05.04.11р.
Справа № 5005/3663/2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапід Дніпро", м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта Дніпро", м. Дніпропетровськ
про визнання договору недійсним
Суддя Суховаров А.В.
Представники:
від позивача: Бублейник В.А., довір. № 4 від 30.03.11р.;
від відповідача: Могильний П.П., довір. № 2 від 25.03.11р.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рапід Дніпро" (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта Дніпро" (далі - відповідач), у якому просить господарський суд визнати недійсним укладений між позивачем та відповідачем договір поставки № 1701/1 від 07.02.2011 року.
Вмотивовує вимоги посиланням на те, що умови договорів поставки повинні викладатися сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс», тоді як зі змісту спірного договору поставки вбачається, що сторони вказану вимогу закону не виконали, умови спірної угоди виклали не у відповідності до вказаних правил «Інкотермс», оскільки посилання на них в договорі відсутні.
Відповідач позов не визнає. У відзиві вмотивовує свої заперечення тим, що сторонами у спірному договорі вказані всі істотні умови поставки, а так як жодна із сторін цієї ж угоди не вимагала застосування правил «Інкотермс», то і такий договір не може бути визнаний недійсним. При цьому, документи долучені до матеріалів справи відображають прийняття сторонами у справі умов спірного договору поставки, так як фактично вчинено ряд дій, а саме: виконано поставку товару; поставлений товар прийнятий покупцем без зауважень; проведено грошові розрахунки за отриманий покупцем на його замовлення товар та ін. Тому, не викликає сумніву виконання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину, встановлені положеннями ст. 203 ЦК України.
В порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).
07.02.2011 року між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) було укладено договір поставки № 1701/1 (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язався поставляти на замовлення покупця товар, визначений на кожну окрему партію товару відповідними видатковими накладними, а останній, в свою чергу, прийняти товар та здійснити оплату його вартості на протязі 10-ти банківських днів з моменту поставки товару.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Між тим, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо недійсності Договору позивач посилається на відсутність в спірній угоді приписів Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс», які в силу положень ч. 4 ст. 265 Господарського кодексу України, є обов'язковими для умов договорів поставки.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволені позову, так як розглянувши та проаналізувавши позовні вимоги суд не вбачає підстав для визнання недійсними спірного договору поставки з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
За умовами ст. 7 Господарського кодексу України та ст. 4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно умов ч. 4 ст. 265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».
Так, у відповідності до п. 1 «Інкотермс»Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Міжнародної торгової палати" в редакції 2000 року, метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Інкотермс від початку завжди призначалися для застосування при продажі товарів, що поставляються через національні кордони, тобто, вони є міжнародними торговельними термінами. Однак на практиці Інкотермс також включаються у договори купівлі-продажу (поставки) товарів виключно в межах внутрішніх ринків.
Таким чином, положення Інкотермс визначають, що застосування цих правил має велике практичне значення саме при зовнішній торгівлі, з метою уніфікувати торгові норми законодавства різних країн. В той же час допускається їх застосування і у внутрішніх поставках.
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
При цьому, у частині четвертій статті 265 ГК України мова йде про форму закріплення істотних умов поставки. Отже, якщо сторони договору вказали в ньому всі істотні умови поставки, але виклали їх не за правилами «Інкотермс»(у випадку якщо ні одна зі сторін не вимагала застосування правил «Інкотермс»), то в даному випадку не можна вважати договір поставки неукладеним.
В той же час, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У статті 203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, в даній статті мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не форми, тому не можливо визнати договір поставки недійсним, на тій підставі, що він не містить вказівки на правила «Інкотермс».
Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, про що зазначено в Інформаційному листі ВГСУ "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.08р. за № 01-8/211.
Окрім того, частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а в ході розгляду спору встановлено, що Договір укладено з додержанням вимог до письмової форми правочину, які визначені статтею 207 Цивільного кодексу України.
Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши документи долучені до позову господарський суд зазначає, що згідно наявних в матеріалах справи двосторонніх видаткових накладних (а.с. 9-19) з підписами та відбитками печатки підприємств обох сторін у справі, постачальником на виконання умов Договору відвантажено на адресу покупця товар на загальну суму 36 472 611,68 грн., який було прийнято відповідачем без зауважень. Тобто, позивачем та відповідачем здійснені фактичні дії на виконання спірного договору поставки, де дії як і постачальника, так і покупця були насамперед спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
З огляду на викладене, суд не вбачає суперечності відносин поставки за спірним договором звичайним умовам перевезення та сучасній діловій практиці, невідповідності умов договору поставки положенням чинного законодавства, та, з огляду на встановлені обставини справи, підстав визнання спірного договору поставки недійсним.
Викладене є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.
Суддя А.В. Суховаров
Рішення підписано -___________