"10" травня 2011 р.Справа № 28/17-829-2011
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Гуляк Г.І.
При секретарі Головань О.М..
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 за дорученням;
від відповідача - ОСОБА_2 за дорученням
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗЕМ” до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна та стягнення 451 909,88 гривень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗЕМ” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання недійсним (з моменту укладення) договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 01.11.2008 року, укладеного між Сергіївською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю „ЗЕМ” та стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 451 909,88 гривень. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Між Сергіївською селищною радою /надалі відповідач/ та товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМ»/надалі позивач/ був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності /надалі договір/ від 01.11.2008 року, за умовами договору орендодавець /відповідач/ передає, а орендар /позивач/, приймає в строкове платне користування комунальне окреме індивідуальне майно, яке визначено в пункті 1.1. договору. Пунктом 10.1. договору, строк дії обумовлено сторонами в один рік, з 01 листопада 2008р. до 01 листопада 2009р. Відповідно до ст..2.1. договору оренди, орендар вступає у строкове платне володіння та користування майном у термін вказаний в п.10.1 договору та підписання акту прийому-передачі вказаного майна та згідно з бухгалтерської довідки позивач безпідставно перерахував відповідачу кошти в сумі 451 909,88 гривень.
Позивач зазначає, що договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 01.11.2008 р., укладений між сторонами по справі, укладений з порушенням вимог діючого законодавства України та має бути визнаний судом недійсним, оскільки Сергіївська селищна рада виконує свою діяльність відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та згідно ст.ст.5,9 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», орендодавцями майна комунальної власності є органи, які уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном яке перебуває у комунальній власності, і яке може передаватися в оренду виключно на конкурсних засадах. Договір оренди укладений від імені Сергіївською селищною радою, в особі ОСОБА_3 селищний голова, таким чином, орендодавцем комунального майна громади була Сергіївська селищна рада, в особі ОСОБА_3.
Як вказує позивач, нерухоме майно яке було передано відповідачем в оренду позивачу є об'єктом комунальної власності Сергіївської селищної територіальної громади, в інтересах і від імені якої права суб'єкта комунальної власності повинна здійснювати Сергіївська селищна рада та згідно ст..144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, крім того відповідно до ч.ч.1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, позивач звертає увагу суду не те, що згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», вказаний договір оренди, який стосувався передачі комунального майна громади в оренду позивачу, повинен був розглядатися на сесії та прийматися на підставі відповідного рішення сесії Сергіївської селищної ради, бо тільки Сергіївська сільська рада, згідно до закону є суб'єктом права комунальної власності свого комунального майна, але, всупереч вимогам діючого законодавства України, вказаний договір сесією Сергіївської селищної ради не розглядався не приймався і не затверджувався, а був скріплений лише підписом голови Сергіївської сільради і печаткою.
На думку позивача вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 ЦК України
Крім того, згідно з ст..2.1. договору, орендар вступає у строкове платне володіння та користування майном у термін вказаний в п.10.1 договору та підписання акту прийому-передачі вказаного майна. Таким чином, згідно з вимогами договору, орендар набуває право володіння та користування орендованим майном на підставі п.10.1. договору, в якому вказаний термін оренди, та на підставі акту прийому-передачі орендованого майна. Крім того, позивач звертає увагу суду на п.7.1 договору, згідно якого зазначені обов'язки орендодавця згідно з якими, орендодавець зобов'язується підписати з орендарем договір оренди та передати в оренду майно, яке обумовлене в п.п.1.1 договору, а також підписати з Орендарем акт прийому - передачі майна, що буде підставою для перерахування орендної плати орендодавцю, але відповідач так і не передав в оренду майно, в порушення п.2.1. та п.7.1. договору та акт прийому - передачі майна в оренду сторонами не укладався.
Таким чином позивач вважає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків, та порушенням п.2.1. , п.7.1. договору позивач взагалі не отримав орендоване майно у своє володіння та користування, що свідчить про те. що умови та вимоги вказаного договору оренди не вступили в обов'язкову силу для сторін, та і взагалі не діють між сторонами.
Згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду державного і комунального майна»від 10.04.1992р., передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди.
Відповідно з даними бухгалтерської довідки позивач за весь час договірних відносин сплатив відповідачу кошти в сумі 451 909,88 гривень. У зв'язку з порушенням відповідачем порядку укладання договору, тобто укладання його з порушенням діючого законодавства України, наслідком чого є визнання вказаного договору недійсним з часу його укладання, не виконанню відповідачем своїх обов'язків по передачі позивачеві орендованого майна, згідно з вимогами закону і умовами договору, позивач вважаємо, що перерахована відповідачу орендна плата у розмірі 451 909,88 гривень є безпідставно отриманою, у зв'язку з чим повинна бути повернута позивачеві.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 9 березня 2011 року порушено провадження у справі № 28/17-829-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Представник відповідача в свою чергу 24.03.2011 року надав відзив на позовну заяву та згідно якого зазначає, що вимоги позивача надумані безпідставні та задоволені не підлягають. Відповідно до статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виконавчі органи рад, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші -створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Так повноваження щодо управління комунальною власністю встановлено статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні”.
Представник відповідача зазначає, що відповідно до рішення 3-ої сесії Сергіївської селищної ради V скликання №11 від 02 червня 2006 року «Про делегування повноважень»п.1 зазначеного рішення було вирішено делегувати повноваження виконавчому комітету Сергіївської селищної ради по управлінню майном, яке знаходиться у комунальній власності територіальної громади, зокрема використання майна як залогу і вирішення питання відчуження. Рішенням виконавчого комітету Сергіївської селищної ради №235 від 13 серпня 2008 року «Про затвердження Протоколу №1 засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсу по наданню в оренду зовнішніх електричних мереж смт. Сергіївка від 09.08.2008 року», яким було затверджено Протокол №1 засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсу по наданню в оренду зовнішніх електричних мереж смт. Сергіївка від 09.08.2008 року, затверджений проект договору оренди зовнішніх електричних мереж смт. Сергіївка з товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМ», та доручено селищному голові ОСОБА_3, підписати договір оренди зовнішніх електричних мереж смт. Сергіївка з переможцем конкурсу - товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМ».
Як зазначає представник відповідача вказане рішення є законним та обґрунтованим, та закріплено як рішенням 3-ої сесії Сергіївської селищної ради V скликання №11 від 02 червня 2006 року „Про делегування повноважень”, так і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»а саме статтею 29. Відповідно до статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень є виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради. Відповідно до статті 59 цього Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Таким чином на думку відповідача посилання позивач на статтю 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” є безпідставною, а укладений договір оренди індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, є дійсним з додержанням усієї процедури передбаченим чинним законодавством України.
Представник позивача 25.03.2011 року надав клопотання в порядку ст.. 22 ГПК України про збільшення розміру позовних вимог та просить крім основних вимог стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні в сумі 90 909,93 гривень.
Також представник позивача не погоджуючись з обставинами викладеними у відзиві на позов надав свої заперечення 12.04.2011 року вх.№11145/2011.
Представник позивача в судовому засіданні 28.04.2011 року звернувся до суду з клопотання про продовження строку розгляду справи в порядку ст.. 69 ГПК України та ухвалою суду від 28.04.2011 року вказане клопотання було задоволено та продовжено строк розгляду справи до 20.05.2011 року.
Крім того представник відповідача надав письмові пояснення щодо заперечень на позов та просить суд у задоволені позову відмовити повністю, оскільки у позивача існує заборгованість за користування орендованим майном в сумі 1350029,48 гривень та позов про стягнення вказаної суми знаходиться на розгляді в господарському суді, зупинено провадження до розгляду справи 28/17-829-2011 року.
На думку відповідача позов про визнання недійсним договору є підставою для позивача відійти від відповідальності щодо сплати орендних платежів в сумі в 1 350 029,48 гривень.
Представник позивача категорично не погоджуючись з відзивом та письмовими поясненнями представника відповідача 06.05.2011 року надав свої пояснення та заперечення стовно позовних вимог та просить суд визнати договір оренди недійсним з моменту укладення та стягнути безпідставно перераховані кошти.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позов підтримав повністю з урахуванням уточнених позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги позивача не визнає та просить суд у задоволені позову відмовити повністю.
Відповідно до ст.. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.
01 листопада 2008 року між Сергіївською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМ», було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності.
Відповідно до пункту 1 договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування комунальне окреме індивідуальне майно, яке визначено в пункті 1.1. договору.
Згідно з пунктом 10.1. договір, строк дії договору узгоджено сторонами до 01 листопада 2009 року та 05 грудня 2008 року сторони підписали зміни до договору оренди від 01 листопада 2008 року, згідно яких п.10.1 договору було узгоджено в іншій редакції, а саме строк дії договору складає 25 років тобто до 31 жовтня 2033 року.
Орендна плата за користування орендованим майном, встановлювалась відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої ПКМ України від 04.10.1995р.
Відповідно до ст..2.1. договору оренди, орендар вступає у строкове платне володіння та користування майном у термін вказаний в п.10.1 договору та підписання акту прийому-передачі вказаного майна.
Як з'ясовано судом в ході розгляду справи сторони акт прийму-передачі майна в оренду не укладали, а згідно умов договору орендна плата вноситься з моменту підписання договору, тому позивачем було здійснено оплату в сумі 61 432,26 гривень за листопада місяць 2008 року платіжним дорученням №834 від 29.12.2008 року, за грудень місяць 2008 року в сумі 63 000 гривень платіжним дорученням №103 від 24.04.2009 року, за січень 2009 року в сумі 60 000 гривень платіжним дорученням №123 від 30.04.2009 року, за лютий місяць 2009 року в сумі 12 000 гривень платіжним дорученням №145 від 29.05.2009 року, за березень 2009 року в сумі 60 000 гривень платіжним дорученням №226 від 20.08.2009 року, за грудень 2009 року в сумі 32 111,41 гривень платіжним дорученням №362 від 26.11.2009 року, за листопада 2009 року в сумі 31 824,99 гривень платіжним дорученням №361 від 26.11.2009 року, за жовтень 2009 року в сумі 31 541,12 гривень платіжним дорученням №360 від 26.11.2009 року, за квітень 2009 року в сумі 30 990,50 гривень платіжним дорученням №391 від 28.12.2009 року, за березень 2009 року в сумі 67 423,05 гривень платіжним дорученням №390 від 28.12.2009 року, за лютий 2009 року в сумі 1 586,45 гривень платіжним дорученням №389 від 28.12.2009 року, всього перераховано 451 909,88 гривень, але в супереч умовам договору фактична передача майна в оренду позивачу так здійснена й не була.
Як встановлено судом фактичне користування орендованим майном не відбулося, що підтверджується наданими позивачем фінансовими звітами.
Доводи представника відповідача щодо направлення листів та виклик позивачів для підписання акту прийому-передачі майна в оренду не знайшло свого підтвердження, оскільки доказів вручення листів позивачу чи отримання рекомендованого листа з повідомленням до суду не надано.
Відповідно до ст.. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Укладений договір оренди головою селищної ради без відповідного рішення суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні” та Закону України «Про оренду державного і комунального майна», орендодавцями майна комунальної власності є органи, які уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном яке перебуває у комунальній власності, і яке може передаватися в оренду виключно на конкурсних засадах.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність в відповідно до закону.
Таким чином, нерухоме майно, яке мало бути передане позивачу є об'єктом комунальної власності Сергіївської селищної територіальної громади, в інтересах і від імені якої права суб'єкта комунальної власності повинна здійснювати Сергіївська селищна рада та відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», вказаний договір оренди, який стосувався передачі комунального майна громади в оренду позивачу, повинен був розглядатися на сесії та прийматися на підставі відповідного рішення сесії Сергіївської селищної ради, бо тільки Сергіївська сільська рада, згідно до закону є суб'єктом права комунальної власності свого комунального майна.
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В свою чергу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Крім того, відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Приймаючи до уваги вищенаведене та з огляду на відсутність рішення Сергіївської селищної ради щодо укладення договору оренди та акту прийому-передачі майна в оренду, суд вважає правомірними вимоги позивача про визнання вказаного договору недійсним.
При цьому суд зазначає наступне. За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Виняток з вказаного правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (до якого відноситься спірний договір оренди від 01.11.2008 р.), зберігання за договором схову тощо.
Визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє, тягне залежно від підстав такого визнання майнові наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.
Однак, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, така угода визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно ч. 2 цієї статті Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Також ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Між тим з огляду на те, що фактична передача майна в оренду не відбулася, доказів користування орендованим майном відповідач не надав, а позивач підтвердив, що з моменту укладення спірного договору орендованим майном не користувався, а тому майно не підлягає поверненню, а кошти які сплачувалися позивачем підлягають поверненню в порядку ст.. 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послуги, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Виходячи з викладеного, спірний договір оренди від 01.11.2008 року визнається недійсним з моменту його укладення.
За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про визнання спірного договору оренди від 01.11.2007 р. недійсним з моменту його укладення.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Уточнені вимоги щодо нарахування інфляційних та 3% річних на суму внесену як орендна плата, не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст.. 216 ЦК України, сторона зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, тобто позивачем перераховано кошти в сумі 451 909 гривень які і підлягають стягненню з відповідача.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 1 листопада 2008 року, укладеного між Сергіївською селищною радою / 67780 Одеська область Білгород-Дністровський район, смт Сергіївка, вул. Гагаріна, 3, код 05383649/ та товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" /67772 Одеська область Білгород-Дністровський район смт. Затока, вул. Піонерська, 4, код 24764280/ , з моменту його укладення.
3. Стягнути з Сергіївської селищної ради / 67780 Одеська область Білгород-Дністровський район, смт Сергіївка, вул. Гагаріна, 3, код 05383649/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" /67772 Одеська область Білгород-Дністровський район смт. Затока, вул. Піонерська, 4, код 24764280/ безпідставно отримані кошти в сумі 451 909 (чотириста п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот дев'ять) гривень, витрати по сплаті державного мита в сумі 4 520 (чотири тисячі п'ятсот двадцять) гривень, ІТЗ судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) гривень.
4. В решті вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 16 травня 2011 року.
Суддя Гуляк Г.І.