ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 30/5612.04.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»
До Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
Про визнання кредитного договору недійсним
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача не з'явився
Від відповідача Харченко Р.М. -представник за довіреністю № 39/10 від 17.03.10.;
Огороднік О.В. -представник за довіреністю № б/н від 04.11.09.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання Кредитного договору № 010/90/1583 від 21.07.08., укладеного між позивачем та відповідачем, недійсним з моменту його вчинення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Кредитний договір № 010/90/1583 від 21.07.08. підлягає визнанню недійсним, в зв'язку з відсутністю у сторін вказаного Договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати ТОВ «УкрТехноФос»іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за даним Кредитним договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.11. порушено провадження у справі № 30/56; розгляд справи було призначено на 29.03.11. о 11-20.
Представник позивача в судове засідання 29.03.11. не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 04.03.11. про порушення провадження у справі № 30/56 не виконав, але 29.03.11. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання, відповідно до якого просить суд відкласти розгляд справи в зв'язку із зайнятістю повноважного представника Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»в іншому судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.11. розгляд справи № 30/56 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 12.04.11. о 12-15.
06.04.11. відповідачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано письмовий відзив на позов, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю. Відповідач вказує на те, що АТ "Райффайзен Банк Аваль", відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", здійснює надання кредитів резидентам в іноземній валюті на підставі Банківської ліцензії № 10, виданої Національним Банком України 11.10.06. та Дозволу № 10-4, виданого Національним Банком України 11.10.06.
Відповідач зазначає, що відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 14.10.04. № 483 "Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій па використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", дозволяється використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (який має ліцензію Національного Банку України на здійснення валютних операцій), а тому як вказує відповідач, позичальнику для здійснення платежів щодо погашення заборгованості за кредитом в поземній валюті ліцензія Національного Банку України не потрібна.
В судове засідання 12.04.11. представник позивача повторно не з'явися, вимоги ухвали суду від 29.03.11. у справі № 30/56 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.04.11. проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/56.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача, Господарський суд міста Києва -
21.07.08. між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»(Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»(Позичальник) укладено Кредитний договір № 010/90/1583 «Автотранспорт в кредит для корпоративних клієнтів»(далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Кредитор зобов'язується надати Позичальнику кредит в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 114 000,00 Доларів США (далі - Кредит), а Позичальник зобов'язується отримати Кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму Кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору передбачено, що Кредит надається Позичальнику на придбання автотранспортних засобів шляхом здійснення оплати по Договору № 030708 купівлі-продажу транспортного засобу від 03.07.08., укладеного між Позивальником та МПП «Вік-Експо»(Продавець).
Згідно п. 6.7 Договору погоджено, що всі платежі Позичальника щодо повернення суми Кредиту та сплати процентів за Кредитом повинні здійснюватись у валюті, що відповідає валюті Кредиту.
Пунктом 6.3 Договору встановлено, що у разі відсутності або недостатності у Позичальника коштів в необхідній валюті Кредиту для повернення кредиту, сплати процентів за його користування, комісій та інших платежів, передбачених цим Договором, Позивальник, надаючи Кредитору право списання коштів в інших валютах з будь-яких рахунків Позивальника, також доручає Кредитору здійснити купівлю/продаж/обмін списаних коштів з метою отримання необхідної валюти, у тому числі на Міжнародному Валютному Ринку України та направити кошти на погашення заборгованості за Договором.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що Кредитний договір № 010/90/1583 від 21.07.08. є недійсним, в зв'язку з відсутністю у сторін вказаного Договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати ТОВ «УкрТехноФос»іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за даним Кредитним договором.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.
У відповідності до ст. 192 Цивільного кодексу України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України вбачається, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.93. N 15-93.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначено, що кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Частиною 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»встановлено, що Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно п. в ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Відповідно до листа Національного Банку України № 28-313/2178 від 29.05.01. вбачається, що на даний час вимоги або будь-які обмеження щодо граничного розміру сум і строків надання кредиту в іноземній валюті діючим законодавством не встановлені, а тому здійснення резидентами операцій щодо отримання чи надання кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного Банку України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відповідно до чинного законодавства України, здійснює надання кредитів резидентам в іноземній валюті на підставі Банківської ліцензії № 10, виданої Національним Банком України 11.10.06., та Дозволу № 10-4, виданого Національним Банком України 11.10.06.
Відповідно ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено, що платежем є виконання бюджетних, боргових чи податкових зобов'язань.
В кредитних правовідносинах платежі здійснює саме позичальник - виконуючи боргові зобов'язання по кредиту.
Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 14.10.04. № 483 "Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", дозволяється використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (який має ліцензію Національного Банку України на здійснення валютних операцій).
Таким чином, з наведеного вбачається, що позичальнику для здійснення платежів щодо погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті ліцензія Національного Банку України не потрібна.
Обов'язок доведення покладається законом на позивача.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи -позивача у справі.
Аналогічна позиція викладена у Роз'ясненні Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.99., згідно якого крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»не доведено суду наявності правових підстав для визнання недійсним Кредитний договір № 010/90/1583 від 21.07.08.
З огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос», суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Т.М. Ващенко
Повне рішення
складено 18.04.11.