Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлової С.О.,
суддів: Суржка А.В., Пойди М.Ф.,
за участю прокурора Саленка І.В.,
засудженого ОСОБА_1
розглянула 14 квітня 2011 року у судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1
Зазначеним вироком
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України до штрафу в розмірі тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 1 рік, за ч. 1 ст. 368 КК України до штрафу в розмірі вісімсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 13600 гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_1 визначено у виді штрафу в розмірі вісімсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 13600 гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 2 роки.
Вироком вирішено питання відшкодування судових витрат та долю речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2010 року вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_1, будучи призначеним на посаду завідуючого поліклінікою Бучацької ЦРЛ, та відповідальним за надання платних медичних послуг, а також будучи головою комісії з проведення попереднього, періодичного та позачергового огляду кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів 18 березня 2010 року приблизно о 10 годині у процесі розмови з громадянином ОСОБА_2, який звернувся до ОСОБА_1 із проханням видати йому та його знайомому ОСОБА_3 медичні довідки щодо придатності до керування транспортним засобам у засудженого виник умисел на одержання хабара. За вказані вище довідки ОСОБА_1 зажадав від ОСОБА_2 не менше 100 доларів США.
23 березня 2010 року за попередньою домовленістю при видачі двох медичних довідок щодо придатності до керування транспортним засобом ОСОБА_1, знаходячись у своєму службовому кабінеті, зажадав від ОСОБА_2 1000 гривень, повідомивши, що довідки будуть готові за дві години. ОСОБА_2 на це не погодився і звернувся із письмовою заявою в чергову частину Бучацького РВ УМВС України в Тернопільській області про вимагання в нього ОСОБА_1 1000 гривень хабара.
Цього ж дня ОСОБА_1 особисто замість лікарів хірурга та отоларинголога вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, розписався у медичних картах огляду водія (кандидата у водії) транспорту форми №142/о та схилив до підписання вищевказаних медичних карт лікарів - невропатолога і офтальмолога, а також схилив лікарів - нарколога та психіатра виписати сертифікати про проходження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 профілактичного наркологічного огляду та медичних довідок про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів.
В той же день приблизно о 12 годині 10 хвилин у приміщенні коридору поліклінічного відділу Бучацької ЦКРЛ ОСОБА_1 одержав від ОСОБА_2 одну тисячу гривень хабара.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу внаслідок суворості, просить вирок змінити, застосувати до нього ст. 69 КК України, призначивши основне покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої ч.1 ст. 386 КК України, та виключити призначення додаткового покарання. При цьому засуджений вказує на те, що судом при вирішенні питання про міру покарання не було враховано всіх пом'якшуючих обставин, а також його фінансовий стан.
Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу, пояснення прокурора, який вважає касаційну скаргу необгшрунтованою, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновок суду щодо доведеності вини засудженого ОСОБА_1 і правильності кваліфікації його дій за ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 368 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, в тому числі й ті, на які є посилання у касаційній скарзі, та призначив покарання ближче до мінімальної межі, передбаченої санкціями ч.1 ст. 366, ч.1 368 КК України. Підстав вважати покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого ОСОБА_1 внаслідок його суворості, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру.
Як вбачається з матеріалів справи, місцевий суд, призначивши засудженому покарання за ч.1 ст. 368 КК України у виді штрафу в розмірі 800 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 13600 грн., не перевищив встановлені розміри даного виду покарання.
Відповідно санкції ч.1 ст. 366 КК України додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у разі засудження особи до обмеження волі. При засуджені особи до штрафу призначення додаткового покарання законом не передбачено.
За таких обставин з вироку та ухвали підлягає виключенню вказівка про призначення ОСОБА_1 за ч.1 ст. 366 КК України додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 1 рік.
Що стосується додаткового покарання, яке призначене за ч.1 ст. 368 КК України, а також за сукупністю злочинів, то судова колегія не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 від вказаного покарання, оскільки воно передбачене санкцією закону як обов'язкове і призначене з урахуванням того, що засуджений, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, одержав хабар, вчинивши злочин, який відноситься до категорії середньої тяжкості, у сфері службової діяльності, внаслідок чого було заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам. Не призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій дадуть йому можливість працювати на посаді, обіймаючи яку, він вчинив злочин, що нівелює передбачену ст. 50 КК України мету покарання - виправлення засудженого.
Отже, о бране судом першої інстанції засудженому ОСОБА_1 покарання слід визнати необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з судових рішень призначення засудженому додаткового покарання за ч.1 ст. 366 КК України у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорячих функцій на 1 рік.
В решті вирок судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Орлова С.О. Суржок А.В. Пойда М.Ф.