01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
31.10.2007 № 36/393-18/230
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від прокуратури: Гриненко Г.Є. (за дов.)
від Міністерства оборони України - представник не з'явився,
від Головного військового клінічного ордена Червоної зірки госпіталю - Завертнєв П.О. (за дов.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Військового прокурора Київського гарнізону в в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Головного військового клінічного ордена Червоної зірки госпіталю
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.06.2007
у справі № 36/393-18/230
за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Головного військового клінічного ордена Червоної зірки госпіталю
до Державного підприємства МОУ "Київський військовий торг №1"
про стягнення 24 975,42 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.06.2007 у справі № 36/393-18/230 у задоволенні позову Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Головного військового клінічного ордена Червоної зірки госпіталю до Державного підприємства „Київський військовий торг № 1” про стягнення 24 975, 42 грн. відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокуратура звернулась з апеляційним поданням до Київського апеляційного господарського суду, в якому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства „Київський військовий торг № 1” заборгованість за комунальні послуги Прокурор посилається на неправильне застосування норм матеріального права та неврахування всіх обставин справи, що призвело до винесення необґрунтованого рішення.
Апелянт зазначає, що угоди між позивачем та відповідачем мали місце і не суперечили діючому законодавству, що зумовило виникнення для сторін ряду прав та обов'язків, зокрема, за відповідачем обов'язку сплатити вартість комунальних послуг. Передані позивачем відповідачу документи (рахунки - фактури), подальша їх часткова проплата, не укладення Акту прийому - передачі приміщення є достатніми підставами, що свідчать про право вимоги у позивача заборгованості у сумі 24 975, 42 грн.
Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вказує на факт пропущення позивачем строків позовної давності. Він посилається на ч. 3 ст. 267 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), в якій встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що заяви щодо застосування строків позовної давності від відповідача не надходило.
Головний військовий клінічний ордена Червоної зірки госпіталь підтримує апеляційне подання прокуратури, просить рішення Господарського суду м. Києва від 26.06.2007 скасувати, позов задовольнити.
У відзиві відповідач спростував вимоги апеляційного подання, тому просить залишити рішення Господарського суду м. Києва без змін, а апеляційне подання - без задоволення.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційне подання, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судовою колегією встановлено наступне:
Предметом спору є наявність та зміст зобов'язань, що склались між позивачем та відповідачем з приводу користування відповідачем приміщенням їдальні та оплатою відповідачем комунальних послуг.
Як стверджує позивач в своїй позовній заяві, вважаючи, що відповідач користується майном без належної правової підстави, він звернувся з листом від 24.10.2002 (вих. № 8/2002) до відповідача з пропозицією укласти договір користування нерухомим майном (приміщення їдальні).
В той же час, позивачем надано в якості доказу в справі вищезазначений лист, яким відповідач просить передати йому приміщення, в зв'язку з тим, що договір оренди приміщення укладено не було та плата за комунальні послуги в розмірі 24 337,52 грн. не надходила. Тобто, необґрунтованими є посилання позивача на направлення відповідачу пропозиції щодо укладення договору оренди приміщення листом 24.10.2002 (вих. № 8/2002).
Матеріалами справи підтверджується, що листом від 01.11.2002 (вих. № 287) у відповідь на лист позивача від 24.10.2002р. (вих. № 8/2002) відповідач повідомив про свою згоду на укладення угоди про оплату комунальних послуг та запропонував надати оформлену угоду для підписання.
18.12.2002 позивач звернувся до відповідача злистом (вих. № 2/2370) з пропозиціями укласти договори оренди та комунальних послуг, а також оплатити заборгованість в розмірі 24 337,52 грн. При цьому, в зазначеному листі позивачем не вказано будь-які правові підстави для виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати заборгованості.
Відповідач листом від 03.12.2002 (вих. № 2/2370) відмовив в укладенні договору оренди приміщення їдальні, посилаючись на те, що згідно з вимогами чинного законодавства йому належить право на безоплатне користування приміщенням. В той же час, позивач зобов'язався укласти договір на постачання комунальних послуг та своєчасно здійснювати оплату.
Як випливає зі змісту листування між сторонами, позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір оренди приміщення їдальні, однак відповідачем не було надано згоду на укладення договору.
Відповідач наказом № 37 від 21.03.2003 «Про передачу їдальні № 22 Головному військовому клінічному госпіталю», прийнятим на підставі листа позивача № 8/537 від 18.03.2003 припинив діяльність їдальні з 21.03.2003.
Позивач в своїй позовній заяві факт передачі йому відповідачем приміщення їдальні заперечує, стверджує, що відповідач продовжує користуватись приміщенням до сьогодні.
У відзиві на позовну заяву відповідач обґрунтовує відсутність акту прийому-передачі приміщення невиконанням позивачем свого зобов'язання, як балансоутримувача приміщення, скласти та надати акт для підписання.
При вирішенні питання про наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем зобов'язань, які випливають з договору оренди, судом встановлено наступне.
Відповідно до п.3.5. Статуту Головного військового клінічного ордена Червоної зірки госпіталю, затвердженого Директором Департаменту охорони здоров'я Міністерства оброни України 30.09.2005 (далі - Статут), відповідач має право здавати в оренду, передавати у тимчасове користування закріплене за ним на правах тимчасового користування майно, за погодженням з уповноваженим органом управління Міністерства оборони України згідно чинного законодавства.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 №778 «Про затвердження Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду» (далі - Постанова № 778) визначена процедура надання дозволу військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого військового майна в оренду.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 778 дозвіл військовим частинам на передачу нерухомого військового майна в оренду надається Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).
У пункті 5 Постанови № 778 сказано, що передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи безпосередньо військовими частинами. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони.
Сторонами в справі не було надано доказів погодження та укладення договору оренди приміщення їдальні з дотриманням вищезазначених норм чинного законодавства.
Аналізуючи аргументи відповідача щодо наявності у нього права безоплатного користування приміщенням їдальні суд приходить до наступних висновків.
Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що приміщення їдальні йому було надано у користування ще в 1945 році і на сьогодні йому належить на праві безоплатного користування згідно з пунктами 5.17.2 та 5.17.6. Положення про військове (корабельне) господарство, що затверджене Міністром оборони України від 22.12.1997 № 300, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.12.1997 за № 615/2419 (далі - Наказ № 300).
Згідно з вимогами пункту 5.17.2. Наказу № 300 торговельно-побутове забезпечення військовослужбовців, членів їх сімей, працівників військової частини (з'єднання) Збройних Сил України здійснює військторг (відділ) - торговельна організація, яка існує на повному господарському розрахунку, є юридичною особою, яка володіє встановленими правами та належними їй основними засобами та обіговими коштами для виконання поставлених завдань, має присвоєний номер або найменування встановленого зразка, код, печатку та штамп, самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах банків, здійснює діяльність, що не суперечить законодавству.
Відповідно до пункту 5.17.6. Наказу № 300 військова частина (з'єднання) на умовах, установлених чинним законодавством та наказами і директивами Міністра оборони України:
- передає в розпорядження військторгів (відділів) згідно з діючими нормативами та санітарними нормами з існуючого фонду або з числа нових будівель торговельні, побутові, виробничі, складські та службові приміщення (безкоштовно або за плату);безоплатно надає у військових містечках, навчальних центрах, приміщеннях штабів, зборах, на полігонах, в службових будинках, установах, військово-навчальних закладах, організаціях, в готелях, гуртожитках, культурно-побутових, спортивних та навчальних закладах Міністерства оборони України освітлення, опалення, водозабезпечення, а їдальням, кав'ярням, чайним і буфетам, крім цього, меблі, виробничо-технологічне та холодильне обладнання.
Згідно з пунктом 1.1. наказу №300 під військовими частинами тут і надалі треба розуміти частини, які входять до складу з'єднань, окремі частини, кораблі, установи, військово-навчальні заклади, об'єкти та організації Збройних Сил України, які ведуть своє господарство, а також адміністративно-господарські частини, відділення, відділи, управління та інші господарські підрозділи, органи військового управління відповідних рівнів, на які покладені завдання щодо матеріального та технічного забезпечення діяльності цих органів та їх особового складу.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували надання йому військовими частинами в передбаченому чинним законодавством порядку приміщення їдальні у безоплатне користування.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність між позивачем та відповідачем будь-яких договірних зобов'язань з приводу оренди спірного приміщення їдальні.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає необґрунтованими твердження апелянта про укладення з відповідачем договору про надання комунальних послуг в спірному приміщенні їдальні, що підтверджується наступним.
З матеріалів справи випливає, що вперше позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість за комунальні послуги (теплоенергію, електроенергію, гарячу і холодну воду, газ, телефон) в загальній сумі 22 202,30 грн. листом від 16.08.2002 (вих. № 8/1576). В зазначеному листі позивачем не вказано будь-які правові підстави для виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати заборгованості.
Листом від 24.10.2002 (вих. № 8/2002) позивач звернувся до відповідача повторно з вимогою сплати заборгованість за комунальні послуги в розмірі 24 337,52 грн. та передати йому приміщення.
Відповідач листом від 01.11.2002 (вих. № 287) у відповідь на лист позивача від 24.10.2002 (вих. № 8/2002) повідомив про свою згоду на укладення угоди про оплату комунальних послуг та запропонував надати оформлену угоду для підписання.
18.12.2002р. позивач звернувся до відповідача листом (вих. № 2/2370) з пропозиціями укласти договори оренди та комунальних послуг, а також оплатити заборгованість в розмірі 24 337,52 грн. При цьому, в зазначеному листі позивачем не вказано будь-які правові підстави для виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати заборгованості.
Позивач листом від 03.12.2002 (вих. № 2/2370) відмовив в укладенні договору оренди приміщення їдальні та зобов'язався укласти договір на постачання комунальних послуг та своєчасно здійснювати оплату.
Листами відповідача підтверджується невизнання наявності в нього кредиторської заборгованості по оплаті наданих позивачем комунальних послуг.
Листом від 24.01.2003 позивач запропонував відповідачу передати йому приміщення та провести звірку розрахунків по боргу за комунальні послуги в сумі 24 975,42 за період з грудня 2000 по грудень 2002.
Позивачем було направлено відповідачу рахунки-фактури: № 23 (вих. № 8/180) від 30.01.2002; № ЗО (вих. № 8/296 від 12.02.2002); № 68 (вих. № 8/505 від 13.03.2002; № 95 (вих. №8/732 від 12.04.2002). Розрахунки вартості комунальних послуг були здійснений позивачем на підставі складених ним довідок про нарахування плати за холодну і гарячу воду, газ, теплоенергії та електроенергію.
Відповідачем вищезазначені рахунки були оплачені частково платежами від 30.01.2002-в сумі 500,00 грн., від 27.02.2002- в сумі 300,00 грн., та від 28.03.2002 - в сумі 300,00 грн., що підтверджується виписками з реєстраційного рахунку.
Як стверджує апелянт в апеляційному поданні, відповідач відмовився від оплати комунальних послуг з посиланням на підзаконний нормативний акт - наказ Міністра Оборони № 300 від 16.07.1997, який, на його думку, суперечить вимогам чинного законодавства.
Таке твердження позивача не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки зі місту листів відповідача випливає, що він відмовився від укладення договору оренди, вважаючи, що йому належить право безоплатного користування приміщення їдальні згідно з наказом № 300. В той же час, позивач не заперечував проти сплати комунальних послуг за мови укладення відповідної угоди.
На думку позивача, між ним та відповідачем у відповідності з вимогами ст.ст. 42, 44 ЦК УРСР було укладено договір про надання комунальних послуг, доказом чому є факт отримання відповідачем пропозиції щодо укладення вищезазначених договорів та факт оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків.
Висновки місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає законними і обґрунтованими, з огляду на те, що:
В силу ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР зобов'язання виникають, зокрема, з договорів.
Відповідно до статті 44 ЦК УРСР угоди між юридичними особами укладаються в письмовій формі.
Згідно зі статтею 154 ЦК УРСР, якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
Відповідно до статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Істотними умовами договору про надання комунальних послуг є види та обсяг послуг, їх вартість, строки і прядок здійснення розрахунків.
У випадку, якщо договір укладається в письмовій формі шляхом обміну листами, пропозиція сторони договору має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Зі змісту переписки між позивачем та відповідачем випливає, що відповідачем була надана пропозиція щодо укладення договору про надання комунальних послуг, однак пропозиція позивача не містила інформацію про такі істотні умови як предмет договору (перелік всіх послуг, зобов'язання по наданню яких приймає на себе позивач), ціну договору (вартість послуг), строк дії договору, а також строки і порядок сплати відповідачем вартості наданих послуг.
Відсутність згоди щодо істотних умов договору вказує на відсутність підстав вважати договір укладеним. Правовий наслідок неузгодження сторонами істотних умов договору полягає у відсутності такого договору.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що договір про надання комунальних послуг не був укладений належним чином, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а, отже відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України відповідач не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов'язковим для нього.
Встановлення відсутності факту укладення договору внаслідок непогодження сторонами всіх істотних умов підтверджує обставини, на яких ґрунтуються докази відповідача. Оскільки суду не надано будь-яких документів, які б підтверджували надання позивачем комунальних послуг та їх вартість, господарський суд вважає, що позивачем не доведено порушення його прав.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Всупереч наведеним вимогам позивач не довів суду факт укладення з відповідачем договору про надання комунальних послуг та надання відповідачу в межах зазначеного договору комунальних послуг на суму 24 975,45 грн.
При вирішення даного спору суд також зважає на факт пропущення позивачем строків позовної давності, що підтверджується наступним.
З матеріалів справи випливає, що з 01 січня 2003 у позивача виникло право на позов до відповідача про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Згідно з частиною 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, (стаття 76 ЦК УРСР).
Таким чином, оскільки право на звернення до суду з позовом в даній справі у позивача виникло з 01.01.2003, строк позовної давності закінчився 01.07.2006.
Матеріалами справи підтверджується, що позовна заява була подана позивачем 08 серпня 2006р., тобто після спливу строку позовної давності.
Зважаючи на те, що строк позовної давності на подання позивачем позову в даній справі сплив після набрання чинності Цивільним кодексом України, згідно з частиною 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України до позову позивача мають застосовуватись правила Цивільного кодексу України про позовну давність.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Згідно з вимогами ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до статті 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Зі змісту відзиву на позовну заяву відповідача випливає, що відповідачем було заявлено про застосування судом строків позовної давності.
Позивач ні у позовній заяві, ні в усних поясненнях в ході розгляду справи не заявляв клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності, не обґрунтовував причини пропуску строку позовної давності.
За таких обставин, сплив позовної давності для подання позивачем позову в даній справі, про застосування якої було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву, є підставою для відмови в позові.
З огляду на викладене, судова колегія залишає апеляційне подання, як необґрунтоване, без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 26.06.2007 у справі № 36/393-18/230 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарсько процесуального кодексу України, суд -
Апеляційне подання ТВО Військового прокурора Київського гарнізону вінтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Головного військового клінічного ордена Червоної зірки госпіталю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 26.06.2007 у справі № 36/393-18/230 - без змін.
Матеріали справи № 36/393-18/230 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
26.11.07 (відправлено)