36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
29.03.2011 Справа № 18/347/11
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (місце проживання : АДРЕСА_2)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3 (поштова адреса : АДРЕСА_4)
про стягнення 16 650,00 грн.,
Суддя Ківшик О.В.
Представники :
від позивача: ОСОБА_3, довіреність ВРЕ № 605881 від 01.03.2011 р.;
від відповідача: не з'явилися.
29.03.2011 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.
Суть спору: розглядається позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Херсон про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Кременчук передоплати в сумі 16 650,00 грн. за непоставлене відповідачем дизельне пальне, з яких: 15 000,00 грн. основний борг, 1 200,00 грн. інфляційні нарахування, 450,00 грн. три проценти річних.
Відповідач представництво у судове засідання вдруге не забезпечив, вимог суду не виконав, причин щодо цього суду не повідомив.
Розгляд справи відкладався з огляду на неявку відповідача та невиконання ним вимог суду.
Останній відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань, оскільки :
(1) ухвала суду про порушення провадження у даній справі від 07.02.2011 р. та ухвала суду про відкладення розгляду даної справи від 03.03.2011 р., які були направлені за наявними в матеріалах справи поштовими реквізитами відповідача (місце його реєстрації), повернулись до суду з огляду на сплив терміну зберігання кореспонденції на поштовому відділенні;
(2) реєстрація зміни місцезнаходження Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 не здійснювалася (див. витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 21.03.2011 р. серія АЕ № 671393-671394);
(3) до компетенції господарських судів не входить установлення фактичного місцезнаходження учасників процесу.
Крім того, відповідно до п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у разі нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення строку вирішення спору, встановленого ч. 1 ст. 69 ГПК України, відсутність клопотань щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази,
встановив :
Платіжним дорученням № 1822 від 17.12.2009 р. (а.с. 8) Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (покупець) на підставі рахунку-фактури № пп-0000085 від 09.02.2009 р. (а.с. 7) перерахувала Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (продавцю) 15 000,00 грн. з призначенням платежу "За дизельне паливо по рах. № 85 від 09.02.2009 р.".
З огляду на невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки дизельного палива позивач надіслав йому Претензією з вимогою погасити у двадцятиденний термін заборгованість у розмірі 16 920,10 грн..
За даними позивача на момент подання позову до суду відповідач свої зобов'язання щодо поставки дизельного палива не виконав, передплату не повернув, заборгованість останнього складає 16 650,00 грн..
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом, щодо стягнення з відповідача 16 650,00 грн., в т.ч. 15 000,00 грн. попередня оплата, 1 200,00 грн. інфляційні нарахування та 450,00 грн. три проценти річних.
При винесенні рішення суд виходив з наступного.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки рахунок фактура № пп-0000085 від 09.02.2009 р. та платіжне доручення № 1822 від 17.12.2009 р. містять визначення товару, його кількість, ціну, підписані як позивачем (платіжне доручення), так і відповідачем (рахунок-фактура), скріплені печатками сторін, між сторонами мав місце факт укладання правочину - договору поставки.
Враховуючи правову природу взаємовідносин сторін, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, строк передання продавцем (відповідачем) дизельного палива сторонами не визначено.
За змістом ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо виконання відповідачем (продавцем) зобов'язань щодо поставки позивачу дизельного палива.
Крім того, позивач не надав суду обґрунтування підстав позову з огляду на момент виникнення права вимоги щодо повернення попередньої оплати. Посилання позивача на претензію (а.с. 11) суд не приймає як правомірне з огляду на наступне : у вказаній претензії (без дати та номеру) відсутня вимога щодо виконання відповідачем (продавцем) зобов'язань щодо поставки позивачу дизельного палива; претензія містить лише прохання до відповідача повернути кошти в сумі 16 920,10 грн., але не містить вимоги про розірвання договору або відмову позивача від договору. Посилання у вказаному документі на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України також відсутнє; надані позивачем копія фіскального чеку та копія поштового конверту (а.с. 12) не можуть слугувати належними доказами щодо надсилання вищевказаної претензії відповідачеві, оскільки їх неможливо ідентифікувати саме як докази надсилання такої.
Разом з тим, слід зазначити, що ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України прямо встановлено право покупця відмовитися від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати проданий товар. Тобто цивільне законодавство чітко визначає способи захисту цивільних прав покупця в разі недопоставки товару чи відсутності його передачі у встановлений строк. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, договір поставки не був розірваний у судовому порядку або припинений за згодою сторін (див. протокол судового засідання від 29.03.2011 р.).
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За викладеного, позивачем не надано доказів на підтвердження настання строку виконання продавцем обов'язку з поставки дизельного пального, а тому зобов'язання останнього не є порушеним.
Відповідно зі ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 Цивільного кодексу України).
Як встановлено вище, відповідач на момент прийняття рішення не порушив прийняті на себе зобов'язання щодо поставки дизельного палива, а тому підстави для стягнення з нього інфляційних нарахувань та трьох процентів річних відсутні.
Таким чином, позовні вимоги не підтверджені документально, не відповідають нормам матеріального права, а тому задоволенню не підлягають.
В частині покладення на відповідача 247,10 грн. судових витрат які понесені позивачем на забезпечення його представництва у судових засіданнях Господарського суду Полтавської області по даній справі слід зазначити наступне.
По-перше, ст. 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 Господарського процесуального кодексу України). Отже, дані витрати, понесені позивачем у зв'язку з реалізацією процесуальних прав при розгляді справи в господарському суді, не відносяться до складу судових витрат.
По-друге, за приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються : при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, понесені при пред'явленні позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
У позові відмовити.
СУДДЯ О.В.КІВШИК
Повне рішення складене 04.04.2011 р..
Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.