14 квітня 2011 року Справа № 02/5026/426/2011
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Головко О.В.,
за участю представників: позивача: Шеретько В.О., Любіч В.П. - за довіреностями, першого відповідача: Паперник С.В. - за довіреністю,
другого відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу
за позовом відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"
до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (перший відповідач),
до товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг" (другий відповідач),
про визнання договору недійсним,
Заявлено позов про визнання недійсним на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України договору про фінансування № 96/08 від 15.02.2008, укладеного між першим та другим відповідачем. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що договір про фінансування № 96/08 від 15.02.2008 є недійсним з підстав відсутності в ньому однієї з істотних умов договору, а саме: розміру процентів за користування кредитом; зміст договору суперечить припису статті 1054 Цивільного Кодексу України, оскільки сторони не домовились про розмір плати за надані кредитні послуги; позивач звернувся до суду з позовом в зв'язку з тим, що він є майновим поручителем - іпотекодавцем, отже, оспорюваним договором порушуються його права.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити позов та визнати недійсним договір про фінансування № 96/08 від 15.02.2008; пояснив, що предметом позову є дійсність договору фінансування, а додані відповідачем документи - це угоди щодо відносин кредитування, останнє позивачем не оспорюється, тому подані відповідачем документи немає сенсу розглядати; Додаток № 1, який передбачений договором фінансування, відсутній, але саме ним повинен визначатися розмір процентів за користування кредитними коштами; кредитні відносини між відповідачами існують, вони основані на індивідуальних угодах, тому позивач не ставить питання про застосування правових наслідків недійсності правочину, оскільки визнання недійсним договору фінансування не впливає на кредитні правовідносини між відповідачами; в статті 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет застави в тому обсязі відповідальності, яка встановлена іпотечним договором, включаючи і сплату процентів, а позивач не мав можливості визначити обсяг його відповідальності як майнового поручителя, оскільки не визначено основне зобов'язання в зв'язку з відсутністю істотної умови договору; не заперечив проти розгляду справи за відсутності представника другого відповідача.
Перший відповідач подав заперечення на позовну заяву, в якому повністю заперечив проти позову з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.
Представник першого відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що умови договору про фінансування не суперечать вільному волевиявленню сторін при укладенні договору; законодавством дозволено врегулювати відносини сторін на власний розсуд з дотриманням вимог закону та загальних засад цивільного законодавства; укладення договору спрямоване на реальне настання правових наслідків, про що свідчить виконання сторонами умов договору; вважає, що звернення позивача до суду з позовом безпідставним, оскільки він не є боржником по договору і рішення суду не зачіпатиме його прав та обов'язків; просив застосувати строк позовної давності; вважав можливим розглядати справу за відсутності представника другого відповідача.
Другий відповідач не подав суду відзив на позов.
Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився.
Суд вважає можливим розглядати справу за відсутності представника другого відповідача, за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України, виходячи із того, що суд вжив усіх заходів для належного повідомлення другого відповідача про дату і час розгляду справи, ухвали суду надіслані за всіма відомими адресами відповідача, надіслання ухвал суду оформлено згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), що є підтвердженням належного надсилання копій процесуальних документів відповідачу у справі. Стороною у даному спорі є підприємство -юридична особа, представником підприємства може бути будь-яка особа, визначена керівником підприємства, чи керівник особисто, неявка представника відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони, а не обов'язком.
У судовому засіданні оголошувалася перерва із 05.04.2011 по 14.04.2011 на підставі статті 77 ГПК України.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив таке.
Позивачем оспорюється дійсність Договору про фінансування № 96/08 від 15.02.2008, укладеного відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг", з підстав відсутності в ньому однієї з істотних умов договору, а саме: розміру процентів за користування кредитом, в зв'язку з чим зміст договору суперечить припису статті 1054 Цивільного Кодексу України.
Суд приходить до висновку, що вимога позивача є безпідставною і необґрунтованою, тому позов не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
15.02.2008 року ВАТ "Універсал Банк" (Банк по договору, перший відповідач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг" (Клієнт по договору, другий відповідач у справі) уклади Договір про фінансування № 96/08 від 15.02.2008.
За умовами вказаного Договору Банк зобов'язується надавати Клієнту кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому Договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 13 200 000 грн. (ліміт договору), у порядку і на умовах, зазначених у даному Договорі. Загальна сума наданих кредитних послуг за всіма Індивідуальними угодами не може перевищувати встановленого цим пунктом ліміту договору незалежно від виду валюти наданих кредитних послуг.
Відповідно до пункту 1.1. Договору умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язання, розмір і порядок плати за кредитні послуги, права, обов'язки та відповідальність Сторін стосовно кожної кредитної послуги в межах цього Договору можуть визначатися у відповідній додатковій угоді до цього Договору (за текстом Договору -"Індивідуальна угода"), що є невід'ємною частиною цього Договору.
В пункті 1.4.2 Договору встановлено, що за надання кредитних послуг Клієнт може сплачувати Банку плату за кредитні послуги. При наданні кожної кредитної послуги плата за таку кредитну послугу визначається в відповідних Індивідуальних угодах, але в будь якому разі розмір плати не повинен перевищувати розмір, зазначений в Додатку № 1 до цього Договору. Нараховування та порядок сплати плати за кредитні послуги за цим Договором здійснюється відповідно до умов Договору, Індивідуальної угоди та вимог чинного законодавства України. При цьому проценти, встановлені цим Договором та/або Індивідуальною угодою, за користування кредитними коштами, при сплаті яких не порушено передбачені терміни погашення таких процентів, є "звичайною процентною ставкою".
В пункті 1.4.4. Договору сторони аналогічно визначили порядок встановлення нового підвищеного розміру плати за кредитні послуги у разі користування кредитними коштами понад встановлений Договором та/або Індивідуальною угодою строк.
У термінах Договору (а. с. 10) вказано, що Індивідуальна угода -це Додаток до цього Договору, оформлений у формі окремої письмової угоди, в якій передбачено умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок плати за кредитні послуги, права, обов'язки та відповідальність сторін стосовно кожної кредитної послуги.
Виходячи із аналізу умов оспорюваного Договору, суд приходить до висновку, що вказаний Договір за своєю правовою природою є змішаним договором, у якому, зокрема, чітко виписані положення щодо кредитування, які регулюються приписами параграфа 2 та відповідно параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно частини 2 статті 1054 вказаного Кодексу до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Суд зазначає, що на момент укладення оспорюваного Договору у Цивільному кодексі України не було статті 1056-1, тому при укладенні Договору про фінансування № 96/08 від 15.02.2008 сторони мали керуватися приписом статті 1048 ЦК України "Проценти за договором позики", в якій вказано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У вказаних статтях відсутня вимоги про зазначення розміру процентів лише у договорі під назвою "кредитний". Тому суд дійшов висновку, що Банк та Клієнт чітко визначили розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом у Договорі та Індивідуальній угоді, яка є невід'ємною частиною Договору про фінансування, укладена 15.02.2008 року (тобто, в день укладення оспорюваного Договору) тими ж сторонами, та у додаткових угодах до неї, що не заборонено законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, відповідно до пункту 1 вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За приписом частини 1 статті 180 Господарського Кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Суд прийшов до висновку, що між сторонами досягнуто згоди щодо істотної умови договору, а саме, встановлено розмір плати за користування кредитними коштами як за строкове користування кредитом, так і у разі користування кредитом понад строк, встановлений за домовленістю сторін, та визначено порядок встановлення такої плати.
Безпідставними та необґрунтованими є доводи позивача про те, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися Додатком № 1, який передбачений договором фінансування, і відсутність якого свідчить про недосягнення згоди між сторонами про розмір процентів. Такі доводи позивача не ґрунтуються на умовах Договору про фінансування і фактично є надуманими, оскільки, як вказано вище, сторони домовилися, що саме в Індивідуальній угоді повинні передбачатися розмір і порядок плати за кредитні послуги, а посилання на Додаток № 1 більше стосується моменту укладення Індивідуальних угод для визначення максимального розміру процентної ставки. Відсутність в наявності у сторін (чи взагалі неукладення) Додатку № 1 не може впливати на дійсність Договору про фінансування.
Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд приходить до висновку, що позивач не довів наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним з підстав невідповідності змісту правочину чинному законодавству.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, тому в позові позивачу необхідно відмовити.
На підставі статті 49 ГПК України судові витрати повністю покладаються на позивача і йому не відшкодовуються.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Д. Пащенко
Рішення підписане суддею 18.04.2011