Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Орлової С.О.
суддів: Суржок А.В., Пойди М.Ф.
за участю прокурора Казнадзея В.В.
засудженого ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року, яким
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, остання судимість 14 грудня 2009 року за ст. 263 ч. 1 КК України на 2 роки позбавлення волі,
засуджено: за ч. 4 ст. 187 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за п. 6. ч. 2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено до відбуття 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання призначеного за вироком Совєтського районного суду міста Макіївки Донецької області від 14 грудня 2009 року у виді позбавлення волі на строк 2 роки, більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Також вироком суду вирішені питання судових витрат і долю речових доказів по справі.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним в умисному вбивстві з корисливих мотивів вчиненому під час розбійного нападу поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, за попередньою змовою з іншою особою, з проникненням у житло.
Як визнав суд встановленим, 3 грудня 2009 року, близько 19 години, ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з іншою особою на викрадення чужого майна, кримінальну справу відносно якої провадженням закрито в зв'язку з її смертю, діючи узгоджено, прийшли до будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 в м. Макіївці. ОСОБА_1 зайшов у двір зазначеного будинку, а інша особа, з метою попередження ОСОБА_1 про можливе виникнення небезпеки, залишилася спостерігати біля двору будинку.
У дворі ОСОБА_1 взяв металеву арматуру і підійшов до вхідних дверей будинку ОСОБА_2, але був викритий останнім. Розуміючи, що його дії перестали носити таємний характер, ОСОБА_1 вийшов за межі домовленостей з іншою особою і за обставин встановлених судом та детально наведених у вироку, вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_2 під час якого з метою позбавлення його життя умисно, з корисливих мотивів, наніс арматурою не менше п'яти ударів по голові та інших частинах тіла, заподіявши ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Продовжуючи розбійний напад по заволодінню майном потерпілого, ОСОБА_1 діючи разом з іншою особою, яка приєдналася до розбійного нападу, проник в будинок і заволодів майном ОСОБА_2 на загальну суму 1161 грн. 45 коп.
Викраденим майном ОСОБА_1 разом з іншою особою розпорядилися на свій розсуд.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги з доповненнями до неї, засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону, неправильну кваліфікацію його дій, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на однобічність, неповноту судового слідства, стверджує, що до будинку ОСОБА_2 не проникав та його майно не викрадав. Визнає вчинення вбивства ОСОБА_2 за відсутності кваліфікуючих ознак. З цих підстав ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та направити справу на новий судовий розгляд.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та правильності кваліфікації його дій, вважає, що вирок апеляційного суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону внаслідок м'якості. Прокурор вважає, що суд недостатньо врахував обтяжуючі вину ОСОБА_1 обставини, це рецидив злочинів, вчинення нових злочинів через 10 місяців після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі, зловживання спиртними напоями, в зв'язку з чим він перебуває на обліку в наркологічному диспансері, ніде не працював. З цих підстав прокурор просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора на підтримку касаційної скарги і прохання про виключення із вступної частини вироку суду вказівки про наявність судимості у ОСОБА_1 по вироку від 21 травня 1991 року, пояснення засудженого ОСОБА_1, який просив задоволити його касаційну скаргу з доповненнями, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_3 і прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, колегія суддів вважає, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій щодо потерпілого ОСОБА_2 відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у встановленому законом порядку та належно перевіреними в судовому засіданні доказами, яким суд дав вірну оцінку і кваліфікацію.
Як встановлено перевіркою матеріалів справи, засуджений ОСОБА_1 в ході досудового слідства в присутності захисника неодноразово визнавав себе винним у скоєнні навмисного вбивства з корисних мотивів ОСОБА_2 і в заволодінні його майном шляхом розбійного нападу. Ці показання повністю відповідають зібраним в ході досудового слідства і перевіреним в суді матеріалам справи та показанням свідків.
Відповідно до показань ОСОБА_4, ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, використовуючи арматуру вчинив розбійний напад на ОСОБА_2 і шляхом проникнення в його будинок заволодів майном потерпілого, яким вони розпорядилися.
По показанням свідка ОСОБА_5, його брат був знайдений вбитим у своєму дворі, а з будинку викрадено майно.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 9/1560 від 12 лютого 2010 року, при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_2 були виявлені тілесні пошкодження голови, які відносяться до тяжких тілесних пошкоджень, як небезпечних для життя і знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням його смерті. Переломи 8 і 9 ребер відносяться до середнього ступеня важкості.
Пошкодження голови і переломи ребер утворилися від дії тупого предмета, яким могла бути арматура надана на дослідження.
Смерть ОСОБА_2 і нанесення йому тілесних пошкоджень спричинені в один і той же день - 3 грудня 2009 року і час. (т. 1 а. с. 156-157).
Суд вірно дійшов до висновку про те, що зміна показань засудженого ОСОБА_1 в суді і невизнання ним своєї вини в частині нападу на потерпілого ОСОБА_2 з метою заволодіння його майном, співпадає за часом з моментом, коли йому стало відомо про смерть єдиного очевидця подій - ОСОБА_4 В ході усього досудового слідства ОСОБА_1 детально викладав обставини скоєних ним злочинів. Його показання узгоджувалися з показаннями ОСОБА_4 та інших свідків, даними протоколу огляду місця події, висновками експертиз.
Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 свою вину щодо викрадення майна з будинку ОСОБА_2 переклав на покійну ОСОБА_4 і її знайомого, прізвище якого відмовився назвати. При цьому пояснив, що з'явлення із зізнанням та попереднє визнання ним своєї провини були отримані від нього слідчим та іншими працівниками міліції шляхом застосування недозволених методів ведення слідства.
Ці твердження засудженого ОСОБА_1 ретельно перевірялися судом. За дорученням суду була проведена прокурорська перевірка, за результатами якої постановою від 30 жовтня 2010 року в порушенні кримінальної справи про застосування відносно ОСОБА_1 недозволених методів слідства відмовлено за відсутністю складу злочину.
При перевірці були допитані слідчий та інші працівники міліції, які на законних підставах приймали участь у збиранні і фіксуванні доказів по справі. Вони заперечували застосування будь-яких недозволених методів ведення слідства до ОСОБА_1 Також, з наданих до суду документів вбачається, що у затриманого ОСОБА_1 яких-небудь тілесних ушкоджень виявлено не було.
Більш того, на стадії досудового слідства ОСОБА_1 неодноразово допитувався в присутності адвоката, у тому числі й самим прокурором, де у своїх показаннях заперечував застосування до нього недозволених методів ведення слідства, що підтверджується матеріалами справи.
Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що показання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в ході досудового слідства не знаходяться в суперечності між собою і відповідають фактичним обставинам справи. Вони поясняли, що йдучи вулицею побачили ОСОБА_2, який йшов до свого будинку. ОСОБА_2 увійшов до себе в двір, підійшов до вхідної двері і намагався її відкрити. Не відкривши двері він пішов в глиб двору в бік туалету, де ОСОБА_1 і вчинив розбійний напад на нього. При цьому з протоколу огляду міста скоєння злочину та інших матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 намагався проникнути до будинку шляхом пошкодження зачинених дверних замків, а коли відчинити двері не вдалося, то він проник в будинок через вікно і вибивши двері з середини будинку виніс викрадене майно.
В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, як на підставу своєї непричетності до викрадення майна потерпілого ОСОБА_2, посилається на те, що частинки тканини червоного кольору, які були вилучені з місця скоєння злочину при огляді віконної рами, йому не належать, так як у нього червоного одягу ніколи не було. Крім того, арматура, на яку він вказав при пред'явленні для впізнання, як на знаряддя злочину, не була тою, якою він наносив удари потерпілому ОСОБА_2 Сама ж віконна рама, через яку він начебто проник до будинку потерпілого, не відповідає розмірам та складу його тіла. Такої ж позиції засуджений притримувався і при розгляді справи в суді.
Зазначені доводи засудженого також ретельно перевірені судом і спростовані.
Вилучена з місця скоєння злочину арматура перевірялась на предмет можливості механіки завдання нею тілесних ушкоджень. Із проведених по справі висновків експертиз встановлено, що спричинення потерпілому ОСОБА_2 виявлених у нього тілесних ушкоджень можливо наданою арматурою, а частинки «металізації» виявлені на шматочках шкіри потерпілого схожі по своєму складу з арматурою, яка досліджувалася.
Сам ОСОБА_1 на досудовому та судовому слідстві не заперечував проти того, що саме він наносив удари ОСОБА_2 і саме арматурою. Кількість, локалізація нанесених потерпілому пошкоджень по життєво важливому органу - голові, та саме знаряддя злочину - металева арматура, яку він використав, свідчать про умисел засудженого ОСОБА_1 на позбавлення потерпілого життя, тим більше, що вони були знайомі між собою і ОСОБА_2 його впізнав. Тому суд прийшов до вірного висновку про безпідставність і не важливість суджень ОСОБА_1 про те, чи саме наданою для дослідження арматурою він наносив удари ОСОБА_2 від яких наступила його смерть, чи іншою арматури з тим же хімічним складом.
Стосовно висновку експертів про те, що слід фактури тканини, вилучений з поверхні віконної рами при огляді місця скоєння злочину залишений не курткою ОСОБА_1, то цей висновок не спростовує сукупності доказів вини засудженого, що саме він шляхом проникнення в будинок виніс викрадене майно.
Показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, на які посилається засуджений ОСОБА_1, суд належно дослідив в порядку ст. 306 КПК України і вони в своїй сукупності знаходяться у повній відповідають з іншими перевіреними в судовому засіданні доказами, а тому є допустимі.
Належним чином проаналізувавши та оцінивши досліджені у судовому засіданні докази, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що умисне вбивство ОСОБА_2 вчинене з корисливих мотивів та напад на нього здійснений з метою заволодіння його майном, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та з проникненням у житло. Тому дії засудженого ОСОБА_1 кваліфіковано вірно, відповідно за ч. 4 ст. 187 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Також, вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про його непричетність до викрадення майна потерпілого ОСОБА_2
Аналіз матеріалів кримінальної справи свідчить, що під час досудового слідства і в судовому засіданні право на захист ОСОБА_1 не порушено, не допущено також інших порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути чи вплинули на правильність висновків суду щодо доведеності винності засудженого, як у рівній мірі й на правильність кваліфікації його дій. Висновки суду ґрунтуються на доказах, зібраних з дотриманням вимог їх допустимості, достатності та відносності.
Як убачається з матеріалів справи, органами досудового слідства і судом досліджені всі обставини справи, які могли мати значення для прийняття правильного рішення у справі, в тому числі й ті, що стосуються причетності до злочину інших осіб, на що посилається засуджений. Викладені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними, направленими на уникнення засудженим відповідальності за скоєне, колегія суддів вважає обґрунтованими, такими, що відповідають матеріалам справи.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_1 під час вчинення інкримінованих йому злочинних дій щодо потерпілого ОСОБА_2 давав звіт таким діям і міг керувати ними, тобто до скоєного визнаний осудним. Експертиза науково обґрунтована і проведена спеціалістами високої кваліфікації, а тому її висновки у колегії суддів сумніву не викликають. З огляду на наведене, суд цілком обґрунтовано взяв в основу вироку показання засудженого дані як в стадії досудового слідства, так і в стадії судового засідання, належно проаналізував ці показання і дав їм вірну оцінку у сукупності з іншими доказами.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд призначаючи покарання не в достатній мірі прийняв до уваги рецидив злочинів, як підставу, що обтяжує відповідальність та дані, що характеризують особу засудженого - негативні характеристики, ніде не працював, зловживав спиртними напоями, то колегія суддів вважає ці доводи прокурора безпідставними.
Суд, визначаючи вид та міру покарання ОСОБА_1, врахував ступінь тяжкості скоєних ним злочинів, особу засудженого, який раніше був неодноразово судимий та знову скоїв злочини, які відносяться до категорії особливо тяжких, в результаті чого настала смерть людини. До обтяжуючих покарання обставин суд відніс скоєння злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину.
Те, що ОСОБА_1 ніде не працював, не може враховуватися до даних, що негативно характеризують особу, оскільки це є права і свободи людини закріплені в ст. ст. 21,43 Конституції України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом правомірно для виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження скоєння нових злочинів було призначено покарання у виді позбавлення волі в межах передбаченого максимального покарання на визначений строк, яке є необхідним, достатнім і справедливим, а отже підстав для зміни вироку у цій частині також немає.
В порядку ст. 395 КПК України підлягає виключенню із вступної частини вироку суду вказівка про наявність судимості у ОСОБА_1 за вироком від 21 травня 1991 року. По смислу ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь засудженого, про що не йшлося в скаргах які надійшли, то касаційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.
Як свідчать матеріали справи, вироком Горняцького районного суду міста Макіївки від 21 травня 1991 року ОСОБА_1 був засуджений по ст. ст. 81 ч. 3, 46-1 КК України 1960 року до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки.
Відповідно до ст. 55 ч. 1 п. 3-2 КК України 1960 року такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі з застосуванням ст. 46-1 КК України, якщо вони протягом строку відстрочки виконання вироку не вчинять нового злочину і відносно них у встановленому порядку вирок не буде виконано.
ОСОБА_1 протягом строку відстрочки виконання вироку Горняцького районного суду міста Макіївки від 21 травня 1991 року нового злочину не вчиняв і відносно нього у встановленому порядку даний вирок суду не виконувався. Тому згідно ст. 55 КК України 1960 року ОСОБА_1 є особою такою, що не має судимості за вироком Горняцького районного суду міста Макіївки від 21 травня 1991 року. Наступний злочин ОСОБА_1 вчинив і був засуджений по ст. ст. 140 ч. 2, 140 ч. 3, 42 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі вироком Горняцького районного суду міста Макіївки від 30 травня 1995 року. Вчинення послідуючих ним злочинів за які ОСОБА_1 засуджувався було в межах строків погашення судимості.
Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,
касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом і засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року, щодо ОСОБА_1 - без зміни.
В порядку ст. 395 КПК України виключити із вступної частини вироку суду вказівку про наявність судимості у ОСОБА_1 за вироком Горняцького районного суду міста Макіївки від 21 травня 1991 року.
Суржок А.В. Орлова С.О. Пойда М.Ф.