Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" квітня 2011 р. Справа № 5023/2053/11
вх. № 2053/11
Суддя господарського суду Тихий П.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача -Єрьоміна О.Ю.
відповідача 1 -не з'явився,
відповідача 2 -Бондар К.О.
розглянувши справу за позовом ТОВ "Грандопт", м. Харків
до ТОВ «Турбо-Альянс», м. Київ,
та до ТОВ «Веткомторг», смт. Шевченкове
про визнання недійсним правочину
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грандопт» звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень, просить визнати недійсним договір поставки товару №1 від 14.09.2010 року, укладений між відповідачем 1 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Турбо-Альянс» та відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Веткомторг». В обґрунтування свого позову, позивач вказує, оскільки відповідач 2 не має необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме не має складських приміщень, не знаходиться за місцем податкової адреси, крім того здійснює свою діяльність не за основним видом діяльності, тому зазначений договір, є таким, що порушує публічний порядок, що має наслідком визнання Ддговору недійсним в порядку статті 228 ЦК України та статті 207 ГК України. Окрім того, позивач посилався на зміст висновків щодо недійсності оспорюваного правочину, наведених у акті перевірки Куп'янської ОДПІ від 04.03.2011 №207/23-37126749.
Відповідач 1 у судове засідання свого повноважного представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки у судове засідання не повідомив.
Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву. Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов, наданому до суду 11.04.2011 року та залученому до матеріалів справи.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
14.09.2010 р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір поставки товару №1. За умовами вказаного договору постачальник (відповідач 1) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідач 2) товар, а покупець прийняти та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
В забезпечення виконання зобов'язання відповідачем 1 за вищевказаним договором позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки від 14.09.2010 р. №1.
Відповідно до п.1.3, 2.1.4 договору поруки поручитель (позивач) зобов'язується відповідати перед покупцем (відповідач 2) за виконання постачальником (відповідач 1) основного зобов'язання, передбаченого договором поставки товару, та у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, поручитель несе солідарну відповідальність перед покупцем у тому ж обсязі, що і постачальник.
Згідно п.2.1. договору поставки №1 від 14.09.2010 р. товар поставляє постачальник на адресу покупця, на підставі його заявок на покупку, складених у письмовій або усній формі.
Відповідно до розділу 3 цього договору покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Загальна сума товару зазначається у видаткових накладних.
При укладенні договору поставки товару №1 від 14.09.2010 року сторони пунктом 1.1 договору зазначили, що поставка товару здійснюється відповідачем на підставі заявок позивача, складених в письмовій або усній формі.
Пунктом 3.2. договору зазначено, що загальна сума товару зазначається у видаткових накладних.
На виконання умов договору відповідачем було здійснено поставку товару позивачеві на загальну суму 2 933 734,26 грн.
Факт передачі товару підтверджено наступними видатковими накладними: № ТА-0004280 від 14.09.2010 на суму 525 490,76 грн., № ТА-0004279 від 15.09.2010 на суму 876 964,09 грн., № ТА-0004278 від 16.09.2010 на суму 408 805,44 грн., №ТА-0004382 від 01.10.2010 на суму 520 787,07 грн., № ТА-0004383 від 04.10.2010 на суму 447 481,75 грн., № ТА-0004384 від 05.10.2010 на суму 114 474,89 грн., №ТА-0004385 від 08.10.2010 на суму 39 730,26 грн., та податковими накладними, а саме: №4940 від 14.09.2010, №4939 від 15.09.2010, №4938 від 16.09.2010, №5081 від 01.10.2010, №5082 від 04.10.2010, №5083 від 05.10.2010, №5084 від 08.10.2010.
Аналізуючи вищевказані накладні, суд дійшов до висновку, що вони складені у відповідності з ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЗУ «Про податок на додану вартість» та «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (в редакціях, що були чинні на момент укладення та виконання спірного правочину), якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача.
За поставлений відповідачем 1 на виконання вимог договору товар відповідач 2 на цей час здійснив оплату на загальну суму2 933 734,26 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи, випискою по рахунку ТОВ «Веткомторг».
Таким чином, укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України.
Посилання позивача на те, що договір є таким, що порушує публічний порядок, що могло би мати юридичним наслідком визнання договору недійсним в порядку статті 228 ЦК України та статті 207 ГК України - жодним чином не підтверджені з доказової точки зору, оскільки відсутні належні та допустимі докази (матеріали досудового слідства, вирок суду), які би вказували на те, що внаслідок вчинення оспорюваного правочину порушено конституційні права і свободи людини і громадянина, знищено, пошкоджено майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або вчинено незаконне заволодіння означеним майном.
Обґрунтування позовних вимог відсутністю необхідних умов для здійснення господарських операцій, складських приміщень, тим, що відповідач 2 не знаходиться за місцем податкової адреси та здійснює свою діяльність не за основним видом діяльності, спростовується наявними в справі матеріалами та не може слугувати підставою для визнання договору недійсним, оскільки зазначені підстави не внесені до вичерпного переліку підстав визнання правочину недійсним, що окреслені імперативними нормами статті 215 ЦК України та статті 207 ЦК України.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки АБ№295061 з ЄДРПОУ ТОВ «Веткомторг» має право займатися наступними видами діяльності за КВЕД, а саме: 24.42.0 виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів, 51.46.0 оптова торгівля фармацевтичними товарами, 52.31.0 роздрібна торгівля фармацевтичними товарами, 51.90.0 інші види оптової торгівлі, 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.
Відповідно до Національного Класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 р. N 375 (Розділ 3) класифікація видів економічної діяльності є статистичним інструментом для впорядкування економічної інформації. Класифікація може не відповідати всім можливим потребам. У зв'язку з цим можуть виникати спори стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює само по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов'язково є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. При застосуванні нормативних актів чи контрактів, код виду діяльності є припущенням, а не доказом.
Економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції.
Основний вид економічної діяльності - вид діяльності статистичної одиниці, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або визначений інший критерій). При цьому, вибір показника для визначення основного виду діяльності, як правило, не впливає на результат.
Відповідно до п. 3.3 Правила зміни основного виду економічної діяльності вищевказаного Класифікатора основний вид діяльності статистичної одиниці може змінюватись іноді раптово, іноді поступово, протягом тривалого періоду. Протягом одного року можуть відбуватися зміни основного виду діяльності або через сезонні чинники, або внаслідок рішення, прийнятого дирекцією підприємства і спрямованого на зміну структури свого виробництва. В обох випадках відбувається відчутне порушення співвідношення між різними видами діяльності.
Порядок зміни основного виду діяльності залежить від розміру підприємства.
Згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 №307514, яка наявна в матеріалах справи, дата проведення державної реєстрації ТОВ «Веткомторг» 25.08.2010 р.
Новоствореним підприємствам основний вид діяльності може змінюватися за результатами першого річного обстеження (після повного року роботи) за фактичним видом діяльності замість заявленого при включенні до реєстру.
За загальним правилом класифікацію статистичних одиниць за основним видом діяльності не змінюють більше одного разу на рік і відбувається це за результатами даних річного обстеження. У результаті більш частих змін можуть виникати невідповідності між короткостроковими (щомісячними чи щоквартальними) і річними статистичними даними.
Отже, суд приходить до висновку, що наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює само по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий, не може ставити під сумнів факт здійснення ТОВ «Веткомторг» задекларованого виду діяльності, та не може бути підставою для визнання спірного правочину недійсним.
Посилання позивача на те, що відповідач 2 не знаходиться за місцем податкової адреси, як на підставу для визнання договору поставки товару №1 від 14.09.2010 р. недійсним суд вважає безпідставним з огляду на наступне.
Відповідно до ст.93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до п.45.2 ст.45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.03 р. № 755-IV встановлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «Веткомторг», довідки статистики - ТОВ «Веткомторг» зареєстровано за адресою 63601, Харківська область, смт. Шевченкове, вул. Леніна, буд.6, кв. 17.
Позивачем не було надано суду доказів того, що на даний час до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання).
В силу наведених законодавчих положень відомості щодо реєстрації ТОВ «Веткомторг» як юридичної особи, зазначені в свідоцтві про державну реєстрацію, довідки з ЄДРПОУ та у спірному договорі на момент укладання та виконання останнього слід визнати достовірними та правдивими.
Обґрунтування позовних вимог відсутністю у відповідача 2 необхідних умов для здійснення господарських операцій поставки, а саме відсутності складських приміщень - не може слугувати підставою для визнання договору недійсним, оскільки зазначена підстава не внесена до вичерпного переліку підстав визнання правочину недійсним, що окреслені імперативними нормами статті 215 ЦК України та статті 207 ЦК України.
Зрештою, суду надано переконливі докази здійснення сторонами поставки товару за договором поставки товару №1 від 14.09.2010 р., на що вказують видаткові накладні № ТА-0004280 від 14.09.2010 на суму 525 490,76 грн., № ТА-0004279 від 15.09.2010 на суму 876 964,09 грн., № ТА-0004278 від 16.09.2010 на суму 408 805,44 грн., №ТА-0004382 від 01.10.2010 на суму 520 787,07 грн., № ТА-0004383 від 04.10.2010 на суму 447 481,75 грн., № ТА-0004384 від 05.10.2010 на суму 114 474,89 грн., №ТА-0004385 від 08.10.2010 на суму 39 730,26 грн., та податкові накладні, а саме: №4940 від 14.09.2010, №4939 від 15.09.2010, №4938 від 16.09.2010, №5081 від 01.10.2010, №5082 від 04.10.2010, №5083 від 05.10.2010, №5084 від 08.10.2010.
Відповідачем 2 був наданий до матеріалів справи договір суборенди нежитлового приміщення б/н від 01.09.2010 р. (з додатковими угодами до нього від 02.09.2010 р. та 03.09.2010 р.), укладений між ТОВ «Веткомторг» (суборендар) та ТОВ «Ветсинтез» (суборендодавець).
Дослідивши зазначений договір та додаткові угоди до нього, судом було встановлено, що за умовами договору оренди суборендодавець передає, а суборендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового виробничого приміщення площею 50,0 кв.м., розташованого за адресою 61001, м. Харків, вул. Смольна, 30, літ.С-1. В зв'язку з тим, що у п. 1.2 договору б/н від 01.09.2010 р. була допущена технічна помилка, а саме замість «Договору суборенди №10/10 від 01.09.2010 р.» було зазначено «Договору суборенди №12/10 від 01 грудня 2010 р.», між ТОВ «Веткомторг» та ТОВ «Ветсинтез» 02.09.2010 року було укладено додаткову угоду до договору суборенди нежитлового приміщення б/н від 01.09.2010 р., в якій зазначена технічна помилка була виправлена.
Крім того, в матеріалах справи містяться наступні товарно-транспортні накладні №4280 від 16.09.2010 р., №5439 від 01.10.2010 р., №5487 від 05.10.2010 р., №5584 від 08.10.2010 р.
Як вбачається з вказаних товарно-транспортних накладних замовником та вантажовідправником товару було ТОВ «Турбо-Альянс», а вантажоодержувачем - ТОВ «Веткомторг», пункт розвантаження - м. Харків, вул. Смольна, 30.
Отже, суд приходить до висновку, що посилання повивача щодо відсутності у відповідача 2 складських приміщень не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки як зазначено в товарно-транспортних накладних відповідач 1 поставляв товари за договором поставки товару №1 від 14.09.2010 р. за адресою, яка вказана у договорі суборенди нежитлового приміщення б/н від 01.09.2010 р. Отже, матеріалами справи підтверджується наявність складських приміщень у відповідача 2, які знаходяться за адресою м. Харків, вул. Смольна, 30.
Посилання позивача на встановлення недійсності договору актом перевірки Куп'янської ОДПІ від 04.03.2011 №207/23-37126749, суд вважає безпідставними, оскільки виходячи з принципу свободи договору, передбаченого статтями 3 та 627 ЦК України, лише сторони вправі визначати умови договору та порядок їх виконання. Суд в силу частини 2 статті 4 ГПК України не повинен брати до уваги положення зазначеного акту в частині визнання договору таким, що суперечить закону та є недійсним, оскільки зазначений документ не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Окрім того, норми Цивільного та Господарського кодексів України відносять питання стосовно визнання правочинів недійсними до виключної компетенції суду, а органи державної податкової інспекції згідно статті 20 Податкового кодексу України не наділені таким правом.
Таким чином, суд поза всяким розумним сумнівом вважає, що не зважаючи на висновки та судження, висловлені у акті перевірки Куп'янської ОДПІ від 04.03.2011 №207/23-37126749 - договір поставки товару №1 від 14.09.2010, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 є правомірним в силу презумпції, передбаченої статтею 204 ЦК України, до моменту визнання його недійсним у встановленому судовому порядку.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Грандопт» про визнання договору поставки №1 від 14.09.2010 р., укладеного між ТОВ «Турбо-Альянс» та ТОВ «Веткомторг», недійсним за наведених у позовній заяві підстав не можуть бути задоволені через їх цілковиту правову та доказову безпідставність.
Підставою недійсності правочину згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст.203 ЦК України.
Під недійсним правочином відповідно до вимог чинного законодавства слід розуміти дії фізичних і юридичних осіб, які, хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Поняття договору поставки закріплено в частині 1 статті 712 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім, або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Позивач при зверненні з позовом не зазначив норму матеріального права, яка була сторонами порушена на момент підписання договору.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що при укладенні договору поставки товару №1 від 14.09.2010 року сторони узгодили найменування продукції, кількість одиниць товару, вагу, упаковку, ціну та загальну вартість кожної партії, яка сформована на підставі заявки позивача. Зазначені документи підписані сторонами, засвідчені їх печатками, а тому є невід'ємними додатками до договору поставки товару №1 від 14.09.2010 року.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Дослідивши договір поставки товару №31від 14.09.2010 р., наданого до матеріалів справи, суд встановив, що сторони при його підписанні домовилися щодо предмету договору, своїх прав та обов'язків, відповідальності, ціни, строку дії та порядку його розірвання та інших умов. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками.
Договір було скріплено печатками підприємств, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання, оскільки за змістом ч.2 ст.207 ЦК України підпис на правочині, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, а тому печатка підтверджує підпис, що проставляється на документі.
Судом встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобов'язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.
Позивач не навів належного обґрунтування та не довів суду існування жодної з обставин, передбачених ст.203 ЦК України, що свідчили б про недійсність спірного договору.
Надані відповідачем 2 письмові докази свідчать про те, що спільні дії відповідача 1 та відповідача 2 при укладенні та виконанні договору поставки товару № 1 від 14.09.2010 р. були направлені на набуття тих прав та обов'язків, які випливають саме з договору поставки товару № 1 від 14.09.2010 р. і таким чином правочин, у вигляді поставки товару № 1 від 14.09.2010 р., спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір поставки товару № 1 від 14.09.2010 р. є дійсним, направленим на реальне настання правових наслідків та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України.
За таких обставин справи та з урахуванням наведених вимог чинного законодавства, суд вважає позов ТОВ «Грандопт» таким, що позбавлений фактичного та правового обґрунтування, в зв'язку з чим в його задоволенні відмовляє повністю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові - на позивача.
За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-
В позові ТОВ «Грандопт» до ТОВ "Турбо - Альянс" відмовити повністю.
В позові ТОВ «Грандопт» до ТОВ "Веткомторг" відмовити повністю.
Суддя Тихий П.В.