79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.04.11 Справа № 2/185
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Телішевського І.Д., представника відповідача-1 Жуган І.О., представника відповідача-2 Думич Н.Б., представників третьої особи Кузана Р.І., Єлізарової О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «Виробнича фірма «Пролісок», м.Дрогобич до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів, відповідача-2: Науково-виробничого закритого акціонерного товариства «Плесо», м.Дрогобич, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Приватного підприємства «Магазин «1000 дрібниць», м.Дрогобич про визнання незаконним та скасування Переліку нерухомого майна
Приватне підприємство «Виробнича фірма «Пролісок», м.Дрогобич звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів про визнання незаконним та скасування Переліку нерухомого майна, яке передане у власність покупцю Науково-виробничому закритому акціонерному товариству «Плесо»Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області згідно з договорм купівлі-продажу №42 від 11.02.1994р.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 29.11.2010р. призначив розгляд справи на 16.12.2010р., залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Науково-виробниче закрите акціонерне товариство «Плесо», м.Дрогобич.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що відповідно до договору №42 купівлі-продажу державного майна Дрогобицького підприємства «Культмеблі»від 11.02.1994р. відповідач-1 продав, а відповідач-2 купив державне майно цілісного майнового комплексу Дрогобицького підприємства «Культмеблі». На підставі даного договору відповідач-1 видав Перелік нерухомого майна, переданого у власність покупцю - Науково-виробничому закритому акціонерному товариству «Плесо». Як вважає позивач, в даний Перелік майна незаконно і безпідставно включено ряд об'єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а саме: будинок для виготовлення стелажів, склад для нітропродукції, склад металевий, гараж металевий та естакада для миття машин. Свої порушені оскаржуваним Переліком права позивач обґрунтовує тим, що до належної йому на праві власності нежитлової будівлі загальною площею 246 кв.м. в АДРЕСА_1 як до головної речі приналежністю є спірні нежитлові приміщення, які в подальшому стали власністю НВ ЗАТ «Плесо». Таким чином, позивач просить визнати незаконним та скасувати Перелік нерухомого майна, яке передано у власність покупцю Науково-виробничому закритому акціонерному товариству «Плесо»Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області згідно з договором купівлі-продажу №42 від 11.02.1994р. в частині передачі об'єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а саме: будинку для виготовлення стелажів, складу для нітропродукції, складу металевого, гаража металевого та естакади для миття машин.
В судових засіданнях представник відповідача-1 проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що повна інвентаризація майна Дрогобицького підприємства «Культмеблі»проведена відповідно до Положення про інвентаризацію майна майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств і організацій, яке передається в оренду, затвердженого Постановою КМ України від 02.03.1993р. №158. Відповідно до матеріалів інвентаризації та відомості розрахунку будівель, споруд та передавальних пристроїв станом на 01.11.1993р. на балансі Дрогобицького підприємства «Культмеблі»обліковувались об'єкти нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, що в подальшому увійшли до Переліку майна, переданого у власність НВ ЗАТ „Плесо”. Відповідно до договору №42 купівлі-продажу державного майна Дрогобицького підприємства «Культмеблі», укладеного 11.02.1994р. та Переліку майна, переданого у власність покупцю Науково-виробничому закритому акціонерному товариству «Плесо», у власність останньому передано 21 одиницю нерухомого майна, зокрема будинок для виготовлення стелажів, склад для нітропродукції, склад металевий, гараж металевий та естакаду для миття машин, які розташовані за адресою АДРЕСА_1. Крім того, як зазначає відповідач-1, позовна заява позивача не містить посилань на те, яким чином спірний Перелік майна порушує права позивача. Посилання позивача на договір №247 купівлі-продажу будівлі від 20.05.1999р. на думку відповідача-1 не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведені об'єкти нерухомого майна не були предметом купівлі-продажу за даним договором.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
Ухвалою від 21.02.2011р. судом залучено Науково-виробниче закрите акціонерне товариство «Плесо»як іншого відповідача по даній справі.
Відповідач-2 в судових засіданнях проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначив, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.11.2010р. та витягу про державну реєстрацію прав №28131218 від 25.11.2010р. позивачу належить на праві власності тільки одна нежитлова будівля під літ.А-2, площею 246 кв.м. без будь-яких інших приналежних до неї будівель чи споруд. Вищевказана будівля була передана позивачу у власність ОСОБА_1 як внесок до статутного фонду. При цьому ОСОБА_1 на підставі договору №247 купівлі-продажу від 20.05.1999р. належала на праві власності також лише одна будівля площею 246 кв.м. за адресою АДРЕСА_1. У вказаному договорі купівлі-продажу будівлі нічого не вказано про наявність інших будівель - приналежностей до нежитлової будівлі під літ.А-2.
Ухвалою від 07.02.2011р. судом залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне підприємство „Магазин „1000 дрібниць”, оскільки останньому на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.12.2010р. було відчужено спірні нежитлові будівлі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів проти заявленого позову заперечила, просила в позові відмовити.
21.02.2011р. представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Крім того, 14.03.2011р. позивачем подано клопотання, в якому останній просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача Дрогобицьке державне комунальне міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки; викликати в судове засідання керівника вказаного підприємства для дачі пояснень; витребувати в Дрогобицькому державному комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Книгу №1; залучити до участі у справі в якості третьої особи Кушніра Назара Юрійовича.
Представникам сторін та третьої особи роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В судовому засіданні 11.04.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.04.2010р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
20.05.1999р. між Представництвом Фонду державного майна України в м.Дрогобичі (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір №247 купівлі-продажу будівлі, на підставі якого продавець продав, а покупець купив будівлю загальною площею 246 кв.м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Покупець придбав вказану будівлю на аукціоні, що був проведений 20.05.1999р. Згідно з Актом оцінки, затвердженим 09.04.1999р. начальником Представництва Фонду державного майна України в м.Дрогобичі, що наведений в додатку №3 до договору купівлі-продажу, початкова ціна продажу на аукціоні становила 7900 грн. Вказаний у цьому договорі об'єкт продано за 28800 грн.
14.07.1999р. вищевказана будівля була зареєстрована Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за ОСОБА_1, про що видано реєстраційне посвідчення, яке записане в реєстрову книгу №1 за №146.
Судом встановлено, що відповідно до Статуту Приватного підприємства „Виробнича фірма „Пролісок” (в новій редакції, затвердженій 23.11.2009р. рішенням власника -ОСОБА_1.) для забезпечення діяльності підприємства засновником створено статутний фонд в розмірі 52 835 грн., що відповідає вартості об'єкту нерухомого майна -будівлі виробничого (нежитлового) призначення площею 246 кв.м за адресою АДРЕСА_1, який належить засновникові на підставі договору купівлі-продажу №247 (п.4.6 Статуту позивача).
25.11.2010р. виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради оформлено позивачу свідоцтво про право власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю А-2 загальною площею 246 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області від 29.09.1993р №280 прийнято рішення про приватизацію Дрогобицького підприємства "Культмеблі".
Відповідно до матеріалів інвентаризації та відомості розрахунку будівель, споруд та передавальних пристроїв станом на 01.11.1993р., на балансі Дрогобицького підприємства "Культмеблі" обліковувались об'єкти нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, що в подальшому увійшли до Переліку майна, переданого у власність НВ ЗАТ "Плесо".
Розглянувши результати роботи комісії по інвентаризації та оцінці майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі", Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області видано наказ №379 від 25.11.1993р. "Про затвердження акту оцінки майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі".
11.02.1994р. між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області (продавець) та Науково-виробничим закритим акціонерним товариством "Плесо" (покупець) укладено договір №42 купівлі-продажу державного майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі". Відповідно до п.1.1 даного договору майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації, який додається до Акту передачі. При цьому, згідно з п.1.2 договору, право власності на відчужене майно перейшло до покупця на підставі наказу регіонального відділення ФДМУ по Львівській області від 04.02.1994р. №57.
Судом встановлено, що на виконання п.3.1 договору після повного розрахунку за придбаний об'єкт 17.05.1994р. між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та Науково-виробничим закритим акціонерним товариством "Плесо" підписано Акт передачі майна державного підприємства.
На підставі листа НВ ЗАТ «Плесо»від 03.12.2003р. №163 відповідачем-1 11.02.2004р. надано Перелік нерухомого майна, переданого у власність Науково-виробничому закритому акціонерному товариству «Плесо». Як вбачається із спірного Переліку, в даному документі, з-поміж іншого, міститься інформація про передачу НВ ЗАТ «Плесо»наступних об'єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а саме: будинку для виготовлення стелажів, складу для нітропродукції, складу металевого, гаража металевого та естакади для миття машин.
Як вбачається із витребуваної судом у Дрогобицького МБТІ інвентаризаційної справи на об'єкти, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, в подальшому на підставі договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 07.04.2006р. будинок для виготовлення стелажів (літера А-1), склад для нітропродукції (літера Д-1), склад (літера Ж-1), гараж (літера Г-1) були відчужені ОСОБА_2.
Також судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.12.2010р. ОСОБА_2 відчужив вищезгадані об'єкти нерухомого майна Приватному підприємству «Магазин «1000 дрібниць».
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до п.3.2 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998р. №1450, на вимогу юридичних осіб, створених на базі об'єкта, приватизованого як цілісний майновий комплекс шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду з викупом, або на вимогу покупців цих об'єктів державний орган приватизації видає їм Перелік нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, тобто даний Перелік є актом, який породжує певні правові наслідки і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Як вбачається зі змісту статті 4 ЦК України в редакції 1963 року та статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з угод, з адміністративних актів та інших підстав, з якими Закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Оспорюваний Перелік конкретизує договір №42 купівлі-продажу державного майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі" від 11.02.1994р., він підписаний Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області як продавцем по даному договору на письмову вимогу НВ ЗАТ „Плесо” як покупця за даним договором, отже є частиною даного договору. Зміна чи припинення існуючих правовідносин є одним із способів захисту цивільних прав. Діюче цивільне законодавство передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення право відношень (ст.16 ЦК України).
Слід зазначити, що аналогічної позиції дотримується також і Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 18.02.2003р. по справі №4/2/282д.
Відповідно до ст.317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.
Згідно із ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У відповідності до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, первинним обов'язком позивача є доведення насамперед його права власності на спірне майно, лише після чого останній вправі доводити відсутність правових підстав у відповідача чи третьої особи для володіння цим майном. Проте право власності позивача на спірне майно не було доведено суду у встановленому порядку належними доказами.
Як попередньо встановлено судом, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.11.2010р. та витягу про державну реєстрацію прав №28131218 від 25.11.2010р. позивачу належить на праві власності тільки одна нежитлова будівля під літ.А-2, площею 246 кв.м. без будь-яких інших приналежних до неї будівель чи споруд. Вищевказана будівля була передана позивачу у власність ОСОБА_1 як внесок до статутного фонду. При цьому ОСОБА_1 на підставі договору №247 купівлі-продажу від 20.05.1999р. належала на праві власності також лише одна будівля площею 246 кв.м за адресою АДРЕСА_1. У вказаному договорі купівлі-продажу будівлі відсутня інформація про наявність інших будівель чи споруд -приналежностей до нежитлової будівлі під літ.А-2.
Згідно ст.132 Цивільного кодексу УРСР приналежністю є річ, яка призначена служити головній речі і зв'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.
Відповідно до ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається із аналізу даної норми і приналежність, і головна річ є фізично самостійними об'єктами (предметами). Визнання речі приналежністю викликане не її властивостями, а характером відносин, що виникають із приводу призначення речі. Приналежність завжди є самостійним предметом.
З детального аналізу документів, що містяться у витребуваній судом інвентаризаційній справі на об'єкти, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, не вбачається, що будинок для виготовлення стелажів (літера А-1), склад для нітропродукції (літера Д-1), склад (літера Ж-1), гараж (літера Г-1) та естакада для миття машин можна вважати приналежностями головної речі -в даному випадку, нежитлової будівлі під літ.А-2, площею 246 кв.м. Зокрема, згідно довідки-характеристики №288 від 09.02.1998р., виданої Дрогобицькій міській раді з метою відчуження будинку, за Дрогобицькою міською радою було зареєстровано нежилий будинок за АДРЕСА_1. В п.п.2, 3 короткої технічної характеристики будівель і споруд вказано ідентифікуючі ознаки даної будівлі: літер по плану садибної ділянки -А-2; назва будівлі -адмінкорпус; розмір нежилої площі -246 кв.м.; рік будівництва -1914. Крім цього, як зазначено в п.2 приміток даної довідки-характеристики по заяві власника відчужується адмінкорпус А-2 нежилою площею 246 кв.м. Як вже було встановлено судом, саме ця будівля і була предметом договору №247 купівлі-продажу від 20.05.1999р.
Як попередньо було встановлено судом, згідно з Актом оцінки, затвердженим 09.04.1999р. начальником Представництва Фонду державного майна України в м.Дрогобичі, що наведений в додатку №3 до договору купівлі-продажу №247, початкова ціна об'єкта продажу за цим договором на аукціоні становила 7900 грн. Слід зазначити, що відповідно до розділу «Додатки до договору»договору №247 купівлі-продажу від 20.05.1999р., невід'ємним додатком до даного договору є сам акт оцінки вартості об'єкта приватизації. Проте позивач, доводячи суду свою позицію щодо належності спірних будівель в якості приналежностей до нежитлової будівлі під літ.А-2, на вимогу суду, викладену в ухвалі суду від 21.02.2011р., так і не надав суду матеріали оцінки нежитлової будівлі площею 246 кв.м за адресою АДРЕСА_1, що була предметом договору №247 від 20.05.1999р.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в редакції, яка була чинною на момент укладення договору №42 купівлі-продажу державного майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі", до покупця, який придбав на аукціоні, конкурсі об'єкт приватизації, переходить право володіння, користування і розпорядження цим об'єктом з моменту удару молотка ліцітатора або підписання протоколу засідання конкурсної комісії про визначення остаточного переможця, при викупі підприємства - з дати прийняття органом приватизації рішення про викуп. Згідно частини 1 статті 25 даного Закону право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
Варто зазначити, що договір №42 купівлі-продажу державного майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі", укладений між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та Науково-виробничим закритим акціонерним товариством "Плесо", станом на момент вирішення спору є чинним, ніким не оскаржений та не визнаний недійсним за рішенням суду.
Поряд з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Державної програми приватизації майна державних підприємств та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" наказом Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області від 29.09.1993р. №280 прийнято рішення про приватизацію Дрогобицького підприємства "Культмеблі". Наказом Регіонального відділення від 02.11.1993р. № 349 визначено спосіб приватизації ДП "Культмеблі" -продаж за некомерційним конкурсом.
Повна інвентаризація майна вищевказаного підприємства проведена відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою КМ України від 02.03.1993р. №158. Відповідно до матеріалів інвентаризації та відомості розрахунку будівель, споруд та передавальних пристроїв станом на 01.11.1993р., на балансі Дрогобицького підприємства "Культмеблі" обліковувалось об'єкти нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, що в подальшому увійшли до переліку майна, переданого у власність НВ ЗАТ "Плесо", зокрема, будинок для виготовлення стелажів, склад для нітропродукції, склад металевий, гараж металевий та естакада для миття машин.
За результатами роботи комісії по інвентаризації та оцінці майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі" Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області видано наказ №379 від 25.11.1993р. "Про затвердження акту оцінки майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі".
На виконання вищезгаданого наказу 11.02.1994р. між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області (продавець) та Науково-виробничим закритим акціонерним товариством "Плесо" (покупець) укладено договір №42 купівлі-продажу державного майна Дрогобицького підприємства "Культмеблі". Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 1.1 договору майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації, який додається до Акту передачі.
Як вбачається з інвентаризаційного опису №1 основних засобів, серед інших в ньому містяться дані щодо наступних об'єктів: цех по виготовленню стелажів (інв.№000305), склад для зберігання нітропродукції (інв.№000310), склад металевий (інв.№000312), гараж металевий (інв.№000313). Тотожність інвентарних номерів вказаних об'єктів, незважаючи на описку в адресі вказаних будівель, дозволяє зробити висновок, що до спірного Переліку були включені саме ті об'єкти нерухомого майна, які попередньо обліковувались на балансі Дрогобицького підприємства "Культмеблі", а в подальшому були оцінені та відчужені НВ ЗАТ "Плесо" відповідно до договору №42 від 11.02.1994р.
Окрім цього суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. В порушення даної норми позивачем не обґрунтовано, яке матеріальне право чи інтерес позивача порушене діями відповідача-1.
Так в позовній заяві позивач посилається на договір №247 купівлі-продажу будівлі від 20.05.1999р., укладений між Представництвом Фонду державного майна України у м. Дрогобичі та ОСОБА_1, предметом якого є нежитлова будівля загальною площею 246,0 кв.м за адресою АДРЕСА_1. Проте слід зазначити, що будинок для виготовлення стелажів, склад для нітропродукції, склад металевий, гараж металевий та естакада для миття машин, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 не являються предметом купівлі-продажу за даним договором. В свою чергу, нежитлова будівля загальною площею 246,0 кв.м за адресою АДРЕСА_1 не була включена до Переліку майна, переданого у власність відповідачу-2.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи з огляду на наступне. Згідно ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Як зазначається у п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006р. №01-8/2651 „Про деякі питання призначення судових експертиз” судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Судова експертиза не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм. Господарський суд не вправі порушувати перед судовим експертом питання суто правового характеру, які мають вирішуватись самим судом. Також суд не повинен призначати судову експертизу для з'ясування документованих або публічно оголошених в установленому порядку відомостей про об'єкти, події та явища, оскільки суд може одержати або витребувати ці відомості від сторін спору чи інших учасників судового процесу.
Однак коло питань, які позивач просив суд поставити на вирішення судової експертизи, жодним чином не стосується встановлення даних, що входять до предмету доказування по даній справі. Позивачем в заявленому клопотанні не обґрунтовано, яким чином відомості, на встановлення яких і просить позивач призначити судову експертизу, можуть вплинути на предмет доказування по даній справі, спростувати чи довести факти, що є предметом дослідження судом.
Суд також відмовляє в задоволенні клопотань позивача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача Дрогобицького державного комунального міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки та Кушніра Назара Юрійовича, оскільки в клопотанні про їх залучення позивач не обґрунтував, яким чином рішення суду по даній справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін спору.
Не підлягають до задоволення клопотання позивача про виклик в судове засідання керівника Дрогобицького державного комунального міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки для дачі пояснень та витребування в Дрогобицького державного комунального міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Книги №1, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, за клопотаннями позивача суд витребовував з Дрогобицького МБТІ матеріали інвентаризаційної та реєстраційної справ на всі будівлі по АДРЕСА_1. Вказані матеріали надійшли на адресу господарського суду та були предметом детального дослідження в ході судових засідань по даній справі. За клопотанням позивача останньому було надано можливість безперешкодно ознайомитись із вказаними матеріалами. Крім того, позивачем не наведено обґрунтування необхідності витребування з Дрогобицького МБТІ Книги №1 та не зазначено, які саме обставини справи даний доказ може довести чи спростувати.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 186, 317, 321, 328 ЦК України та ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 79, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя