73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
05.05.2011 Справа № 5024/331/2011
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніфер", м. Каховка Херсонської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Юкрейн", м. Каховка Херсонської області
про стягнення 60929 грн. 05 коп.
за участю представників
від позивача - ОСОБА_1. представник дов. 1/2010 від 30.03.2010 р.
від відповідача - ОСОБА_2. представник дов. б/н від 21.03.2011 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніфер»(позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Юкрейн»(відповідач) 33180,06 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27748,99 грн. штрафу та судові витрати.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніфер»(позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Юкрейн»(відповідач, покупець) укладено договір поставки №06/10-КО від 17.02.2010 р. (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари згідно з Специфікацією та на умовах, що визначаються у Додатках, які є невід»ємною частиною цього Договору.
Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.
Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.
Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.
В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що сторони підписують окремий Додаток на кожну партію товару, що продається за цим договором. Згідно з п.2.1. договору ціна товару, а також умови оплати зазначаються в додатках на кожну партію товару.
На виконання вищевказаного пункту договору 17 лютого 2010 року сторони підписали Додаток №1 до договору та 8 квітня 2010 року -Додаток №2 до договору.
Згідно додатку №1 сторони узгодили поставку товару на суму 270000,00 грн. та його оплату до 31.03.2010 року. В додатку 2 сторони узгодили поставку товару на 19890,00 грн. та його оплату до 30.04.2010 року.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено наступними накладними згідно додатку 1:
-№00000291 від 10.04.2010 року на суму 80997,60 грн.;
-№00000292 від 10.04.2010 року на суму 607,68 грн.;
-№00000331 від 14.04.2010 року на суму 20154,72 грн.;
-№00000332 від 14.04.2010 року на суму 165103,28 грн.;
згідно додатку 2:
- №00000276 від 08.04.2010 року на суму 19890,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов договору та додатків розрахувався з позивачем в повному обсязі тільки 03.09.2010 року.
Предметом спору стало стягнення з відповідача штрафу та відсотків за користування чужими грошовими коштами за порушення умов договору.
Пунктом 5.3. Договору сторони узгодили, що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України у випадку прострочення оплати вартості товару покупець сплачує 0,5% від суми простроченої заборгованості постачальнику за кожний день прострочення. В разі порушення термінів оплати товару більше, ніж на 10 днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 15 % від суми заборгованості по договору.
Позивач з посиланням на ст.625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 33180,06 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов»язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В письмових поясненнях від 29.03.2011 року (а.с.78) позивач наполягає на тому, що пунктом 5.3. договору передбачено саме стягнення 0,5 % за кожен день прострочення як плата за користування чужими грошовими коштами, і що саме про такий вид відсотків йде мова у ст.625 Цивільного кодексу України. В доповненні до позовної заяви 28.04.2011 р. позивач пояснив правову природу відсотків, що передбачені п.5.3. договору, і з»ясував, що це відсотки річних в розрахунку за кожен день прострочення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в пункті 5.3. договору сторони не узгодили виду відповідальності за порушення зобов»язання, та відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами.
У відповідності до п.5.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 27748,99 грн. штрафу.
Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.
Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Суд констатує, що відповідачем дійсно порушено умови договору в частині строків оплати. Підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафу. Судом досліджено, що відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов»язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Пунктом 1 ст.233 Господарського кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
Відповідно до положень ст.3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов»язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частни 3 ст.83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання.
Дослідивши обставини справи, викладені у відзиві на позов та доповненні до відзиву, враховуючи, що порушення зобов»язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача, той факт, що відповідач є сільськогосподарським товаровиробником, - суд дійшов висновку щодо зменшення штрафу на 50% та задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 13874,49 грн.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.6.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 04.03.1998, № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", - у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.
Тобто сума судових витрат визначається з урахуванням повної (а не зменшеної) суми штрафу. За розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню 277,48 грн. державного мита та 107,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 551, 625 ЦК України, ст.173, 175, 193, 265, 231 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Юкрейн»(74800, Херсонська область, м.Каховка, вул.Мелітопольська, 11А, р/р 26001052301050 в ХФ КБ «ПриватБанк», м.Херсон, МФО 352479, код ЄДРПОУ 32809894) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніфер»(77800, Херсонська область, м.Каховка, вул..Мелітопольська, 17 б, р/р 2600201693379 в ФВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»м.Херсон, МФО 352639, код ЄДРПОУ 31431146) 13874,49 грн. штрафу, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 277,48 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 107,47 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.В.Людоговська
Повне рішення складено 10.05.2011 р.