"18" квітня 2011 р.Справа № 27/17-919-2011
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Чумаченко І.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Чеповський В.О.- директор (паспорт НОМЕР_1 від12.03.2005р.); ОСОБА_1 (представник діючий за довіреністю).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар-Сервіс";
до відповідача: Приватного підприємства "Тепличне"
про стягнення 123111грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Володар-Сервіс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Тепличне” про стягнення суми боргу у розмірі 123 111, 00грн. та покладення на відповідача судових витрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 07.03.2008р. ПП „Тепличне” отримало від позивача сільськогосподарську техніку на загальну суму 223111грн., що підтверджується актами приймання передачі, між тим відповідач розрахувався частково, сплативши лише 100 000грн., в зв'язку з чим у нього утворилась визначена у позовних вимогах заборгованість.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та згідно наданих усних та письмових пояснень зазначає, що ніякої техніки не отримував, акти приймання-передачі не підписував та взагалі подібні договори купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, згідно Закону України „Про захист прав покупців сільськогосподарських машин” від 5.06.2003 року №900-IV, повинні укладатись в письмовій формі із визначенням обов'язкових реквізитів щодо виробника, гарантійного строку, недоліків, даних про ціну, умови та правила придбання, дати виготовлення машин та інших відомостей, що необхідні покупцю.
Позивач у судові засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом надсилання ухвал суду на адресу, вказану у позовній заяві. Згідно листів, зареєстрованих канцелярією суду 29.03.2011р. вх. №9300/2011 та 15.04.2011р. вх. №11757/2011, позивач двічі просив суд відкласти розгляд справи, в зв'язку з відрядженням та зайнятістю директора та юриста.
Розглянувши дані листи, суд доводить до відома позивача, що у відповідності до чинного процесуального законодавства, інститут представництва юридичної особи не є безпосередньо пов'язаним з особистістю будь-якого окремого представника. Таким чином, позивач не позбавлений права направити до суду іншого представника для забезпечення захисту своїх інтересів, надавши при цьому відповідну довіреність.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Строк розгляду даної справи, передбачений ст.69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 11.05.2011р. та клопотання від відповідача про продовження строку розгляду справи не надходило. В зв'язку з викладеним, суд позбавлений можливості продовження строку розгляду даної справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі позивача за наявними в ній матеріалами.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші учасники судового процесу зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно до Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. №04-06/113 визначено, що недопустимими є дії деяких сторін, третіх осіб у справах, спрямовані на зловживання своїми процесуальними правами. Такі дії можуть полягати, зокрема, у нез'явленні представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, поданні не заснованих на законі клопотань про вчинення судом процесуальних дій. Подібна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:
Як зазначає позивач, 07.03.2008р. ТОВ „Володар -Сервіс” передав ПП „Тепличне” за актами приймання-передачі сільськогосподарську техніку:
- прес К-454 - 1 шт.;
- оприскувач „Харді” -1 шт.;
- розкидувач міндобрив „Амазоне” -1 шт.;
- сівалку пневматичну для овочів на 4 рядки -1шт.;
- сівалку для овочів на 4 рядки -1шт.;
- косарку для гілок -1шт.
Зазначені акти були складені у 2-х примірниках та підписані з боку відповідача -
директором ПП „Тепличне” Чеповським В.О.
Згідно наведених у позовній заяві обставин, ПП „Тепличне” за поставлену техніку розрахувалось частково, сплативши лише 100 000грн., між тим доказів здійснення відповідачем часткових проплат до матеріалів справи не надано.
Рахунок №050301 від 05.03.2008р. на суму 123 111грн., як вказує позивач, залишився не сплаченим, в зв'язку з чим позивач листами від 21.05.2009р. №21/05-1, від 25.05.2009р. №25/05-1, від 28.01.2010р. №28/01-1, звертався до відповідача з вимогою оплатити поставлену сільськогосподарську техніку.
Доказів отримання зазначених листів відповідачем до матеріалів справи не надано, а відповідач заперечує щодо отримання будь яких листів з цього приводу від позивача.
Таким чином позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань та направлено на стягнення заборгованості за поставлену сільськогосподарську техніку, згідно рахунку №050301 від 05.03.2008р.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про захист прав покупців сільськогосподарських машин” від 05.06.2003 року №900-IV, сільськогосподарськими машинами є всі види техніки і обладнання для агропромислового комплексу.
Згідно до п.2 ст. 6 цього Закону визначено, що продаж машин, виконання робіт, надання послуг здійснюються лише на договірній основі. При цьому, ст. 7 даного Закону визначено, що при придбанні машини покупцю повинна бути надана інформація, яка повинна містити: назву машини; дані про основні властивості машини, умови використання та зберігання, застереження щодо безпечності використання, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретну машину; відомості про можливість утворення шкідливих для здоров'я умов праці з машиною і протипоказання щодо її застосування; дані про ціну, умови та правила придбання машин,; дату виготовлення машини; гарантійні зобов'язання виробника; правила та умови ефективного і безпечного використання машин; ресурс машини, відомості про необхідні дії покупця після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника, продавця і підприємств, які здійснюють їх функції щодо прийняття претензій від покупців, а також виконують роботи, надають послуги з технічного сервісу.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
При цьому, згідно до п.8 ст. 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що згідно тверджень позивача, укладення договору між сторонами відбулось шляхом підписання актів приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 07.03.2008р. Між тим, із змісту зазначених актів вбачається, що вони не містять обов'язкових істотних умов договору, які передбачені ст. 638 Цивільного кодексу України та не містять інформації, яка вимагається приписами Закону України „Про захист прав покупців сільськогосподарських машин”.
Крім того, згідно наданих директором ПП „Тепличне” Чеповським В.О. пояснень вбачається, що підпис, наявний на актах приймання-передачі, йому не належить і взагалі він ніяких договорів щодо вказаної техніки у 2008 році з позивачем не укладав ні в усному, ні в письмовому вигляді.
Більш того, згідно наданих відповідачем документів вбачається, що сплата 100 000грн., на яку посилається позивач, як на часткову оплату за актами від 07.03.2008р., відбулась 09.11.2007р., згідно платіжного доручення №384 за виставленим позивачем рахунком №091101 від 09.11.2007р., який наданий відповідачем до справи.
Отже, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що купівля-продаж сільськогосподарської техніки, на яку посилається позивач, не відбулась, отже договір про купівлю продаж є неукладеним, оскільки, при його вчиненні сторони в належній формі не досягли згоди щодо необхідних для нього істотних умов (ціни, умов, назви товару тощо), в зв'язку з чим між сторонами не виникло бажаного договірного правовідношення та відповідного правового результату, що в свою чергу не породжує певні права та обов'язки між сторонами.
Згідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Приписами ст. 33 цього кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Крім того, положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Дослідивши надані позивачем докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність обставин, на які посилається позивач, відсутність факту порушення прав та законних інтересів позивача, в зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ТОВ „Володар-Сервіс” до ПП „Тепличне” про стягнення суми боргу у розмірі 123 111,00грн.
Згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, підстави для відшкодування позивачу витрат по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відсутні.
Керуючись ст.ст.32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.
Суддя Невінгловська Ю.М.
Повний текст рішення складено 26.04.2011р.