Справа № 2-а-298/11
іменем України
"31" березня 2011 р.Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Виниченко Л.М.
при секретарі Суддя А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить визнати дії відповідачів неправомірними щодо нарахування та здійснення виплат додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, та щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; зобов»язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести перерахунок та виплату йому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліду 3 групи, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, згідно вимог ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку яка повинна становити 50 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням визначеного законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з часу виходу на пенсію з урахуванням проведених виплат; зобов»язати відповідачів Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат призначити, провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення, відповідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення права на дану допомогу та стягнути кошти на правову допомогу у розмірі 500 грн.
Вимоги мотивує тим, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 1986 р., тому є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, має 3 групу інвалідності, яка встановлена безстроково, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві. В зв»язку з цим має право на отримання державної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, відповідно до положень ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме розмір його додаткової пенсії не може бути нижчим нижчим від 50 % мінімальної пенсії за віком, яка згідно ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте йому виплачується додаткова пенсія в значно нижчому розмірі, ніж передбачено зазначеним Законом. На його звернення відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відмовив йому у здійсненні перерахунку пенсії з посиланням на те, що нарахування проводиться на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530. Така відмова є протиправною, оскільки за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії застосуванню підлягають ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не вказана постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг прав, встановлених законом.
Він також, як інвалід ІІІ групи, має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 48 зазначеного Закону, проте отримує таку допомогу в значно нижчому розмірі. Відповідач Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації відмовляє йому у проведенні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення у належних розмірах на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562, що також вважає неправомірним.
В судовому засіданні позивач підтримав позов та викладені в ньому обставини.
Представники відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність вимог.
Представник відповідача Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи даний відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, про причини неявки представника суд повідомлено не було.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що, позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.02.2011 р. позовні вимоги ОСОБА_1 за період з часу призначення пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення по 19.07.2010 р. залишені без розгляду на підставі ст. ст. 99, 100 КАС України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 10-12).
У зв»язку із захворюванням, пов'язаним з наслідками аварії на ЧАЕС, позивача, відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визнано інвалідом IIІ групи з 01.12.2004 року безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК № 004730 (а.с. 12). ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(а.с. 16).
Положеннями статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 10).
Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами IIІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Вказана норма Закону була змінена 28.12.2007 року, нова редакція зазначеної статі 50 Закону набрала чинності з 01.01.2008 року, проте, вказану зміну визнано такою, що не відповідає Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.
За таких обставин, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону від 19.12.1991 року, 01.07.1992 року, позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Умови призначення і виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Призначення і виплата пенсій здійснюється Управліннями пенсійного фонду України в районних, районних у містах Києві та Севастополі за місцем реєстрації або місцем проживання постраждалих осіб.
За таких обставин Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві є належним відповідачем у даній справі.
Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникненню права на деревну пенсію.
Частиною 1 ст. 33 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності.
Зі змісту ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інший нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, відсутній.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.
Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Отже, для позивача, як інваліда IIІ групи, та особи, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії, розмір додаткової пенсії повинен був розраховуватися виходячи з наведених розмірів.
Позивач звертався до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з проханням провести перерахунок та виплату недоотриманих ним коштів додаткової пенсії, однак в цьому йому було відмовлено листом від 28.12.2010 р. (а.с. 16).
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в судовому засіданні пояснила, що позивачу пенсія призначена з 11.06.1998 року, додаткова пенсія виплачується на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530.
Суд не приймає доводи відповідача в тій частині, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов»язаних з ліквідацією Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві керувався розміром, визначеним постановою КМУ, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.
Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок виплат, не порушуючи положень вищевказаного Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення додаткової пенсії виключно на нормах, які встановлені постановою Кабінету Міністрів України, не можуть прийматись судом як доказ правомірності діянь відповідача, оскільки спірні правовідносини регулюються Законами і саме Законом чітко вказаний розмір додаткової пенсії.
Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -Верховна Рада України. Конституція України не надає права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім -своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
За викладених обставин суд вважає, що заявлені вимоги в частині проведення перерахунку та виплати позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, в зв»язку з чим підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, встановленої ст. 99 КАС України, а саме з 20.07.2010 р.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо зобов»язання здійснення перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації з 01.01.2006 року, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії 3 групи інвалідності (а.с. 13).
Статтею 48 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції від 06.06.96 р., яка набрала чинності 20.06.1996 року, передбачено, що учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які є інвалідами ІІІ групи, мають право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.
Положення вказаної статті діяли до прийняття Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»від 20.12.2005 року, яким дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було зупинено в частині виплати компенсацій і допомоги.
Законом України від 19.12.2006 року № 489-V «Про Державний бюджет на 2007 рік»дію зазначених вище абзаців та частин ст. 48 Закону України"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" також було зупинено в частині виплати компенсацій і допомоги в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, проте зупинення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007р.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, що набрав чинності 01.01.2008 року, текст абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було викладено в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Проте, вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 р.
Отже, позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно Типового положення про Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою КМУ від 30.10.2007 року №790, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, основним завданням якого є забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, згідно з п. 4.1. Положення про центр здійснює виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат за розпорядженнями та списками, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, також, жодним нормативно-правовим актом Центру не надано повноважень встановлювати розміри щорічної допомоги на оздоровлення.
Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є належними відповідачами в даній справі.
Позивач листом від 21.12.2010 року звертався до відповідача Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням провести перерахунок та виплату недоотриманих коштів одноразової щорічної допомоги на оздоровлення, однак в цьому йому було відмовлено (а.с. 13, 14).
Суд не приймає доводи даного відповідача, викладені в листі на ім'я позивача від 28.12.2010 р. і в письмових запереченнях на позов та пояснення представника відповідача в судовому засіданні в тій частині, що відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір щорічної допомоги на оздоровлення нараховувався та виплачувався відповідно до постанови КМУ «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 12.07.2005 р. № 562, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи порядок виплат, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.
Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити порядок виплат, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри виплати одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення.
Таким чином, доводи відповідачів про нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення виключно на нормах, які встановлені постановою Кабінету Міністрів України, не можуть прийматись судом як доказ правомірності їх діянь, оскільки вказані правовідносини регулюються Законами і саме Законом чітко вказаний розмір такої допомоги.
До того ж, частиною 1 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Отже, суд вважає доведеним факт неправомірних дій відповідача Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, з урахуванням нарахованих та виплачених позивачеві грошових сум, а також неправомірної бездіяльності Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо невиплати належних сум позивачеві.
Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -Верховна Рада України. Конституція України не надає права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім -своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
За викладених обставин суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання дій відповідачів неправомірними та зобов»язання відповідачів провести перерахунок та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, в зв»язку з чим підлягають задоволенню в межах шестимісячного строку позовної давності, встановленого ст. 99 КАС України.
Оскільки розпорядження Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про виплату позивачу компенсації на оздоровлення за 2010 р. постановлювалось 22.09.2010 р., а позов пред»явлений 20.01.2011 року, тому заявлені вимоги підлягають задоволенню за 2010 рік.
В частині заявлених вимог щодо зобов»язання відповідачів призначити (встановити) позивачу щорічну допомогу на оздоровлення, згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»слід відмовити, оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, як інвалід ІІІ групи, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, і рішення суду в частині зобов»язання відповідачів на майбутнє виплачувати кошти на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 зазначеного закону не відповідає змісту законодавства, так як судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання та не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито»від 21.01.1993 року № 7-93 позивач звільнений від сплати судового збору.
Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн., які сплатив на рахунок ТОВ «Надія»відповідно квитанції від 13.12.2010 р. Проте в цій частині заявлених вимог слід відмовити, оскільки позивачем не надано доказів, які мали підтвердити, що правова допомога надана позивачу саме особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, в той же час господарське товариство не входить до наведеного переліку осіб сплата коштів за надання допомоги яким може відшкодовуватись.
Керуючись ст. ст. 46, 92, 152 Конституції України, ст. ст. 14, 48, 49, 50, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. ст. 28, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, ст. ст. 8, 9, 99, 100, 107, 183-2, 159-163 Кодексу Адміністративного судочинства України суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, як інваліду 3 групи з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неправомірними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1, який став інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов»язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи (категорія 1), з 20.07.2010 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених позивачеві виплат.
Зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат.
В решті заявлених вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.