЖЕО та 17 інвестиційних житлових будинків обслуговуються 9 організаціями різної форми власності.
Належних та допустимих доказів на спростування даної обставини відповідач суду не надав.
Щодо посилання відповідача на відсутність у споживачів (наймачів (власників) квартир) в будинках житлового фонду, який знаходиться на балансі позивача, альтернативи в отриманні робіт (послуг) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, то необхідно зазначити про те, що факт наявності саме договірних відносин передбачає існування у сторін відповідного договору взаємної згоди на його укладення, а також право кожної із сторін у разі неналежного виконання обов'язків іншою стороною вживати відповідні заходи, передбачені діючим законодавством.
Твердження відповідача про бездіяльність позивача, яка полягає у відсутності відповідного реагування на звернення споживачів щодо незадовільного стану приміщень, зокрема, мешканців квартири №101 по вул. Машинобудівній, 14 у м. Києві, спростовуються доказами, наявними у справі, а саме, актами, складеними за результатами комісійних обстежень будинку та квартири у 2006-2007рр. за вищезазначеною адресою.
В результаті проведених комісійних обстежень технічного стану несучих і огороджуючих конструкцій квартири №101 житлового будинку №14 по вул. Машинобудівній встановлено, що причинами сирості огороджуючих конструкцій обстежуваної квартири є конденсування парів побутової вологи на поверхні огороджуючих конструкцій, чому сприяє ряд факторів, основним з яких є зволоження зовнішніх стін атмосферними опадами, недостатні теплотехнічні якості зовнішніх стін та неякісне внутрішнє заповнення цегляного мурування зовнішніх стін цементно-піщаним розчином та цеглою.
Враховуючи висновки позивача щодо технічного стану несучих і огороджуючих конструкцій квартири №101 житлового будинку №14 по вул. Машинобудівній, у 2006р. за рахунок субвенції з міського бюджету було проведено відповідні ремонтні роботи на загальну суму 40,2 тис. грн.; протягом 2007р. за рахунок загальноміської програми «Твій дім, твоє подвір'я» були виконані роботи по утепленню торцевої стіни фасаду будинку на суму 85,5 тис. грн., а за кошти позивача проведений ремонт квартири №101 по вул. Машинобудівній, 14 та покриття балконної плити вказаної квартири.
Окрім того, суд вважає за необхідне відзначити наступне. Відповідно до чинного законодавства та своєї статутної діяльності, позивач надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за встановленими органами місцевого самоврядування тарифами, а обслуговування житлових будинків здійснюється за рахунок квартирної плати, плати за утримання будинків.
В ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV від 24.06.2004р. (із змінами та доповненнями) визначено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
12.07.2005р. Постановою Кабінету Міністрів України №560 було затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно з яким виконавець (балансоутримувач) повинен забезпечити надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, вивезення побутових відходів тощо), а споживач (квартиронаймач, власник) зобов'язаний своєчасно оплатити ці послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.
Відповідачем не було надано належної оцінки тому факту, що наявність заборгованості споживачів (мешканців квартир) за житлово-комунальні послуги свідчить насамперед про порушення споживачами своїх договірних зобов'язань в частині здійснення своєчасної оплати за ці послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором, а не про неналежне ведення позивачем роботи по збору платежів, оскільки, як вже зазначалось вище, обслуговування житлових будинків здійснюється за рахунок квартирної плати та плати за утримання будинків (станом на 01.07.2007р. загальна сума заборгованості за житлово-комунальні послуги мешканців будинку №14 по вул. Машинобудівній у м. Києві становить 44 350,45 грн., а зокрема по квартирі №101 цього будинку - 966,11 грн.). Як зазначили в своїх поясненнях позивач та третя особа, порушення термінів оплати за житлово-комунальні послуги призводить до ненадходження коштів на відповідний рахунок, з якого вони перерозподіляються на утримання будинків та прибудинкової території.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Таким чином, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач за результатами своєї діяльності займає монопольне (домінуюче) становище на ринку відповідних послуг, а також підтвердження наявності зловживань вказаним становищем, тобто, наявності протиправних дій. Отже, правові підстави для притягнення позивача до відповідальності, згідно з оскаржуваним рішенням від 24.09.2007р. №11/6-П по справі від 02.04.2007р. №4-6/04.07, у відповідача відсутні.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, що кореспондується з положеннями ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в якій передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими: невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, а Рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 24.09.2007р. №11/6-П по справі від 02.04.2007р. №4-6/04.07 - визнанню недійсним.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Оскільки, відповідач (апелянт) звільнений від сплати державного мита, отже судових витрат при поданні апеляційної скарги не поніс, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд апеляційної скарги не стягуються.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. у справі №30/443 - без змін.
2. Матеріали справи №30/443 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Лосєв А.М.
Зубець Л.П.
22.04.08 (відправлено)