Іменем України
12 квітня 2011 року
справа № 5020-451/2011
За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,
ідентифікаційний код 25750044
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський”,
ідентифікаційний код 23666233
(99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34)
про стягнення 15 909,18 грн,
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -Позняков С.О., головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № б/н від 05.01.2011;
відповідач (ТОВ „Гастроном Кримський”) -явку уповноваженого представника не забезпечив.
Обставини справи:
22.03.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гастроном Кримський” (далі -відповідач) про стягнення 15 909,18 грн, з яких: 5 366,58 грн заборгованості по орендній платі, 151,70 грн пені, 29,35 грн -3% річних та 10 361,55 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 435-06 від 29.12.2006 в частині сплати орендної плати.
Ухвалою від 28.03.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-451/2011, розгляд справи призначено на 13.04.2011.
Відповідач у засідання суду 13.04.2011 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, письмовий відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про причини нез'явлення суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином -рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, за адресою, яка вказана у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 39-40/ та позовній заяві.
Зважаючи на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто органом поштового зв'язку з позначкою „за закінченням терміну зберігання” /арк. с. 36-37/, може вважатися належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу (відповідача) про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступного.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.
З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (статті 16 і 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
Виходячи зі змісту частини другої статті 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості щодо юридичної особи, як її місцезнаходження.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін (ч. 1 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є: 99059, м. Севастополь, вул. Павла Корчагіна, 34 /арк. с. 39-40/.
З огляду на наведені вище приписи чинного законодавства, дана інформація вважається достовірною.
На зазначену адресу судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення надсилався відповідний процесуальний акт (ухвала). Проте, ця ухвала повернулася з позначкою „за закінченням терміну зберігання”.
Такі дії безперечно свідчать про виконання судом обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, на надання відзиву на позов.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За викладених обставин, а також враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у ній матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
29.12.2006 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 435-06 /арк. с. 11-12/ (далі -Договір), відповідно до якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення підвалу житлової п'ятиповерхової будівлі, загальною площею 74,0 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16, які перебувають на балансі РЕП-9 (надалі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно зі звітом про експертну оцінку станом на 30.11.2006, становить 118 252,00 грн (пункт 1.1 Договору).
Сторони домовились, що цей Договір є новою редакцією договору оренди № 14-99 від 30.10.1998 (пункт 8.2 Договору).
Протоколами від 30.11.2007 /арк. с. 14/, від 19.03.2008 /арк. с. 16/ та 19.11.2008 /арк. с. 17/ до Договору вносилися зміни щодо розміру орендної плати і порядку її визначення (пункти 3.1-3.3 Договору), цільового призначення об'єкта оренди (пункти 1.2, 4.3 Договору), строку дії Договору (пункт 7.1 Договору) та інших.
Відповідно до пункту 3.2 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 19.11.2008 /арк. с. 17/), орендна плата становить 2 072,31 грн за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на листопад 2008 року) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету у співвідношенні 95% та 5% (відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 13.03.2007 № 1617).
Рішенням Севастопольської міської Ради від 14.04.2009 № 6659 „Про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007 „Про розрахунок орендної плати за оренду майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Севастополя, і пропорціях розподілу плати за оренду майна, яке є власністю територіальної громади м. Севастополя” змінено пропорції розподілу орендної плати -замість співвідношення 95% і 5% введено 97% і 3% відповідно.
За умовами пункту 3.3 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 30.11.2007 /арк. с. 14/), розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.
Згідно з пунктом 4.1 Договору Орендодавець зобов'язувався передати Орендарю об'єкт оренди на умовах цього Договору.
В свою чергу, Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди, у тому числі оплату послуг, що надаються підприємствами комунальної сфери (пункт 4.4 Договору).
Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 30.10.1998, підписаним сторонами під час укладення попереднього Договору № 14-99 від 30.10.1998 /арк. с. 21, 19-20/.
Натомість, відповідач умови Договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього за період з 01.09.2010 по 03.11.2010 утворилась заборгованість у розмірі 5 366,58 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 48-52/.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
З наведеними нормами узгоджується частина перша статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про існування між сторонами орендних правовідносин, заснованих на договорі № 435-06 від 29.12.2006 /арк. с. 11-12/, який за своєю правовою природою є договором оренди.
Згідно з пунктом 7.1 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 19.03.2008 /арк. с. 16/) строк дії договору -до 27.12.2010.
Водночас, рішенням господарського суду міста Севастополя від 16.11.2010 у справі № 5020-7/092 /арк. с. 27-29/ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради стягнуто заборгованість по орендній платі за договором оренди № 435-06 від 29.12.2006 за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року, а сам Договір розірвано.
Відповідно до частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір розривається в судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням про розірвання договору законної сили.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 16.11.2010 у справі № 5020-7/092 набрало законної сили 30.11.2010.
Таким чином, зобов'язання сторін за Договором припинилися з 30.11.2010.
Стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить до основних обов'язків орендаря, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.
При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 5 366,58 грн, а також 3% річних в сумі 29,35 грн.
Доказів погашення заборгованості по орендній платі за період з 01.09.2010 по 03.11.2010 в сумі 5 366,58 грн відповідачем не надано.
Зважаючи на викладене та перевіривши надані позивачем розрахунки основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, суд визнає їх вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 5 366,58 грн, з яких 97% -5205,58 грн, 3% -161,00 грн, та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 29,35 грн, з яких 97% - 28,47 грн, 3% -0,88 грн, є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно з пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не у повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню в сумі 151,70 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 151,70 грн, з яких 97% -147,15 грн, 3% -4,55 грн, є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.
Позивач просить стягнути з відповідача штраф за неналежне виконання зобов'язань за договором оренди в сумі 10 361,55 грн.
Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які передбачають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Крім того, із приписів статті 549 Цивільного кодексу України вбачається, що пеня та штраф є різновидами неустойки, з різним порядком їх обчислення, тобто пеня і штраф визначені для можливості їх самостійного застосування, тому правові підстави вважати, що в разі одночасного стягнення з боржника пені та штрафу останній двічі піддається юридичній відповідальності одного й того ж виду, відсутні.
Даний висновок суду підтверджується, зокрема, статтею 231 Господарського кодексу України, яка встановлює відповідальність за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б однією стороною є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки і т. ін.
Так, відповідно до абзацу третього частини другої вказаної статті, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Враховуючи те, що сторонами за взаємною згодою встановлено відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді застосування і штрафу, і пені (пункти 3.5, 6.1 Договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення ними умов договору, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу правомірною. Тобто в даному випадку штраф є додатковою мірою відповідальності.
Як зазначалося вище, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати (пункт 6.1 Договору).
Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято місячну орендну плату (2 072,31 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 10 361,55 грн (2072,31*5).
Частина перша статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною другою статті 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (штрафних санкцій) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Із даною нормою узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Надаючи оцінку доводу позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 10 361,55 грн, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (10 361,55 грн), є непомірно великим у порівнянні із розміром основного зобов'язання (5 366,58 грн) та зважаючи на незначність прострочення (2 місяці), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, до 5 366,58 грн, що дорівнює розміру основного боргу, з яких 97% -5 205,58 грн, 3% - 161,00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 10 914,21 грн, з яких: основний борг з урахуванням індексу інфляції -5 366,58 грн; 3% річних -29,35 грн, пеня -151,70 грн, штраф -5 366,58 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 4 994,97 грн (10361,55 -5366,58) -в позові слід відмовити.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 109,14 грн (10914,21/15909,18*159,09 або 1% від 10914,21 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 161,90 грн (10914,21/15909,18*236,00) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34; ідентифікаційний код 23666233; п/р 26005254213001 в Севастопольській філії КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) 10 914,21 грн (десять тисяч дев'ятсот чотирнадцять грн 21 коп.), з яких: 97% -10 586,78 грн на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400), 3% -327,43 грн на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34; ідентифікаційний код 23666233; п/р 26005254213001 в Севастопольській філії КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044; п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) державне мито в сумі 109,14 грн (сто дев'ять грн 14 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 161,90 грн. (сто шістдесят одна грн 90 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення штрафу в розмірі 4 994,97 грн -в позові відмовити.
Суддя (підпис)За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,
ідентифікаційний код 25750044
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський”,
ідентифікаційний код 23666233
(99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34)
про стягнення 15 909,18 грн,
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -Позняков С.О., головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № б/н від 05.01.2011;
відповідач (ТОВ „Гастроном Кримський”) -явку уповноваженого представника не забезпечив.
Обставини справи:
22.03.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гастроном Кримський” (далі -відповідач) про стягнення 15 909,18 грн, з яких: 5 366,58 грн заборгованості по орендній платі, 151,70 грн пені, 29,35 грн -3% річних та 10 361,55 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 435-06 від 29.12.2006 в частині сплати орендної плати.
Ухвалою від 28.03.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-451/2011, розгляд справи призначено на 13.04.2011.
Відповідач у засідання суду 13.04.2011 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, письмовий відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про причини нез'явлення суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином -рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, за адресою, яка вказана у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 39-40/ та позовній заяві.
Зважаючи на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто органом поштового зв'язку з позначкою „за закінченням терміну зберігання” /арк. с. 36-37/, може вважатися належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу (відповідача) про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступного.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.
З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (статті 16 і 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
Виходячи зі змісту частини другої статті 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості щодо юридичної особи, як її місцезнаходження.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін (ч. 1 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є: 99059, м. Севастополь, вул. Павла Корчагіна, 34 /арк. с. 39-40/.
З огляду на наведені вище приписи чинного законодавства, дана інформація вважається достовірною.
На зазначену адресу судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення надсилався відповідний процесуальний акт (ухвала). Проте, ця ухвала повернулася з позначкою „за закінченням терміну зберігання”.
Такі дії безперечно свідчать про виконання судом обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, на надання відзиву на позов.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За викладених обставин, а також враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у ній матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
29.12.2006 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 435-06 /арк. с. 11-12/ (далі -Договір), відповідно до якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення підвалу житлової п'ятиповерхової будівлі, загальною площею 74,0 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16, які перебувають на балансі РЕП-9 (надалі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно зі звітом про експертну оцінку станом на 30.11.2006, становить 118 252,00 грн (пункт 1.1 Договору).
Сторони домовились, що цей Договір є новою редакцією договору оренди № 14-99 від 30.10.1998 (пункт 8.2 Договору).
Протоколами від 30.11.2007 /арк. с. 14/, від 19.03.2008 /арк. с. 16/ та 19.11.2008 /арк. с. 17/ до Договору вносилися зміни щодо розміру орендної плати і порядку її визначення (пункти 3.1-3.3 Договору), цільового призначення об'єкта оренди (пункти 1.2, 4.3 Договору), строку дії Договору (пункт 7.1 Договору) та інших.
Відповідно до пункту 3.2 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 19.11.2008 /арк. с. 17/), орендна плата становить 2 072,31 грн за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на листопад 2008 року) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету у співвідношенні 95% та 5% (відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 13.03.2007 № 1617).
Рішенням Севастопольської міської Ради від 14.04.2009 № 6659 „Про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007 „Про розрахунок орендної плати за оренду майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Севастополя, і пропорціях розподілу плати за оренду майна, яке є власністю територіальної громади м. Севастополя” змінено пропорції розподілу орендної плати -замість співвідношення 95% і 5% введено 97% і 3% відповідно.
За умовами пункту 3.3 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 30.11.2007 /арк. с. 14/), розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.
Згідно з пунктом 4.1 Договору Орендодавець зобов'язувався передати Орендарю об'єкт оренди на умовах цього Договору.
В свою чергу, Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди, у тому числі оплату послуг, що надаються підприємствами комунальної сфери (пункт 4.4 Договору).
Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 30.10.1998, підписаним сторонами під час укладення попереднього Договору № 14-99 від 30.10.1998 /арк. с. 21, 19-20/.
Натомість, відповідач умови Договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього за період з 01.09.2010 по 03.11.2010 утворилась заборгованість у розмірі 5 366,58 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 48-52/.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
З наведеними нормами узгоджується частина перша статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про існування між сторонами орендних правовідносин, заснованих на договорі № 435-06 від 29.12.2006 /арк. с. 11-12/, який за своєю правовою природою є договором оренди.
Згідно з пунктом 7.1 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 19.03.2008 /арк. с. 16/) строк дії договору -до 27.12.2010.
Водночас, рішенням господарського суду міста Севастополя від 16.11.2010 у справі № 5020-7/092 /арк. с. 27-29/ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради стягнуто заборгованість по орендній платі за договором оренди № 435-06 від 29.12.2006 за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року, а сам Договір розірвано.
Відповідно до частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір розривається в судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням про розірвання договору законної сили.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 16.11.2010 у справі № 5020-7/092 набрало законної сили 30.11.2010.
Таким чином, зобов'язання сторін за Договором припинилися з 30.11.2010.
Стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить до основних обов'язків орендаря, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.
При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 5 366,58 грн, а також 3% річних в сумі 29,35 грн.
Доказів погашення заборгованості по орендній платі за період з 01.09.2010 по 03.11.2010 в сумі 5 366,58 грн відповідачем не надано.
Зважаючи на викладене та перевіривши надані позивачем розрахунки основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, суд визнає їх вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 5 366,58 грн, з яких 97% -5205,58 грн, 3% -161,00 грн, та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 29,35 грн, з яких 97% - 28,47 грн, 3% -0,88 грн, є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно з пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не у повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню в сумі 151,70 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 151,70 грн, з яких 97% -147,15 грн, 3% -4,55 грн, є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.
Позивач просить стягнути з відповідача штраф за неналежне виконання зобов'язань за договором оренди в сумі 10 361,55 грн.
Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які передбачають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Крім того, із приписів статті 549 Цивільного кодексу України вбачається, що пеня та штраф є різновидами неустойки, з різним порядком їх обчислення, тобто пеня і штраф визначені для можливості їх самостійного застосування, тому правові підстави вважати, що в разі одночасного стягнення з боржника пені та штрафу останній двічі піддається юридичній відповідальності одного й того ж виду, відсутні.
Даний висновок суду підтверджується, зокрема, статтею 231 Господарського кодексу України, яка встановлює відповідальність за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б однією стороною є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки і т. ін.
Так, відповідно до абзацу третього частини другої вказаної статті, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Враховуючи те, що сторонами за взаємною згодою встановлено відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді застосування і штрафу, і пені (пункти 3.5, 6.1 Договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення ними умов договору, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу правомірною. Тобто в даному випадку штраф є додатковою мірою відповідальності.
Як зазначалося вище, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати (пункт 6.1 Договору).
Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято місячну орендну плату (2 072,31 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 10 361,55 грн (2072,31*5).
Частина перша статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною другою статті 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (штрафних санкцій) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Із даною нормою узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Надаючи оцінку доводу позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 10 361,55 грн, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (10 361,55 грн), є непомірно великим у порівнянні із розміром основного зобов'язання (5 366,58 грн) та зважаючи на незначність прострочення (2 місяці), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, до 5 366,58 грн, що дорівнює розміру основного боргу, з яких 97% -5 205,58 грн, 3% - 161,00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 10 914,21 грн, з яких: основний борг з урахуванням індексу інфляції -5 366,58 грн; 3% річних -29,35 грн, пеня -151,70 грн, штраф -5 366,58 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 4 994,97 грн (10361,55 -5366,58) -в позові слід відмовити.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 109,14 грн (10914,21/15909,18*159,09 або 1% від 10914,21 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 161,90 грн (10914,21/15909,18*236,00) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34; ідентифікаційний код 23666233; п/р 26005254213001 в Севастопольській філії КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) 10 914,21 грн (десять тисяч дев'ятсот чотирнадцять грн 21 коп.), з яких: 97% -10 586,78 грн на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400), 3% -327,43 грн на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34; ідентифікаційний код 23666233; п/р 26005254213001 в Севастопольській філії КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044; п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) державне мито в сумі 109,14 грн (сто дев'ять грн 14 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 161,90 грн. (сто шістдесят одна грн 90 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення штрафу в розмірі 4 994,97 грн -в позові відмовити.
Суддя (підпис)За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,
ідентифікаційний код 25750044
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський”,
ідентифікаційний код 23666233
(99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34)
про стягнення 15 909,18 грн,
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -Позняков С.О., головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № б/н від 05.01.2011;
відповідач (ТОВ „Гастроном Кримський”) -явку уповноваженого представника не забезпечив.
Обставини справи:
22.03.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гастроном Кримський” (далі -відповідач) про стягнення 15 909,18 грн, з яких: 5 366,58 грн заборгованості по орендній платі, 151,70 грн пені, 29,35 грн -3% річних та 10 361,55 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 435-06 від 29.12.2006 в частині сплати орендної плати.
Ухвалою від 28.03.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-451/2011, розгляд справи призначено на 13.04.2011.
Відповідач у засідання суду 13.04.2011 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, письмовий відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про причини нез'явлення суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином -рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, за адресою, яка вказана у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 39-40/ та позовній заяві.
Зважаючи на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто органом поштового зв'язку з позначкою „за закінченням терміну зберігання” /арк. с. 36-37/, може вважатися належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу (відповідача) про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступного.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.
З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (статті 16 і 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
Виходячи зі змісту частини другої статті 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості щодо юридичної особи, як її місцезнаходження.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін (ч. 1 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є: 99059, м. Севастополь, вул. Павла Корчагіна, 34 /арк. с. 39-40/.
З огляду на наведені вище приписи чинного законодавства, дана інформація вважається достовірною.
На зазначену адресу судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення надсилався відповідний процесуальний акт (ухвала). Проте, ця ухвала повернулася з позначкою „за закінченням терміну зберігання”.
Такі дії безперечно свідчать про виконання судом обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, на надання відзиву на позов.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За викладених обставин, а також враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у ній матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
29.12.2006 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 435-06 /арк. с. 11-12/ (далі -Договір), відповідно до якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення підвалу житлової п'ятиповерхової будівлі, загальною площею 74,0 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16, які перебувають на балансі РЕП-9 (надалі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно зі звітом про експертну оцінку станом на 30.11.2006, становить 118 252,00 грн (пункт 1.1 Договору).
Сторони домовились, що цей Договір є новою редакцією договору оренди № 14-99 від 30.10.1998 (пункт 8.2 Договору).
Протоколами від 30.11.2007 /арк. с. 14/, від 19.03.2008 /арк. с. 16/ та 19.11.2008 /арк. с. 17/ до Договору вносилися зміни щодо розміру орендної плати і порядку її визначення (пункти 3.1-3.3 Договору), цільового призначення об'єкта оренди (пункти 1.2, 4.3 Договору), строку дії Договору (пункт 7.1 Договору) та інших.
Відповідно до пункту 3.2 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 19.11.2008 /арк. с. 17/), орендна плата становить 2 072,31 грн за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на листопад 2008 року) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету у співвідношенні 95% та 5% (відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 13.03.2007 № 1617).
Рішенням Севастопольської міської Ради від 14.04.2009 № 6659 „Про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007 „Про розрахунок орендної плати за оренду майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Севастополя, і пропорціях розподілу плати за оренду майна, яке є власністю територіальної громади м. Севастополя” змінено пропорції розподілу орендної плати -замість співвідношення 95% і 5% введено 97% і 3% відповідно.
За умовами пункту 3.3 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 30.11.2007 /арк. с. 14/), розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.
Згідно з пунктом 4.1 Договору Орендодавець зобов'язувався передати Орендарю об'єкт оренди на умовах цього Договору.
В свою чергу, Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди, у тому числі оплату послуг, що надаються підприємствами комунальної сфери (пункт 4.4 Договору).
Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 30.10.1998, підписаним сторонами під час укладення попереднього Договору № 14-99 від 30.10.1998 /арк. с. 21, 19-20/.
Натомість, відповідач умови Договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього за період з 01.09.2010 по 03.11.2010 утворилась заборгованість у розмірі 5 366,58 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 48-52/.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
З наведеними нормами узгоджується частина перша статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про існування між сторонами орендних правовідносин, заснованих на договорі № 435-06 від 29.12.2006 /арк. с. 11-12/, який за своєю правовою природою є договором оренди.
Згідно з пунктом 7.1 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 19.03.2008 /арк. с. 16/) строк дії договору -до 27.12.2010.
Водночас, рішенням господарського суду міста Севастополя від 16.11.2010 у справі № 5020-7/092 /арк. с. 27-29/ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради стягнуто заборгованість по орендній платі за договором оренди № 435-06 від 29.12.2006 за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року, а сам Договір розірвано.
Відповідно до частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір розривається в судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням про розірвання договору законної сили.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 16.11.2010 у справі № 5020-7/092 набрало законної сили 30.11.2010.
Таким чином, зобов'язання сторін за Договором припинилися з 30.11.2010.
Стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить до основних обов'язків орендаря, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.
При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 5 366,58 грн, а також 3% річних в сумі 29,35 грн.
Доказів погашення заборгованості по орендній платі за період з 01.09.2010 по 03.11.2010 в сумі 5 366,58 грн відповідачем не надано.
Зважаючи на викладене та перевіривши надані позивачем розрахунки основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, суд визнає їх вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 5 366,58 грн, з яких 97% -5205,58 грн, 3% -161,00 грн, та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 29,35 грн, з яких 97% - 28,47 грн, 3% -0,88 грн, є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно з пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не у повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню в сумі 151,70 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 151,70 грн, з яких 97% -147,15 грн, 3% -4,55 грн, є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.
Позивач просить стягнути з відповідача штраф за неналежне виконання зобов'язань за договором оренди в сумі 10 361,55 грн.
Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які передбачають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Крім того, із приписів статті 549 Цивільного кодексу України вбачається, що пеня та штраф є різновидами неустойки, з різним порядком їх обчислення, тобто пеня і штраф визначені для можливості їх самостійного застосування, тому правові підстави вважати, що в разі одночасного стягнення з боржника пені та штрафу останній двічі піддається юридичній відповідальності одного й того ж виду, відсутні.
Даний висновок суду підтверджується, зокрема, статтею 231 Господарського кодексу України, яка встановлює відповідальність за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б однією стороною є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки і т. ін.
Так, відповідно до абзацу третього частини другої вказаної статті, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Враховуючи те, що сторонами за взаємною згодою встановлено відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді застосування і штрафу, і пені (пункти 3.5, 6.1 Договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення ними умов договору, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу правомірною. Тобто в даному випадку штраф є додатковою мірою відповідальності.
Як зазначалося вище, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати (пункт 6.1 Договору).
Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято місячну орендну плату (2 072,31 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 10 361,55 грн (2072,31*5).
Частина перша статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною другою статті 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (штрафних санкцій) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Із даною нормою узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Надаючи оцінку доводу позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 10 361,55 грн, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (10 361,55 грн), є непомірно великим у порівнянні із розміром основного зобов'язання (5 366,58 грн) та зважаючи на незначність прострочення (2 місяці), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, до 5 366,58 грн, що дорівнює розміру основного боргу, з яких 97% -5 205,58 грн, 3% - 161,00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 10 914,21 грн, з яких: основний борг з урахуванням індексу інфляції -5 366,58 грн; 3% річних -29,35 грн, пеня -151,70 грн, штраф -5 366,58 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 4 994,97 грн (10361,55 -5366,58) -в позові слід відмовити.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 109,14 грн (10914,21/15909,18*159,09 або 1% від 10914,21 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 161,90 грн (10914,21/15909,18*236,00) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34; ідентифікаційний код 23666233; п/р 26005254213001 в Севастопольській філії КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) 10 914,21 грн (десять тисяч дев'ятсот чотирнадцять грн 21 коп.), з яких: 97% -10 586,78 грн на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400), 3% -327,43 грн на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гастроном Кримський” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 34; ідентифікаційний код 23666233; п/р 26005254213001 в Севастопольській філії КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044; п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) державне мито в сумі 109,14 грн (сто дев'ять грн 14 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 161,90 грн. (сто шістдесят одна грн 90 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення штрафу в розмірі 4 994,97 грн -в позові відмовити.
Суддя (підпис) В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано
19.04.2011.