01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.10.2007 № 42/342
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Алданової С.О.
Смірнової Л.Г.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Кравчук А.М. - пров.юриск. (дов. № Д-26/07 від 30.05.2007)
від відповідача -Галай Г.С. - юриск. (дов. №7 від 15.01.2007 року)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства по утриманню житлового фонду Національної Спілки художників України
на рішення Господарського суду м.Києва від 31.07.2007
у справі № 42/342 (Паламар П.І.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київгаз"
до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної Спілки художників України
про відшкодування збитків, ціна позову 5016,83 грн.
Позивач в липні 2007 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України про відшкодування збитків, ціна позову 5016,83 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2007 у справі № 42/342 позов задоволено, стягнуто з Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України на користь Відкритого акціонерного товариства «Київгаз» 5016,83 грн. збитків, 102 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивовано тим, що на виконання вимог договору № 3203 позивачем протягом липня 2006 - квітня 2007 років було поставлено відповідачу природного газу загальною вартістю 5124,48 грн., що підтверджується поясненнями позивача, поданим ним розрахунком, проведеним відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, на підставі зведених відомостей розщеплення оплат за користування газом, актів звірки кількості мешканців, а доказів належної оплати за договором суду не надано, тому з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 623 ЦК України стягнуто 5013,83 грн. збитків.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції повністю і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи своє звернення тим, що рішення господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції, зокрема, положень ст. 623 ЦК України в частині стягнення збитків, оскільки, на думку апелянта, між сторонами по справі відсутні зобов'язання.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу наголосив, що оскільки він є природним монополістом на ринку транспортування природного газу, то ніяка інша організація не могла надавати відповідачу послуги з постачання природного газу. В силу ч.2 ст.10 Закону України «Про природні монополії» він не мав права відмовитися від укладення такого договору, а тому пропозиція відповідача про припинення з ним договірних відносин та укладення договору безпосередньо з кожним мешканцем квартир не ґрунтується на нормах чинного законодавства, зокрема, ст.29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Послуги на постачання природного газу за спірний період ним були фактично надані на підставі умов договору від 01.08.2004 року і лише в червні 2007 року в судовому порядку було погоджено редакцію нового договору про умови поставки газу балансоутримувачам для побутових потреб.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 р. року апеляційну скаргу Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України було прийнято до провадження та призначено її розгляд на 03.10.2007 року. В судовому засіданні 03.10.2007 року на підставі ст.77 ГПК України оголошувалася перерва до 16.10.2007 року.
Відповідач апеляційну скаргу підтримав, вважає її такою, що підлягає задоволенню з підстав, викладених в цій апеляційній скарзі.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд
Як правильно вказано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.08.2004 року між сторонами по справі було укладено договір на постачання природного газу 5№3203 (далі - договір).
Предметом договору є постачання природного газу, технічне обслуговування і ремонт газопроводів, газового обладнання житла, яке знаходиться на балансі або в оперативному розпорядженні відповідача.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язався постачати природний газ, проводити технічне обслуговування та ремонт газопроводів, газового обладнання житла, яке знаходиться на балансі або в оперативному розпорядженні відповідача, останній - забезпечувати до 10 числа наступного за звітним місяця оплату поставленого природного газу та наданих послуг, у т.ч. вжити всіх необхідних заходів для забезпечення надходження оплати за спожитий газ мешканцями квартир та уповноваженими установами та організаціями по відшкодуванню пільг та субсидій, а саме шляхом стягнення заборгованості з боржників через суд.
Строк дії договору - на термін з 01.08.2004 року по 31.08.2005 року. В силу п.8.1. договору він вважається подовженим на такий же строк, якщо за місяць до закінчення терміну однією із сторін не буде заявлено про відмову від цього договору.
Доказів такої відмови від договору за спірний період матеріали справи не містять (факт надіслання списку мешканців будинку №27 по вул.Дашавській у жовтні 2006 року та копія листа за № 100 від 30.03.2006 року датовані більш пізніми датами та не приймаються судом в якості таких доказів у розумінні ст.34 ГПК України), послуги позивачем фактично були надані, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, загальною вартістю 5124, 48 грн., що не заперечується стороною по справі. Крім того, відповідач частково сплатив вартість одержаного природного газу на суму 255, 46 грн.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов в силу ст. 525 Цивільного кодексу України (ЦК України) не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ч.ч.2, 3 ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками в силу ч.2 цієї статті розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
В силу ч.ч.1,2 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. На підставі ч.4 цієї ж статті при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Таким чином, відшкодування збитків є мірою відповідальності, воно застосовується, за загальним правилом, за наявності вини несправного боржника. Пред'явленні вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, вони містять затверджені в установленому порядку ціни та тарифи, акт звірки кількості мешканців, відомості сплат, на підставі яких перевірено розрахунок стягнутої суми, який відповідає матеріалам справи.
Надані відповідачем докази стягнень коштів з фізичних осіб не стосуються спірного періоду, на чому також наголосив і сам відповідач, про що зазначено в протоколі судового засідання, тому не приймаються судом апеляційної інстанції в якості доказів належного виконання договору за спірний період.
Посилання сторони в апеляційній скарзі на п.2.13 договору не приймаються судом, оскільки даний пункт не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Вказаний пункт договору врегульовує нарахування санкцій за затримку сплати мешканцями квартир оплати за газ, а не стосується стягнення збитків, що наступили в зв'язку з відмовою відповідачем займатися збором таких коштів.
Виходячи з того, що відповідач частково сплатив вартість одержаного природного газу на суму 255, 46 грн., суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача 5016, 83 грн.
Інших доводів та доказів щодо розміру сплат сторони суду не надали та не обґрунтували неможливість подання таких доказів з підстав, що від них не залежать.
Посилання апелянта на Прикінцеві положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Позивач у справі є природним монополістом на ринку транспортування природного газу, тому судом приймаються доводи сторони, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що ніяка інша організація не могла надавати такі послуги.
Ця діяльність підпадає під регулювання норм Закону України «Про природні монополії», відповідно до ч.2 ст.10 якого позивач не мав права відмовитися від виконання договору.
Так, суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону, або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками. А згідно з ч.3 ст.16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно.
Отже, доводи апелянта про припинення в силу Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договірних відносин з позивачем та необхідність укладення договорів безпосередньо з кожним мешканцем квартир суперечить врегульованій спеціальній нормі цього ж Закону, зокрема, ст.29, тому не приймаються судом. Згідно з приписами ч.1 вищенаведеної статті договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем (з однієї сторони) та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (з іншої сторони). Отже, обов'язок відповідача (балансоутримувача) на укладення таких договорів з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем не впливає на вирішення спору по даній справі.
Ч.2 цієї статті передбачає, що у разі, якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем (зокрема, позивачем у справі). Новий договір було укладено сторонами по справі 14.06.2007 року.
За таких обставин стягнення судом першої інстанції збитків на користь позивача за не вчинення відповідачем дій щодо збору (стягнення) з мешканців будинку (з метою забезпечення виконання умов договору, щоб забезпечити своєчасне отримання позивачем вартості поставленого ним та фактично спожитого газу мешканцями будинку №27 по вул.Дашавській у м. Києві) коштів, належних до сплати за спірний період, які б сторона одержала у разі належного виконання відповідачем зобов'язання, є правомірним в розумінні вищенаведених норм матеріального права і узгоджується з приписами ч.2 ст.224, ч.1 ст.225 ГК України та ст.623 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта у зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2007 у справі № 42/342 залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України - без задоволення.
2.Справу № 42/342 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Коротун О.М.
Судді Алданова С.О.
Смірнова Л.Г.
23.10.07 (відправлено)