"17" травня 2011 р.Справа № 5/17-55-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.
при секретарі судового засідання: Риковій О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1. -за дорученням
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси
на рішення господарського суду Одеської області
від 21 березня 2011 року
у справі № 5/17-55-2011
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Одесагаз"
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державного казначейства України в Одеській області
про стягнення грошових коштів
05.01.2011 р. Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” (далі позивач, ВАТ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі відповідач, КЕВ) про стягнення грошових коштів в сумі 402.827 грн. 98 коп.
Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеними між сторонами у справі договорами на постачання та транспортування природного газу № 008409-Т та № 008409-Б від 01.01.2010 р. щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений і спожитий у період з червня по грудень 2010 року природний газ, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 351.731 грн. 98 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 28.297 грн. 55 коп. -пені, 5.319 грн. 34 коп. -3% річних, 17.479 грн. 11 коп. -збитків від інфляції, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 4.029 грн. -на сплату держмита та 236 грн. -на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У відзиві на позов КЕВ позовні вимоги ВАТ вважало необґрунтованими та безпідставними посилаючись на те, що відповідач фінансується виключно з державного бюджету України, в залежності від асигнувань з якого здійснюються виплати за цільовим призначенням. Несвоєчасне перерахування коштів на рахунки КЕВ з державного бюджету спричинило неналежне виконання зобов'язань відповідачем. Так як, договір на постачання та транспортування природного газу підприємствам, які відпускають теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій між КЕВ та ВАТ укладений без дотримання процедури, встановленої Законом України „Про здійснення державних закупівель” від 01.06.2010 р. державне казначейство України не мало правових підстав для здійснення платежів від КЕВ до ВАТ.
Ухвалою місцевого суду від 31.01.2011 р. до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Головне управління державного казначейства України в Одеській області (далі Казначейство).
Заявою від 11.03.2011 р. позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог посилаючись на те, що 26.01.2011 р. КЕВ перерахував на його рахунок 133.433 грн. 05 коп. боргу та просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 218.298 грн. 93 коп. -основного боргу, 28.297 грн. 55 коп. - пені, 5.319 грн. 34 коп. -3% річних, 17.479 грн. 11 коп. -збитків від інфляції, 4.029 грн. -понесених витрат на сплату держмита та 236 грн. -понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.03.2011 р. (суддя Погребна К.Ф.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 68.298 грн. 93 коп. -основного боргу, 28.297 грн. 55 коп. -пені, 5.319 грн. 34 коп. -3% річних, 17.479 грн. 11 коп. -збитків від інфляції, 4.029 грн. -понесених витрат на сплату держмита та 236 грн. -понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивовано тим, що на виконання умов договорів № 008409-Т та № 008409-Б від 01.01.2010 р. позивач у період з 01.06.2010 р. по 30.11.2010 р. поставив, а відповідач за актами від 30.06.2010 р., 31.07.2010 р., 31.08.2010 р., 30.09.2010 р., 31.10.2010 р. та 30.11.2010 р. прийняв природний газ загальною вартістю 351.731 грн. 98 коп.
Але, КЕВ взяті на себе зобов'язання виконав несвоєчасно та не в повному обсязі сплативши ВАТ платіжним дорученням від 26.01.2011 р. -133.433 грн. 05 коп. та платіжним дорученням від 16.03.2011 р. -150 000 грн., внаслідок чого має борг по оплаті спожитого природного газу в сумі 68.298 грн. 93 коп.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач повинний сплатити позивачеві 28.297 грн. 55 коп. -пені, 5.319 грн. 34 коп. -3% річних, 17.479 грн. 11 коп. - збитків від інфляції, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 4.029 грн. -на сплату держмита та 236 грн. -на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким позовні вимоги ВАТ залишити без задоволення. В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.
ВАТ та Казначейство були повідомлені про день, час і місце розгляду справи, але не скористалось своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції на виконання своїх зобов'язань за укладеними між сторонами у справі договорами № 008409-Т та № 008409-Б від 01.01.2010 р. позивач у період з 01.06.2010 р. по 30.11.2010 р. поставив, а відповідач за актами від 30.06.2010 р., 31.07.2010 р., 31.08.2010 р., 30.09.2010 р., 31.10.2010 р. та 30.11.2010 р. прийняв природний газ загальною вартістю 351.731 грн. 98 коп.
За умовами вищезазначених договорів відповідач повинний був здійснити остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу відповідно до актів приймання-передачі газу до 10 числа місяця наступного за звітним.
Відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманого газу виконав несвоєчасно та не в повному обсязі сплативши ВАТ після звернення останнього з відповідним позовом до суду (05.01.2011 р.) платіжним дорученням від 26.01.2011 р. - 133.433 грн. 05 коп. та платіжним дорученням від 16.03.2011 р. -150 000 грн., внаслідок чого має борг по оплаті спожитого газу в сумі 68.298 грн. 93 коп., у зв'язку з чим суд першої інстанції підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму боргу.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.2 договору № 008409-Т від 01.01.2010 р. за несвоєчасне проведення розрахунків сторонами передбачена сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача: 28.297 грн. 55 коп. -пені, 5.319 грн. 34 коп. -3% річних та 17.479 грн. 11 коп. -збитків від інфляції, оскільки надані позивачем розрахунки пені, річних та збитків від інфляції відповідачем не оспорені ні в цілому ні за їх складовими, перевірені як місцевим, так і апеляційним судом та є правильними і вірними.
На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України суд першої інстанції правильно поклав всі судові витрати по справі на відповідача, оскільки частина боргу сплачена останнім після звернення ВАТ з відповідним позовом до суду, а тому підставне стягнув з КЕВ на користь позивача: 4.029 грн. -понесених витрат на сплату держмита та 236 грн. -понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Доводи скаржника про те, що він не виконав свої зобов'язання за укладеними договорами внаслідок змін у діючому законодавстві України та обсягом коштів виділених з державного бюджету України до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки ці обставини ніяким чином не звільняють відповідача от обов'язку виконання прийнятих на себе зобов'язань за укладеними договорами.
Не заслуговують на увагу і ствердження скаржника про те, що позивачем не вжиті заході досудового врегулювання спору, так як відповідно до рішення № 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) -положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення розуміється так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежено законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вищенаведене свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду та це зменшення може застосовуватись лише у виняткових випадках, за умови їх доведення належними та допустимими доказами зацікавленою особою.
Оскільки, відповідач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів виняткових обставин у справі, то у місцевого суду були відсутні правові підстави для застосування ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів
Рішення господарського суду Одеської області від 21 березня 2011 року у справі № 5/17-55-2011 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: В.В.Шевченко
Суддя: В.В. Бєляновський
Суддя: М.А. Мирошниченко