"11" травня 2011 р.Справа № 26/185-10-4818
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Жекова В.І.,
суддів Картере В.І., Пироговського В.Т.
секретар судового засідання Чеголя Є.О.
Представники сторін у судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області
від 07.02.2011р.
по справі № 26/185-10-4818
за позовом Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв”
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 2 675 210,39 грн.
Ухвалою Одеського апеляційного Господарського суду від 04.04.2011 р., яка надіслана учасникам процесу 04.04.2011 р., розгляд апеляційної скарги призначено на 11.05.2011р.
Учасники судового процесу відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялись про час і місце розгляду апеляційної скарги.
23.11.2010 р. Закрите акціонерне товариство „Ізмаїльський винзавод” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлені та не оплачені товари, в якій просило стягнути з ТОВ „Фінансовий резерв” на користь ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” 1 000, 00 грн.; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” суму боргу в розмірі: основний борг -1 993 865 грн. 59 коп., пеня -445 920, 77 грн., 3 % річних -69 847, 62 грн., інфляційні витрати 164576,41грн. всього 2 674 210, 39 грн.; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” суму державного мита в розмірі 25 500, 00 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн.
Позов обґрунтований тим, що 02.04.2008 р. між ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” та ТОВ „Фінансовий резерв” був укладений договір поручительства, за яким ТОВ „Фінансовий резерв” на добровільних підставах бере на себе зобов'язання солідарно відповідати перед ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” у випадку порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 зобов'язань, що виникають із умов договору поставки б/н від 31 березня 2010 р., але не більш 1 000, 00 грн. відповідно до п.п.1.2, 2.1, 2.2. договору поручительства.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язання за договором поставки не виконав, що і стало підставою для звернення товариства до господарського суду з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2011 р. (суддя Никифорчук М.І.) позов ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” задоволено частково та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” суму основного боргу в розмірі -1 993 865 грн. 59 коп., пені у розмірі -202793 грн.12 коп.; 3% річних -69 847 грн. 62 коп., інфляційні витрати у сумі 164 576 грн.41 коп., суму державного мита в розмірі 24 310 грн. 83 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 214 грн. 54 коп.; в решті вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Одеського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати повністю і прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 не було відомо до моменту отримання ним позовної заяви про наявність у нього боргу.
Крім того, апелянт Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 стверджує, що крім самого договору поставки, що був наданий ЗАТ „Ізмаїльський винзавод”, судом були також взяті до уваги товарно-транспортні накладні та видаткові накладні, які відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не відповідають йому.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, 31.03.2008 р. між Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський винзавод” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який діє на підставі Статуту був укладений договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується на умовах, передбачених договором, поставити та передати у власність замовника товар, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити постачальнику вартість товару в асортименті у відповідності до накладних, які є його невід'ємною частиною.
Договір поставки був підписаний ОСОБА_2 на підставі довіреності, яка була видана Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 02.01.2008 р.(а.с.21).
На виконання умов договору поставки між ТОВ „Закрите акціонерне товариство „Ізмаїльський винзавод” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” 02.04.2008р. був укладено договір поруки.
Відповідно до договору поруки від 02.04.2008 р., ТОВ „Фінансовий резерв” на добровільних підставах взяло на себе зобов'язання солідарно відповідати перед ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” у випадку порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 зобов'язань, що виникають із умов договору поставки б/н від 31 березня 2010 р., але не більш 1 000, 00 грн. відповідно до п.п.1.2, 2.1, 2.2. договору поручительства.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 згідно до накладних ( а.с. 103-133 ) отримано продукцію від ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” на загальну суму 1993865грн. 59 коп. На оплату поставленої продукції ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” були виставлені рахунки (а.с. 134-149) Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, які останнім не оплачені.
Твердження Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, що наведені первісні документи не відповідають вимогам Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не заслуговують на увагу, оскільки наявні у справі первісні документи свідчать про зворотне.
Також судова колегія апеляційної інстанції погоджується із доводами наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки відповідно до п. 3.2.4. обов'язком Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по договору є оплата вартості товару у термін згідно з п.4.3 договору поставки № б/н від 31.03.2008 р., а саме покупець проводить оплату за кожну партію товару у продовж 30 календарних днів з дати поставки товару. Датою поставки товару вважається фактичне підписання документів (товарні накладні). Зазначений термін оплати товару по договору ОСОБА_1 був порушений.
Так, відповідно до п.1.3. договору даний договір регулює загальні умови поставки товару упродовж всього строку його дії. Конкретне найменування (асортимент) постачаємих товарів, їх кількість, ціна та інші характеристики визначаються додатково у відповідності до накладних, що оформлюється на кожний відпуск товару. За п.3.4. договору, товар вважається поставленим постачальником та прийнятим замовником згідно кількості, зазначеній в товарно -транспортній накладній.
Відповідно до п.10.3 договору № б/н від 31.03.2008 р. одностороння відмова від виконання договору чи одностороння його зміна не допускається за виключенням випадків, передбачених законом та договором.
Згідно п.7.1 договору, у випадку порушення покупцем терміну оплати товару, покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі 0,5% за кожний день прострочення оплати товару.
Відповідно до п.4.2. договору ціна товару визначається у відповідності до прейскуранта постачальника, діючого на день подання замовлення.
При цьому, строк для оплати товару вираховується, починаючи з дати передачі товару, зазначеної у накладній, а у пункті 10.1. договору сторони узгодили, що дійсний договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2008 р. А у разі відсутності заявлення однієї із сторін про припинення або зміни умов договору на протязі десяти днів з моменту спливу строку договору, дійсний договір вважається кожен раз автоматично поновленим на наступний календарний рік на тих самих умовах.
Судова колегія апеляційної інстанції не приймає доводи скаржника стосовно недоведеності факту поставки товару, оскільки такі доводи спростовуються наявними у справі доказами, а саме товарно-транспортними накладними, актом звірки взаєморозрахунків сторін станом на березень 2010 року на суму 1 994 553, 56 грн.
Судова колегія також вважає обґрунтованим застосування вимог ст. 625 ЦК України, відповідно до якої на прострочену суму боргу ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” був нарахований встановлений індекс інфляції.
Відповідно до вимог ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 626 ЦК України, встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до вимог ст. 193 ГК України, яка кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
У відповідності до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Так, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, відповідно до приписів статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
При розгляді справи в апеляційному порядку апелянт не спростував наявні у справі докази надані позивачем, а отже, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Крім того, відповідно до вимог ст.38 ГПК України, (в редакції Закону № 2453 ), забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Отже, з огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення прийняте при повному з'ясуванні всіх обставин справи та таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак останнє підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів,
Постановила:
Рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2011 р. зі справи № 26/185-10-4818 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Жеков В. І.
Судді: Картере В.І.
Пироговський В. Т.
Повний текст постанови підписано 13.05.2011р.