"17" травня 2011 р.Справа № 13/17-333-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Шевченко В.В.
Мирошниченко М.А.
при секретарі - Риковій О.М.
за участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
на рішення господарського суду Одеської області
від 25.03.2011 року
у справі № 13/17-333-2011
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ДПА”
до відповідача: Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
про стягнення 38434,23 грн.
У лютому 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ДПА” (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом та уточненнями до нього про стягнення з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 32196,23 грн. боргу, що виник у зв'язку з непроведенням остаточного розрахунку за поставлений у лютому 2010 року товар згідно з договором поставки № 7/О від 01.03.2009 року, а також 3772,08 грн. пені, 1629,54 грн. втрат від інфляції та 836,38 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відзив на позовну заяву від відповідачки не надходив.
Рішенням господарського суду Одеської області від 25.03.2011 року (суддя -Панченко О.Л.) позов задоволено повністю з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
В апеляційній скарзі підприємець ОСОБА_1 вважаючи зазначене рішення прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому скаржник вказує те, що господарський суд Одеської області усунувся від об'єктивного з'ясування змісту правовідносин сторін договору та від встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тим самим не виконав свого прямого обов'язку по розгляду спору по суті у відповідності з вимогами норм матеріального і процесуального права.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином, проте 28.04.2011 року до Одеського апеляційного господарського суду від відповідачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з її хворобою. Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що воно об'єктивно нічим не підтверджено, а також чинний ГПК України (ст. 28) не обмежує кількість представників сторони, які можуть прийняти участь у засіданні господарського суду. Нез'явлення представників сторін у судове засідання апеляційної інстанції не тягне за собою перенесення судового розгляду на інші строки і не є перешкодою для розгляду скарги по суті.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.03.2009 року між Товариством (постачальник) та підприємцем ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір поставки № 7/О, відповідно до якого постачальник зобов'язався у встановлений строк виготовити й передати у власність покупцю продукцію, а покупець зобов'язався вчасно прийняти продукцію й сплатити за неї певну грошову суму.
Умовами даного договору сторони встановили, найменування продукції: упаковка -пакети та плівка з поліетилену, поліпропілену, інша упаковка, у тому числі ламінована, з нанесенням на неї кольорового малюнка (флексодруку), а також кліше; підставою для виникнення зобов'язань з поставки продукції є підписана сторонами специфікація, що є невід'ємною частиною договору; продукція повинна бути повністю поставлена покупцеві протягом 20-ти календарних днів з моменту підписання сторонами специфікації, затвердження тексту, що наноситься на продукцію, та кольорової проби. Датою поставки/приймання партії продукції вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця; ціна продукції в партії узгоджується сторонами в специфікації; повна оплата партії продукції за договором здійснюється покупцем протягом 40 календарних днів з моменту поставки партії продукції; за порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальникові пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов'язань за договором.
На виконання своїх зобов'язань за цим договором позивач у лютому 2010 року поставив відповідачці товар на загальну суму 48961,99 грн., що підтверджується специфікацією від 28.12.2009р. до даного договору та відповідною видатковою накладною № ДА-0000669 від 26.02.2010р. та не заперечується відповідачкою.
Оплата отриманого товару у встановлений строк відповідачем була проведена частково на суму 16765,76 грн. і на момент ухвалення рішення по справі його прострочена заборгованість перед позивачем складає 32196,23 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2010р. підписаним сторонами.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України, та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачка не заперечуючи по суті і обсягу отриманого від позивача товару не надала суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим заборгованість відповідачки перед позивачем в сумі 32196,23 грн. правомірно визнана місцевим господарським судом такою, що підлягає стягненню.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі умов п. 9.3 договору нарахував відповідачці 3772,08 грн. пені, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував 1629,54 грн. втрат від інфляції та 836,38 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов'язковим до виконання.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши обчислені позивачем розрахунки пені, втрат від інфляції та процентів річних господарський суд першої інстанції правильно встановив, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, а тому дійшов до підставного висновку, що уточнені позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вони об'єктивно нічим не підтверджені та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом першої інстанції, не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,
Рішення господарського суду Одеської області від 15.03.2011 року у справі № 13/17-333-2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Шевченко В. В.