11.04.08
Справа № 9/170-08.
За позовом: Комунального підприємства «Сумська маслосирбаза», м. Суми.
до відповідача: Приватного підприємства « TVRO - ALFA»
про визнання недійсною третейської угоди.
СУДДЯ Лущик М.С.
При секретарі с/з Фанта Т.О.
За участю представників сторін:
Від позивача: Скляренко О.В.
Від відповідача: Єлек Ю.І.
В судовому засіданні яке відбулося 07.04.2008 року оголошувалася перерва до 11.04.2008 року на 10 год. 00 хв.
СУТЬ СПОРУ: Позивач просить суд визнати третейську угоду від 01.01.2007 року № 01/01/07 укладену між ПП -ALFA»та КП “Сумська маслосирбаза» недійсною.
Відповідач відповідно до відзиву на позовну заяву просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю
Розглянувши матеріали справи, та дослідивши наявні докази по справі, суд встановив наступне:
Позивач відповідно до позовної заяви просить суд визнати третейську угоду від 01.01.2007 року № 01/01/07 укладену між ПП -ALFA»та КП “Сумська маслосирбаза» недійсною.
Обґрунтовуючи свою вимогу про визнання третейської угоди недійсною позивач посилається на статті 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України та ст.124 Конституції України за якою правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Тобто вважає Закону України «Про третейські суди» не конституційним.
Дане твердження позивача спростовується наступним:
Згідно рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 р. № Г - рп/2008 по справі № 1-3/2008, а саме пунктом 3.1. передбачено, що - «Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N З-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні»;
Пунктом 4 вищезазначеного рішення зазначено наступне: «Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і Господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті З Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.
Згідно з положеннями частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов'язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону, пункт І частини другої статті З Закону України "Про виконавче провадження").Отже, оспорюванні положення Закону не порушують припис статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин», що відображено за резолютивною частиною даного Рішення.
Статтею 12 ГПК України передбачено, що, - «Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також: спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб».
Пунктом 5 ст. 80 ГПК України передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Процедурні питання укладання угоди про передачу справи на розгляд третейського суду визначено статтями 5 та 12 Закону України «Про третейські суди».
Статтею 5 Закону встановлено, що, - «Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між; сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав».
Статтею 12 Закону установлено, що, - «Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також: при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.
За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.
Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.
Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між: сторонами третейським судом».
Підвідомчість справ третейському суду визначено ст. 6 Закону, а саме, -«Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов'язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого
самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7). інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України».
Взаємозв'язок ст. 12 та п. 5 ст. 80 ГПК України з приписами ст.ст. 5, 6 та 12 Закону України «Про третейські суди» свідчить, що при наявності третейського застереження в договорі (п. 6.5. договору) суд постановляє ухвалу про припинення провадження у справі та роз'яснює сторона право на його вирішення саме третейським судом.
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості при цьому за ст. 629 ЦК України договір є обов 'язковим для виконання сторонами.
При цьому за ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто зазначену поведінку сторін передбачено та регламентовано діючим законодавством та визнається позивачем з урахування його посилань на ст.ст. 12 та 51 Закону України «Про третейські суди».
З вищевикладеного вбачається, що позовні вимоги позивача є незаконними та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49,68,82-85 ГПК України, суд -
В позові - відмовити.
СУДДЯ М.С. Лущик