Cправа № 2а-3897/09/0770
Ряд стат. звіту № 10.3.4
Код - 07
13 квітня 2011 року місто Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді -Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання -Красновій О.Р.
за участю:
представників позивача: Шибаєв А.М., Біровчак А.С.
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного підприємства “Міраж” про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 3966 грн., -
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Малого приватного підприємства “Міраж”, яким просить стягнути адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 3966 грн.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у сумі 3966 грн.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився. Однак, 29.10.2009 року позмвачем було подано до суду заперечення проти позову, з яких вбачається, що заявлений позов не визнав, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав, наведених у наданому запереченні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову, виходячи з наступного:
Частиною першою ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року №875-XII (з подальшими змінами та доповненнями), для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ч.1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативами, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Вказані адміністративно-господарські санкції сплачуються підприємством самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. ч. 2, 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”). Механізм нарахування пені встановлено Порядком нарахування пені та її сплати, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 року №223 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 року за №553/13819), відповідно до п. 3.4 якого нарахування пені здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій (з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу), та у поданій позовній заяві за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів до суду відділення Фонду розраховує суму пені на дату її подання (п. 3.7 Порядку), яка визначена у сумі 221 грн.
З поданих позивачем матеріалів вбачається, що згідно з статистичним звітом відповідача “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік” (форма №10-ПI), відповідачем порушено вимогу Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме: згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2008 року середньооблікова кількість інвалідів становила менше однієї особи. Оскільки середньомісячна зарплата штатного працівника у відповідача в 2008 році становила 7578 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 3789 грн.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань і правил здійснення господарської діяльності та необхідності встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Статтею 218 Господарського кодексу України (далі -ГК України) встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. При цьому учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведеного вбачається диспозитивний характер забезпечення здійснення права інваліда на працевлаштування, тобто такий пов'язаний з волевиявленням самого інваліда. При цьому, положеннями Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” чітко встановлений обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів, інформування про кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів і забезпечувати їх працевлаштування (після звернення таких осіб, чи направлення для працевлаштування уповноваженими органами), в той же час ці обов'язки не супроводжуються його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Більше того, обов'язок сприяння у працевлаштування інвалідів, централізоване інформування, забезпечення цього процесу, реагування на порушення у цій сфері (відмови у працевлаштуванні та ін.) здійснюється та забезпечується відповідними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, тощо.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (затверджений постановою КМ України, від 31.01.2007 року за № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено поданими до суду відповідачем матеріалами справи, про те, що Мале приватне підприємство “Міраж” дійсно щомісячно (з квітня 2008 по листопад 2008 року) направлялися до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вакансій (форма №3 -ПН) щодо можливості працевлаштування інваліда, але робочі місця залишились вакантними у зв'язку з не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.
При цьому, суду не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача, а також не надано доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу. Не надано також доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування і відмови з боку відповідача в такому працевлаштуванні.
Враховуючи наведене і за відсутності доказів відмови відповідачем інвалідам в працевлаштуванні, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача в незайняті створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки відповідачем вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів та на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, тобто, відсутні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Оскільки судом встановлено відсутність у діях відповідача складу господарського правопорушення, то безпідставним є нарахування позивачем (у відповідності до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Згідно ст. ст. 72, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивачем не доведено та поясненнями представника відповідача та матеріалами справи спростовано доводи щодо не створення відповідачем робочих місць для інвалідів, при цьому, відповідачем доведено ту обставину, що створені робочі місця не були зайняті інвалідами з незалежних від нього причин.
За наведених обставин, позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать вимогам законодавства та матеріалам справи та в їх задоволенні слід відмовити.
Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 94 КАС України та в зв'язку з відсутністю судових витрат відповідача, судові витрати по справі з не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 94, 137, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. В задоволені позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного підприємства “Міраж” про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 3966 грн. -відмовити повністю.
2. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).
Суддя Калинич Я.М.