"19" квітня 2011 р.
Справа № 5004/376/11
за позовом Підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк
до відповідача: Підприємця ОСОБА_2, м.Луцьк
про визнання договору недійсним
Суддя Сур'як О.Г.
Представники :
від позивача: ОСОБА_3 -адвокат, договір від 31.03.2011р.
від відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, довіреність від 05.11.2009р.
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Заяви про відвід судді та фіксацію судового процесу технічними засобами не поступило.
У судовому засіданні 19.04.2011р. відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: Позивач -ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточненим заявою про зміну підстави позову від 04.04.2011р., в якому просить визнати недійсним договір суборенди нерухомого майна від 02.02.2010р., укладений між підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1, підписаний від імені ОСОБА_1 ОСОБА_6 на підставі довіреності ВМІ №226600.
Обґрунтовуючи позовну вимогу, позивач зазначає, що договір укладений без її згоди та з грубим порушенням діючого законодавства.
При цьому позивач посилається на те, що нею дійсно була видана громадянці ОСОБА_6, яка є її донькою, довіреність ВМІ №226600 на вчинення зазначених у цій довіреності дій. Проте, цією довіреністю вона не уповноважувала свою доньку на укладення від її імені будь-яких господарських договорів. Ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_2 не повідомили ОСОБА_1 про вчинення від її імені оспорюваного правочину.
Крім того, дане приміщення орендується іншими особами, здійснення господарської діяльності яких не має ніякого відношення до позивача, що підтверджується договором суборенди нерухомого майна та актом приймання- передачі майна.
На думку позивача, оспорюваний правочин, вчинений громадянкою ОСОБА_6, був нею вчинений з перевищенням наданих їй повноважень, оскільки нею вчинені дії, які взагалі не передбачені довіреністю.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив визнати оспорюваний договір суборенди нерухомого майна від 02 лютого 2010 року недійсним.
Позивачем на вимогу ухвали суду надано Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (дата проведення державної реєстрації 06.04.2011р.).
Представником відповідача також надано суду Довідку з ЄДР станом на 07.04.2011р., з якої вбачається, що 21.08.2009р. була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а 05.04.2011р. проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням.
З наданих суду сторонами Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Довідки з ЄДР вбачається, що і на момент пред'явлення позову до суду, і на момент розгляду справи, ОСОБА_1 була і є суб'єктом підприємницької діяльності.
Відповідач в запереченні на позовну заяву та його представники в судовому засіданні подану позовну заяву вважають неправомірною та необгрутованою, покликаючись на наступне.
02 лютого 2010 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та (Орендар) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (в особі представника ОСОБА_6, що діяла на підставі довіреності ВМІ №226600) (Суборендар) було укладено договір суборенди нерухомого майна. Повноваження представника підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю, фотокопія якої додавалася до договору.
Посилання позивача, щодо невідповідності договору суборенди обовязковій формі є безпідставними.
Договір укладений у відповідності до чинного законодавства України, заповнений та підписаний представником позивача ОСОБА_6, яка представляла її інтереси на підставі довіреності ВМІ №226600 від 03.09.2009р. зареєстрована в реєстрі за №1215 (фотокопія даної довіреності додавалася до договору). Також, як вбачається з договору суборенди передача майна погоджувалася власником майна (орендодавцем) - Закритим акціонерним товариством «Укргосптовари»02 лютого 2010р.
У відповідності до ст.774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відтак, посилання позивача на те, що в договорі йде мова про укладення договору оренди, а не суборенди, є безпідставними, адже дана обставина не є істотною умовою договору та не впливає на його суть.
Стаття 284 ГК України передбачає, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Посилання позивача, що дане приміщення орендується іншими особами є не підтвердженими та споростовується наступним.
У відповідності до Акту передачі-приймання майна у тимчасове користування згідно договору суборенди нерухомого майна від 02.02.2010р. майно було передано у користування ФОП ОСОБА_1
Відповідно до ст. 765 ЦК України наймодавець зобовязаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до ст. 285 ГК України орендар зобовязаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Всю відповідальність за передане майно несе орендар.
На даний момент договір суборенди не розірваний та майно орендарем не повернуто. Відтак, всю відповідальність за збереження переданого майна несе орендар.
В судовому засіданні 12.04.2011р. представником відповідача зазначено, що оспорюваний договір підписувався ОСОБА_6 в присутності позивача -ОСОБА_1 та з її згоди.
Також представником відповідача 12.04.2011р. заявлено клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_6, яка безпосередньо підписувала оскаржуваний договір, третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в зв'язку з тим, що вирішення даного судового спору вплине на права та обов'язки ОСОБА_6
Ухвалою суду від 12.04.2011р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6.
В судове засідання 19.04.2011р. третя особа ОСОБА_6 не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про розгляд справи в суді, про що свідчить її підпис на супровідному листі від 14.04.20011р. Крім того, третя особа зазначила, що ухвала нею отримана особисто, з предметом позову ознайомлена та підтримує його в повному обсязі.
Представником відповідача подано клопотання про припинення провадження у справі, оскільки залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 не являється підприємцем, а тому спір не підлягає вирішенню в господарських судах.
Дане клопотання залишено судом без задоволення, оскільки згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК) та частиною першою статті 21 ГПК сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило встановлено лише для сторін спору в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Залучення до участі у справі такої третьої особи не впливатиме на підвідомчість спору господарському суду.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
03.09.2009р. підприємець ОСОБА_1 видала громадянці ОСОБА_6, яка є її донькою, довіреність ВМІ №226600 на вчинення зазначених у цій довіреності дій.
02.02.2010р. на підставі цієї довіреності ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 уклала з підприємцем ОСОБА_2 договір суборенди нерухомого майна, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування для зберігання матеріальних цінностей та організації роботи такий об'єкт нерухомого майна та засоби технічного забезпечення, що належать на праві власності Волинському акціонерному товариству закритого типу «Укргосптовари»і розташований за адресою: АДРЕСА_1 -частину магазину промислових товарів (підвал №№2,3, з №10 по №13), загальною площею 110м.кв.
Даний договір та акт приймання-передачі зазначеного приміщення підписані ОСОБА_6.
В судовому засіданні 12.04.2011р. представником відповідача зазначено, що оспорюваний договір підписувався ОСОБА_6 в присутності позивача -ОСОБА_1 та з її згоди. Проте доказів в підтвердження зазначеного відповідачем не надано.
При цьому постає питання, чому ОСОБА_1, будучи присутня при підписанні договору, сама його не підписала.
Посилання відповідача на те, що листом від 15.04.2010р. підприємця ОСОБА_1 було повідомлено про існування заборгованості, що виникла згідно договору суборенди нерухомого майна від 02.02.2010р., судом не береться до уваги, оскільки з даного листа не вбачається, що договір укладений з підприємцем ОСОБА_1 Крім того, зазначений лист адресований також ОСОБА_6.
Також з доданого відповідачем до матеріалів справи прибуткового касового ордеру №33 від 22.02.2010р. не вбачається, що оплата згідно договору суборенди нерухомого майна від 02.02.2010р. здійснена безпосередньо ОСОБА_1
Відповідно до ст.ст. 237, 238 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Згідно ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Особа, яку представляють, має право вимагати, щоб представник діяв відповідно до повноваження і в його межах. Разом з тим, до змісту правовідносин представництва входять не лише права, але й обов'язки їх учасників. Зокрема, представник зобов'язаний діяти в межах наданого йому повноваження і в інтересах того, кого представляє, а після виконання обов'язків - передати права і все отримане за укладеним ним правочином особі, яку він представляє. Натомість, особа, яку представляють, має створити умови, необхідні для реалізації повноваження представником (видати довіреність, надати необхідну документацію) і прийняти все виконане відповідно до наданого повноваження.
Відповідно до ч.І ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне .
Як видно з тексту довіреності, позивач -ОСОБА_1 не уповноважувала ОСОБА_6 до вчинення від її імені будь-яких господарських правочинів.
Також ОСОБА_1 особисто не підписувала акту-приймання орендованого приміщення, і не була поставлена до відома, а тому не прийняла все виконане представником.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить про те, що договір суборенди нерухомого майна від 02.02.2010р., укладений між позивачем та відповідачем, не відповідає загальним умовам дійсності правочину, а тому вимога позивача про визнання недійсним даного договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Оскільки спір до розгляду в суді доведений з вини відповідача, судові витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 203, 207, 215, 237, 238, 239, 241, Цивільного кодексу України, ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір суборенди нерухомого майна -частини магазину промислових товарів (підвал №№2,3, з №10 по №13), загальною площею 110м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02.02.2010р. між підприємцем ОСОБА_2 та підприємцем ОСОБА_1.
3. Стягнути з Підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 85грн. витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суддя О. Г. Сур'як
Повний текст рішення
складено та підписано
26.04.11р.