Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
14 квітня 2011 р. № 2-а- 1732/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіна Ю.В. при секретарі судового засідання Смоляр Є.А.,
за участю: представника позивача -Бондаренко І.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Хорст»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2010 року №0000061800/0.
У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідач, який у спірних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень та належним чином повідомлений про розгляд справи (а.с.36,41,45), в судове засідання не прибув. Відповідно до ст..ст.35, 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
31.05.2010 року проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Хорст»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Релан»з 01.08.2008 по 27.07.2009 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 31.05.2010 року № 1073/18-011/32238966, яким встановлено порушення ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог вказаних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених з ТОВ «Релан»; п.7.4. п.7.4.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині безпідставного віднесення до податкового кредиту податкових накладних, одержаних від ТОВ «Релан»за вересень 2008 року на суму 2490.00 грн.
За результатом встановлених порушень прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.06.2010 року № 0000061800/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання у розмірі 3735.0 грн., в тому числі основний платіж 2490.00 грн., штрафні санкції 1245.00 грн.
Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки вбачається, що до висновку про порушення позивачем зазначених вище норм діючого законодавства, відповідач прийшов на підставі того, що згідно листа ДПА у Харківській області № 16693/7/18-209 від 23.10.2009 року та листа ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області щодо ТОВ «Релан»встановлено, що фактично у ТОВ “Релан” відсутні трудові ресурси, необхідні основні фонди, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Згідно опитування працівниками податкової міліції засновника ТОВ “Релан” - ОСОБА_2 встановлено, що останній зареєстрував підприємство за грошову винагороду, наміру займатися підприємницькою діяльністю він не мав, ніяких угод не укладав, звітності підприємства не підписував. 09.06.2009 року фахівцями ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, де підприємство перебуває на обліку з 2009 р., свідоцтво платника ПДВ ТОВ “Релан” анульовано. Проте суд не погоджується з такою позицією відповідача з наступних підстав.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ “Релан” в особі виконуючого обов'язки директора Мельник А.В. та ПП “Хорст” укладений договір підряду №2008/19-07-08 від 19.07.2008 року (а.с.25), відповідно до якого ТОВ “Релан” зобов'язано здійснити на об'єкті ПП “Хорст” комплекс ремонтних робіт (п.1.2.), а позивач прийняти та оплатити вказані роботи (п.1.1). Приймання робіт здійснюється на підставі акту приймання-передачі виконаних робіт, що є невід'ємною частиною договору.
На підтвердження наявного обсягу дієздатності ТОВ «Релан»позивачеві при укладенні договору надано свідоцтво про державну реєстрацію серія А01 № 169566, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100031831 НБ № 070347, яке на момент укладення договору та проведення перевірки не було анульоване (а.с.32,33)
Суд зазначає, що факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Із дослідженого в судовому засіданні копії акту приймання-здачі виконаних робіт б/н від 30.09.2008 року вбачається, що усі роботи визначені договором та специфікацією -ТОВ “Релан” виконані та прийняті позивачем без зауважень (а.с.27), факт оплати за вказаним договором підтверджується платіжним дорученням № 328 від 22.09.2008 року (а.с.30).
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків податкової інспекції про нікчемність договору, укладеного між ТОВ «Релан»та ПП «Хорст»за №2008/19-07-08 від 19.07.2008 року
Суд зауважує, що п.п. 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що платник податку на додану вартість -особа, яка відповідно до вказаного закону зобов'язана здійснювати утримання або внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Бюджетне відшкодування -сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст..7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” визначено, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом та були понесені для забезпечення господарської діяльності підприємства. Визначальною ознакою віднесення витрат до складу валових є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме: у підготовці, організації та веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.
Із дослідженої в судовому засіданні акту перевірки, специфікації до договору встановлено, що одним із основних видів діяльності позивача є здійснення оптової та роздрібної торгівлі пальним КВЕД 50.50.0 та відповідно 51.51.0, ремонтні роботи ТОВ «Релан»здійснювалися на АЗС «Ульяна» (вул.. Єлизарова,16, вул.. Матюшенко,13)
Крім цього згідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до абз. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
В судовому засіданні представники відповідача не заперечували та не спростували той факт, що податкові накладні, виписані ТОВ “Релан” відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037.
У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 зазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, ст.ст. 1,4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків, який несе персональну відповідальність з порушення правил ведення податкового обліку.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Щодо посилань в акті перевірки на лист СДПІ ВПП м. Луганська від 06.02.2009 року, згідно яких встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрував ТОВ “Релан” за винагороду та без мети здійснення підприємницької діяльності, як підстави неправомірності віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, визначених за накладними, виданими ТОВ “Релан”, суд зазначає наступне.
Чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству установчих документів контрагентів товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість. В судове засідання доказів виключення ТОВ “Релан” з реєстру платників податку на додану вартість та оприлюднення на web-сайті Державної податкової адміністрації України даних про анульовані його свідоцтва платника податку на додану вартість на момент укладення договорів та видачі податкових накладних суду не надано та судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.
Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення -рішення та вважає його таким, що підлягає скасуванню.
Розподіл судових витрат здійснюється в порядку визначеному ст.94 КАС України
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160-163, 167, 186 КАС України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов Приватного підприємства «Хорст»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити у повному обсязі
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2010 року № 0000061800/0, прийняте ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 19.04.2011року
Суддя Зоркіна Ю.В.