Іменем України
"03" грудня 2007 р.
справа № 20-2/455
За позовом
державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»
(99011, м. Севастополь, вул. Нахімова, 5)
до відповідача
Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради
(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 83)
про
визнання права власності.
Суддя Шевчук Н.Г.
Представники сторін:
позивача - Зволікевич Н.І., довіреність № 1490 від 21.08.2007;
Кузнецов А.О., довіреність № 2032 від 01.11.2007;
відповідача - Михайлова О.Є., довіреність № 3018 від 05.09.2007;
третя особа - не з'явився.
Державне підприємство «Севастопольський морський торговельний порт» (далі -ДП «Севастопольський морський торговельний порт») звернулось до господарського суду з позовною заявою до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -Фонд), в якій з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить визнати за ДП «Севастопольський морський торгівельний порт» право власності на будівлю площею забудови 30 кв.м. біля міських катерних причалів у районі Графської пристані за адресою: м.Севастополь, пл. Нахімова, 2 та зобов'язати відповідача зняти це майно з обліку безгосподарних нерухомих речей.
Позивач з посиланням на норми статей 3, 22, 73, 74, 75 Господарського кодексу України, статей 2, 318, 328, 331, 386, 391. 392, частини 5 статті 376, частини 2 статті 415 Цивільного кодексу України вважає, що право власності слід визнати за ДП «Севастопольський морський торг0вельний порт», оскільки ця будівля збудована ним господарським способом на земельній ділянці, наданій у постійне користування.
Відповідач, посилаючись на норми статей 326, 376 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» проти позову заперечує, оскільки це майно є самовільно побудованим, а ДП «Севастопольський морський торговельний порт», за яким державне майно може бути закріплене лише на праві господарського відання, не є суб'єктом права державної власності.
У процесі розгляду спору у порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі була залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради (далі -КП “БТІ та ДРОНМ»).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи суд -
встановив:
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За нормами статті 331 цього Кодексу право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно в силу статті 376 Цивільного кодексу України вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно статті 415 названого Кодексу землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором.
Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Бюро технічної інвентаризації проводять державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно згідно із вимогами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за N 157/6445), на підставі документів, що визначені цим Тимчасовим положенням.
Документом, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, відповідно до Закону України "Про планування і забудову територій", є наданий інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на виконання будівельних робіт. Цей документ видається, зокрема, на підставі проектної документації, що включає в себе також кошторис будівництва.
Враховуючи викладене, для реєстрації прав власності на об'єкти незавершеного будівництва, крім документів, визначених Тимчасовим положенням, необхідно подавати також:
1) державний акт на право власності або постійного користування земельною ділянкою, що посвідчує право власності або постійного користування земельною ділянкою юридичною чи фізичною особою, виданий в установленому порядку, або договір оренди земельної ділянки;
2) проектно-кошторисну документацію. При цьому у реєстраційній справі залишаються копії тих матеріалів проектно-кошторисної документації, що є необхідними для ідентифікації об'єкта незавершеного будівництва та прийняття реєстратором рішення про державну реєстрацію об'єкта незавершеного будівництва, зокрема, коротка характеристика об'єкта незавершеного будівництва (будови) та його склад, відомості про черговість будівництва та пускові комплекси, а також перелік будинків та споруд, що проектуються у складі комплексу. Ця інформація зазначається у проектній документації згідно з вимогами ДБН А.2.2-3-2004 "Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва", затверджений наказом Держбуду України від 20 січня 2004 року N 8;
3) дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий в установленому законодавством порядку;
4) опис об'єкта незавершеного будівництва складається при проведенні інвентаризаційних робіт бюро технічної інвентаризації;
5) документи, які підтверджують виникнення права власності у особи на об'єкт незавершеного будівництва, зокрема:
•якщо будівництво ведеться особою, яка має стати власником цього об'єкта після закінчення його будівництва, то для реєстрації подаються вищеперелічені документи;
•якщо у будівництві бере участь підрядник, для реєстрації подається крім вищеперелічених документів, договір будівельного підряду;
•якщо у будівництві беруть участь замовник та інвестор, для реєстрації подається крім вищеперелічених документів, договір між замовником та інвестором укладений у встановленому законом порядку.
Суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві не зазначена характеристика будівлі площею забудови 30 кв.м. біля міських катерних причалів у районі Графської пристані за адресою: м.Севастополь, пл. Нахімова, 2, відповідно до якої це майно можна було б вважати індивідуально визначеним, зокрема, обліковий номер КП “БТІ та ДРОНМ» і інші.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею земельні ділянки надані ДП «Севастопольський морський торгівельний порт» для обслуговування будівель і споруд причалів катерів на Графській пристані. Використання цих земельних ділянок для будівництва не передбачено.
Проектно-кошторисна документація на цю будівлю та дозвіл на виконання будівельних робіт відсутні, що зазначається позивачем у позовній заяві і підтверджено його представником у судових засіданнях.
Таким чином, будівля є самочинним будівництвом.
Суд також встановив, що ДП «Севастопольський морський торговельний порт», як вбачається з його статутних документів, діє на підставі статуту підприємства і, виходячи з положень статті 74 Господарського кодексу України, є державним комерційним підприємством.
Нормами частин 1 та 2 цієї статті визначено, що державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Таким чином, майно державного комерційного підприємства є державною власністю.
Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно статті 325 цього Кодексу суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Виходячи з аналізу цих норм державне комерційне підприємство, яким є ДП «Севастопольський морський торгівельний порт», не може бути власником майна, воно не може бути суб'єктом права приватної власності, а майно може бути за ним закріплене на праві господарського відання.
За таких обставинах позовні вимоги безпідставні і не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача..
Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України суд
У позові відмовити повністю.
Суддя Н.Г.Шевчук
Рішення оформлено та підписано
в порядку ст. 84 ГПК України
10.12.2007.