14 березня 2008 р.
№ 20-4/049-5/179/06-9/274
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кравчука Г.А. -головуючого,
Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,
перевіривши касаційну скаргу
Приватного підприємства "Расчетный центр"
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду
від
22.01.2008р.
у справі
№20-4/049-5/179-9/274
Господарського суду
м. Севастополя
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко"
до
Приватного підприємства "Расчетный центр"
про
визнання недійсним договору б/н від 01.02.2000р. про інвестування в будівництво жилого будинку №5 (шифр 8/7-575), розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Шостака, -
Касаційна скарга Приватного підприємства "Расчетный центр" не може бути прийнята до розгляду, оскільки вона не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.
Так, до касаційної скарги доданий примірник квитанції від 19.02.2008р. про сплату 42, 50 грн. державного мита з касаційної скарги на рахунок УДК в м. Києві.
Як вбачається з матеріалів справи №20-4/049-5/179-9/274, позов заявлений про визнання недійсним договору б/н від 01.02.2000р. про інвестування в будівництво жилого будинку №5 (шифр 8/7-575), розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Шостака. В процесі розгляду справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги, остаточні з яких полягають у визнанні недійсним в порядку ст.48 Цивільного кодексу України (в ред. 1963р.) договору б/н від 01.02.2000р. про інвестування в будівництво жилого будинку №5 (шифр 8/7-575), розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Шостака та застосуванні до сторін договору реституції.
Рішенням Господарського суду м. Севастополя від 14.11.2007р. (суддя Рибіна С.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.01.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Антонової І.В., суддів Ткаченка М.І., Котлярової О.Л.) позов задоволено повністю. Постановлено визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.02.2000р. про інвестування в будівництво житлового будинку №5 (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в м. Севастополі, укладений між Малим приватним підприємством "Юреко" та Приватним підприємством "Расчетный центр"; застосувати двосторонню реституцію; зобов'язати Приватним підприємством "Расчетный центр" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Юреко" вбудоване службове приміщення, розташоване в цокольному поверсі житлового будинку №5 по вул. Шостака в м. Севастополі загальною площею 126, 86 м2; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко" на користь Приватного підприємства "Расчетный центр" грошову суму у розмірі 10 000 грн.; стягнути з Приватного підприємства "Расчетный центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко" 101, 50 грн., в тому числі державне мито у розмірі 42, 50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59 грн.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить вказані рішення і постанову скасувати, та постановити нове рішення, яким в позові відмовити, тобто вимоги відповідача, викладені в касаційній скарзі, стосуються судових рішень як в частині задоволення немайнових, так і майнових вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до п.18 ч.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» позови про визнання недійсними угод оплачуються державним митом залежно від вартості відшукуваного майна або розміру грошових сум, обумовлених угодою. Отже, в даному випадку державне мито повинно було бути сплачене позивачем відповідно до правил сплати державного мита із касаційних скарг на рішення та постанови із спорів як не майнового, так і майнового характеру.
Згідно ст.46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Відповідно до п.36 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита», затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. N 15, позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.
Відповідно до ст.3 п.2 пп. пп. “б», “в» Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» від 21.01.1993 року №7-93 із позовних заяв немайнового характеру державне мито сплачується у розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.3 п.2 пп. “а» Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» від 21.01.1993 року №7-93 із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито сплачується у розмірі одного відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна, що витребується.
Згідно ст.3 п.2 пп. “г» Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» від 21.01.1993 року №7-93 із касаційних скарг на рішення та постанови державне мито сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру -у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Враховуючи, що позов фактично містить вимоги як майнового, так і немайнового характеру, державне мито з касаційної скарги належить обчислювати та сплачувати до державного бюджету з врахуванням вимог вказаних норм Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» від 21.01.1993 року №7-93.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що вказана касаційна скарга підлягає поверненню згідно пункту 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 86, пунктом 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Расчетный центр" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.01.2008р. у справі №20-4/049-5/179-9/274 Господарського суду м. Севастополя повернути особі, що її подала, а справу -до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало