"27" квітня 2011 р.Справа № 20-9/173-07-4683
За позовом: Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до відповідача: Виконавчого комітету Одеської міської ради
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Закритого акціонерного товариства „Одеський автоскладальний завод”
2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Аванта”
3) Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”
про визнання недійсним свідоцтва про право власності
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від прокурора: Форманюк О.М.- за посвідченням № 867;
від позивача: ОСОБА_1.- за довіреністю № 481 від 31.12.2010 року;
від відповідача: ОСОБА_2.- за довіреністю № 03-79 вих/д від 16.12.2010 року;
від третіх осіб:
- ЗАТ „Одеський автоскладальний завод”: ОСОБА_3.- за довіреністю б/н від 10.03.2011 року;
- ТОВ „Аванта”: ОСОБА_4.- за довіреністю б/н від 26.04.2011 року;
- КП „ОМБТІ та РОН”: ОСОБА_5.- за довіреністю № 1473 від 21.09.2010 року.
СУТЬ СПОРУ: 31.05.2007 року Заступник прокурора Суворовського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, заявленою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, до відповідача Виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Закритого акціонерного товариства „Одеський автоскладальний завод”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Аванта” та Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”, про визнання свідоцтва про право власності Закритого акціонерного товариства „Одеський автоскладальний завод” на адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 10.07.2000 року під № 008471, недійсним з моменту його видачі.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що в ході прокурорської перевірки законності відчуження ЗАТ „Одеський автоскладальний завод” об'єктів, що не увійшли до складу приватизованого майна та залишилися у державній власності, було встановлено, що ЗАТ „Одеський автоскладальний завод”, в порушення чинного законодавства, продало дитячий комбінат, розташований у м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, що знаходився у державній власності, Товариству з обмеженою відповідальністю „Аванта”.
Так, на підставі договорів купівлі-продажу від 13.07.2000 року та від 17.08.2001 року, ЗАТ „Одеський автоскладальний завод” продало ТОВ „Аванта” 66/100 та 34/100 частин адміністративно-виробничо-складського приміщення, розташованого у м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, площею 634 кв.м та 535,74 кв.м відповідно. У вказаних угодах було зазначено, що об'єкт продажу належав продавцю на підставі свідоцтва про право власності № 008471, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 10.07.2000 року.
Разом з тим, прокурором зазначається про те, що вказане свідоцтво про право власності було видано відповідачем незаконно, оскільки дитячий об'єкт комбінат, розташований у м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, до переліку об'єктів соціально-побутової сфери, які на пільгових умовах безкоштовно передані покупцеві, включений не був, а залишився поза приватизаційною процедурою та знаходився на балансі ЗАТ „Одеський автоскладальний завод” із збереженням державної форми власності.
Враховуючи, що ані договір купівлі-продажу від 22.10.1993 року, ані акт прийому-передачі викупленого майна від 31.03.1994 року, ані розпорядження Ленінської райадміністрації виконкому Одеської міської ради № 302 від 04.07.2000 року, на підставі яких було видано оскаржуване свідоцтво про право власності, не являлися документами, які підтверджували право власності ЗАТ „Одеський автоскладальний завод” на будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 67, вказане свідоцтво про право власності, як одностороння угода, має бути визнане недійсним, про що й було подано прокурором зазначений позов.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.06.2007 року (суддя Бакланова Н.В.) було порушено провадження у справі № 9/173-07-4683 із призначенням справи до розгляду в засіданні суду.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.07.2007 року провадження у справі № 9/173-07-4683 було зупинено до розгляду Одеським окружним адміністративним судом пов'язаної з нею справи № 2-а-237/07 за позовом Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ЗАТ "Одеський автоскладальний завод", ТОВ "Аванта" та КП "ОМБТІ та РОН" про визнання незаконним дій по оформленню та видачі свідоцтва про право власності № 008471 від 10.07.2000 року.
Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 31.03.2008 року, приймаючи до уваги неможливість подальшого розгляду господарських справ суддею господарського суду Одеської області Баклановою Н.В., на підставі наказу голови господарського суду Одеської області № 44-к від 31.03.2008р. про звільнення судді Бакланової Н.В. відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21.03.2008р. № 242-VI „Про звільнення суддів”, зупинену справу № 9/173-07-4683 було передано на розгляд судді Щавинській Ю.М.
Враховуючи викладене, ухвалою господарського суду Одеської області від 04.04.2008 року зупинену справу № 9/173-07-4683 було прийнято до свого провадження суддею Щавинською Ю.М. із присвоєнням справі № 20-9/173-07-4683.
25.02.2011 року заступник прокурора Суворовського району м. Одеси надіслав до господарського суду Одеської області заяву про поновлення провадження у справі № 20-9/173-07-4683 у зв'язку із закінченням розгляду справи № 2-а-237/07, про що ним було додано до заяви ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13.07.2010 року.
У зв'язку з викладеним ухвалою суду від 02.03.2011 року провадження у справі № 20-9/173-07-4683 було поновлено із призначенням справи до розгляду в засіданні суду.
У судовому засіданні 30.03.2011 року представник позивача -Фонду державного майна України надав суду заяву про уточнення позовних вимог в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України, в якій просить суд: 1) визнати право власності на адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване у м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, за державою в особі Фонду державного майна України; 2) визнати свідоцтво про право власності Закритого акціонерного товариства „Одеський автоскладальний завод” на адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 10.07.2000 року під № 008471, недійсним з моменту його видачі.
Крім того, у судовому засіданні 30.03.2011 року представник позивача надав клопотання про забезпечення позову у порядку ст.66,67 ГПК України, в якому просить суд накласти арешт на адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67.
Прокурор та представник третьої особи -ТОВ "Аванта" у судовому засіданні 30.03.2011 року залишили вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
Розглянувши клопотання Фонду державного майна України про забезпечення позову у судовому засіданні 30.03.2011 року, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Між тим, як свідчать матеріали справи, адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, на яке позивач просить суд накласти арешт, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю „Аванта”, яке визначено прокурором в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Таким чином, заявлене клопотання про забезпечення позову в частині обраних заходів не відповідає приписам ст. 67 ГПК України, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання Фонду державного майна України про накладення арешту на адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, слід відмовити.
Розглянувши у судовому засіданні 27.04.2011 року заяву Фонду державного майна України про уточнення позовних вимог, подану ним 30.03.2011 року, суд зазначає наступне:
Згідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
У відповідності до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 із подальшими змінами та доповненнями, за змістом ст. 22 ГПК України зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Відповідно до п. 3 вказаного листа Вищого господарського суду України під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК.
Аналізуючи зміст позовних вимог, викладених у заяві про уточнення позовних вимог, та порівнюючи їх із первісними вимогами, суд зазначає, що позивачем як не збільшувався розмір позовних вимог, так й не змінювався ані предмет, ані підстава позову, натомість позивачем фактично додатково були заявлені нові вимоги про визнання права власності, що не відповідає вимогам ст. 22 ГПК України.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті заяви Фонду державного майна України про уточнення позовних вимог та розглядати позовні вимоги у первісній редакції.
У судовому засіданні 27.04.2011 року прокурор та представник відповідача підтримали заявлені вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 27.04.2011 року усно заперечував проти заявлених позовних вимог.
Представники третіх осіб -ЗАТ „Одеський автоскладальний завод” та КП „ОМБТІ та РОН” у судовому засіданні 27.04.2011 року також заперечували проти заявлених позовних вимог.
Представник третьої особи -ТОВ "Аванта" просив суд в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності провадження у справі припинити з підстав, зазначених у відзиві на позов.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши думку прокурора, представників сторін та третьої особи, суд дійшов наступних висновків:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, згідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Вказаною нормою передбачено визнання недійсним правочину або визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності, зокрема, органу місцевого самоврядування, тощо.
Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, встановлює (п.8), що видача свідоцтва про право власності здійснюється, зокрема, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
При цьому, видачу свідоцтва про право власності не можна ототожнювати з державною реєстрацією такого права, оскільки свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Крім того, вказане свідоцтво також не є актом державного чи іншого органу, оскільки акт - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Відповідно до ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
За змістом і направленістю положень статті 35 ГПК рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, - з тих же підстав, що й вирок суду з кримінальної справи та рішення суду з цивільної справи.
Суд враховує, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2008 року у справі № 2-а-33/08, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2010 року та набрала законної сили, було визнано неправомірними дії Виконавчого комітету Одеської міської ради по оформленню ЗАТ "Одеський автоскладальний завод" свідоцтва про право власності № 008471 від 10.07.2000 року на адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67.
Проте, свідоцтво про право власності від 10.07.2000 року № 008471, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради Закритому акціонерному товариству „Одеський автоскладальний завод” на адміністративно-виробничо-складське приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, 67, про визнання якого недійсним заявлені позовні вимоги, має похідний виконавчий характер та не є документом, що породжує певні правові наслідки, а є наслідком ряду юридично значимих дій та юридичних фактів.
При видачі вказаного свідоцтва відповідачем не приймалося відповідне рішення як акт в розумінні ст. 12 ГПК України та в межах повноважень, передбачених підпунктом 10 пункту „б” ст. 30 та ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.
З урахуванням викладеного, провадження у справі № 20-9/173-07-4683 підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Провадження у справі № 20-9/173-07-4683 припинити.
Суддя Щавинська Ю.М.