28 вересня 2006 р.
№ 2/329
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В., за участю представників: позивача -
відповідача -Корнієнка Р.О., Єрмоленко О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліс-інвест» на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Білогір'ямолпродукт» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліс-інвест» про стягнення 865759,50 грн.,
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 27 березня 2006 року (суддя Дячук Т.В.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 861452,50 грн. боргу, судові витрати. В решті позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року рішення суду залишене без змін.
Не погоджуючись з постановою суду, ТзОВ “Ліс-інвест» просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як правильно встановлено судом, 2 червня 2004 року між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця масло селянське у кількості 100 тн, по ціні 9313 грн. за 1 тону за умовами поставки-франко склад продавця.
Згідно п.5.3 договору термін розрахунків передбачений на протязі 30 календарних днів.
На виконання зобов'язань, відповідач отримав від позивача масло селянське в кількості 92,5 тон на суму 861452,50 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманого масла не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості по розрахунках за масло селянське, отримане за укладеним договором купівлі-продажу.
Тому, рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, місцевий суд правильно стягнув з відповідача борг в розмірі 861452,50 грн.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вірно визнав такими, що не можуть вважатись належними та допустимими доказами документи, надані відповідачем в підтвердження того, що ТзОВ “Ліс-інвест» не укладало вказаний договір купівлі-продажу.
На підставі п.8.2 укладеного договору, за несвоєчасну оплату підлягає сплаті неустойка в розмірі 0,5% від суми договору.
Відповідно до ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
На час звернення позивача з позовом до суду, строк позовної давності для стягнення штрафу сплив.
Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Тому, суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні, залишеним без змін оскаржуваною постановою, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення суми боргу і відмовив в іншій частині позову.
У відповідності до ч.1 ст.5 ГПК України, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених цим Кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.
Умовами укладеного сторонами договору від 2 червня 2004 року не передбачено обов'язку досудового врегулювання спору.
За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліс-інвест»-без задоволення.
Головуючий, суддя В.Дерепа
Судді Б.Грек
Л.Стратієнко