2-А-1120/11
04.04.2011
Подільський районний суд м.Києва
в складі:
головуючого - судді Декаленко В.С.,
при секретарі Хіміч А.В..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Подільського районного суду м. Києва матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва про визнання протиправних дій і відшкодування шкоди заподіяної внаслідок прийняття органом державної влади України нормативно-правового акту визнаного незаконним та про визнання бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України в Подільському районі м. Києва щодо щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни , суд; -
Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є пенсіонером за віком та дитиною війни і відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання з 01.01.2009 року щомісячної грошової допомоги у вигляді надбавки до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. В зв'язку з тим , що вищезазначена надбавка протиправно не виплачувалась в порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити грошові кошти ,починаючи з 01.01.2009 року.
Зазначає , що 15.12.2010 року він позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва з проханням зробити відповідний перерахунок, однак листом від 22.12.2010 року в здійсненні перерахунку і виплаті зазначеної надбавки йому було відмовлено.
Оскільки вважає зазначену відмову протиправною та посилаючись на вимоги Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Конституцію України, рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року, ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закони України «Про державний бюджет» на 2009-2010 роки, ставить питання про визнання діяльності Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва щодо відмови йому у нарахуванні державної соціальної допомоги, протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну 30% надбавку, за період з 01.01.2009 року .
В судове засідання позивач не з'явився, про час слухання справи повідомлений належним чином , згідно наданої суду письмової заяви просить розглядати справу в його відсутності , вимоги підтримує в повному обсязі, обґрунтовуючи поясненнями , просить вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час слухання справи повідомлений належним чином , згідно наданої суду письмової заяви просить розглядати справу в його відсутності , надавши письмові заперечення в яких заперечує проти вимог позивача обґрунтовуючи тим , що останнім пропущений строк звернення до суду і виплата проводилась відповідно до норм чинного законодавства, в задоволенні вимог просить відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи, керуючись вимогами ст.128 КАС України, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних в справі документів.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в Подільському районі м. Києва і отримує пенсію за віком, має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 26.07.2001 року , листом відповідача №1387/М-1286 від 22.12.2010 року (а.с.12-13).
15.12.2010 року позивач звернувся до Управління Пенсійного Фонду України в Подільському районі м. Києва з заявою про перерахунок пенсії за період з 01.01.2009 року з урахуванням 30% надбавки, встановленої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак листом від 22.12.2010 року відповідач відмовив у перерахунку пенсії, з посиланням на Закони України «Про державний бюджет України» на 2000-2010 роки (а.с. 13).
Статтями 1, 6, 7 та Прикінцевими положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, із змінами, внесеними згідно із Законами від 20.12.2005 року, 19.01.2006 року та 19.12.2006 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року., передбачено, що дітям війни - особам, які є громадянами України та якім на час закінчення ( 02.09.1945 року.) Другої світової війни було менше 18 років, пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, судом встановлено, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни», розмір пенсії осіб, які є громадянами України та якім на час закінчення ( 02.09.1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, з 01.01.2006 року повинен був бути підвищеним на 30% від мінімальної пенсії за віком за рахунок коштів Державного бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з чч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.
Однак, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не може бути прийнято до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, також і право на отримання надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Аналізуючи дані обставини , суд приходить до висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей війни виходити з положень законів України про Державний бюджет України на 2006 - 2008 роки, якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року № 3367-IV ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235- IV було змінено та встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абз. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються з 1 січня 2006 року, а ст. 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, тобто ці підвищення повинні були здійсненні у випадку вищезазначених умов, але такі умови не настали.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» п. 12 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону. Також Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України та Уряду України про необхідність дотримання положень статей Конституції України, Бюджетного кодексу України під час підготовки, ухвалення та введення в дію законів про Державний бюджет та наголосив, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4-6, 8 п. 4 мотивувальної частини рішення).
Згідно з пп. 2 п. 41 р. II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, який набрав чинності 1 січня 2008 року, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року в справі № 1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пп. 2 п. 41 р. II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, і зазначено, що воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень цього закону.
Згідно із ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі, якщо акти або їх окремі положення визначаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Враховуючи те, що нормами зазначеного Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а для інших нормативно-правових актів може застосовуватися лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатися розмір мінімальної пенсії за віком.
Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Виходячи з наведеного, прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат відповідно до Конституції України та законів України, а тому встановлена ч. 3 ст. 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Згідно ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», з метою приведення окремих норм законів у відповідності з цим Законом, дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006р. була зупинена.
Статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни».
В Рішенні Конституційного Суду України по справі №1-29/2007 від 09.07.2007 року за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих статей Закону України «Про державний бюджет України на 2007рік» зазначено, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень, що передбачено ст.48 Конституції України.
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Проаналізувавши зазначені положення Конституції України, Кодексу, практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дій інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено Законами України, не відповідає ст. ст.. 1, 3, 21, 22, ч.2 ст.19, п.1 ч.2 ст.92, ч.1-3 ст.95 Конституції України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Зазначеним рішенням суду п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 року в ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» внесені зміни, відповідно до яких дітям війни (крім тих, на які поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленою для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України по справі №1-28/2008 від 22.05.2008 року за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутата щодо відповідальності Конституції України окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» визнане неконституційними.
Суд вважає , що рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Положення Законів України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Враховуючи те, що рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2008 року та 22.05.2008 року, які мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції, зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007рік та внесення змін в ст.6 зазначеного Закону (в редакції від 28.12.2007 року) визнано неконституційними, а також визначено позицію Конституційного Суду, яка полягає в тому, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це призводить до обмеження прав і свобод людини і громадянина, а зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік була здійснена саме Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», суд вважає, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати йому, як дитині війни, щомісячну 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2009 року підлягає задоволенню.
З тих же підстав підлягає задоволенню вимога позивача щодо визнання дій посадових осіб відповідача щодо нарахування і виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) з 01.01.2009 року протиправними.
Поняття мінімального розміру пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначено в ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, в ч.3 цієї ж статті зазначено, що встановлений ч.1 мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Оскільки іншими законами України мінімальний розмір пенсії за віком не встановлений, суд вважає, що позивач правомірно застосував положення п.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Одночасно позовні вимоги про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва нараховувати та виплачувати позивачці допомогу до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у подальшому задоволенню не підлягають, оскільки чинним законодавством не передбачено зобов'язання вчинення дій на майбутнє.
Відповідно до ст..94 КАС України витрати , пов'язані з оплатою допомоги адвоката покладаються на державу, оскільки суду надано оригінал квитанції по оплаті послуг по наданню правової допомоги зазначені вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, ст.ст. 1, 6, 7 та Прикінцевих положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року із змінами, Рішення Конституційного Суду України по справі №1-29/2007 від 09.07.2007 року., Рішення Конституційного Суду України по справі №1-28/2008 від 22.05.2008 року., керуючись ст.ст. 99-100, 158-163, 186 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд;-
Відновити позивачу ОСОБА_1 строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Визнати дії посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) з 01.01.2009 року протиправними.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва нарахувати , як дитині війни, щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2009 року по 04.04.2011 року .
В іншій частині вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3 (три) грн. 40 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 300 гривень.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Подільський районний суд м. Києва в порядку та строки, встановлені законом.
Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Декаленко В. С.