01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.09.2007 № 17/461
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Капацин Н.В.
суддів: Калатай Н.Ф.
Пашкіної С.А.
при секретарі:
За участю представників:
Позивача - Пасічна Н.В. ( довір. №10 від 03.10.07); Від відповідача - Пінчук М.М. (довір. №1 від 05.01.07);
Супрун Н.П. (довір. від 25.09.07);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комунального підприємства житлового господарства Святошинського р-ну м.Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2007
у справі № 17/461 (Кролевець О.А.)
за позовом Державного комунального підприємства житлового господарства Святошинського р-ну м.Києва
до Житлово-будівельного кооперативу "Алмаз"
про стягнення заборгованості у розмірі 179 096,84 грн.,
Рішенням по утриманню житлового господарства Святошинського Господарського суду міста Києва від 12.02.2007р. у справі №17/461 в позові Комунального підприємства району м. Києва до Житлово-будівельного кооперативу «Алмаз» про стягнення заборгованості у розмірі 179096,84 грн. відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №1 обслуговування будинку (будинків) ЖБК житлово-експлуатаційною організацією. Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за період з 1997р. по липень 2003р. не підлягають задоволенню за пропущенням строку позовної давності, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з липня 2003р. по липень 2006р. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено законність нарахування експлуатаційних послуг за тарифами, які не погоджені сторонами за договором №1 від 05.01.1998р.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2007р. по даній справі, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі позивач вказує про те, що кооператив зобов'язувався проводити оплату за експлуатаційне обслуговування будинку згідно з діючими нормативними документами, а отже при їх зміні змінювалась вартість обслуговування будинку ЖЕО . ЖБК «Алмаз» погодилося із збільшенням суми оплати, крім того це не суперечило умовам договору №1 від 05.01.1998р. та до ЖЕО з будь-якими претензіями з даного приводу не зверталося та проводив оплату відповідно до встановлених (зі збільшеними тарифами) платіжних документів за надані послуги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва призначено на 05.09.2007р. У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд апеляційної скарги відкладено на 26.09.2007р.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
05.01.1998р. між Житлово-експлуатаційною конторою №1106, яка згідно наказу КП УЖГ Святошинського району від 31.10.2001р. №313 є структурним підрозділом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва та Житлово-будівельним кооперативом «Алмаз» укладено договір №1 обслуговування будинку (будинків) ЖБК житлово-експлуатаційною організацією.
Відповідно до умов договору відповідач передав, а позивач прийняв по акту на обслуговування технічно-справне кооперативне домоволодіння та інженерне обладнання за адресою: вул. Тулузи, 24, 26 в м. Києві та відповідно до умов п.2 договору позивач зобов'язався обслуговувати кооперативний будинок і прилеглі території домоволодіння ЖБК «Алмаз» і виконувати роботи, які забезпечують належний санітарно-технічний стан будинку.
Згідно п.4 договору вартість наданих позивачем послуг з обслуговування загальної площі будинку (5109,7кв.м.) становить 970,84 грн. і відповідно до п.6 договору відповідач був зобов'язаний оплачувати надані позивачем послуги не пізніше 10 числа наступного місяця.
При цьому, згідно п. 3 договору відповідач зобов'язувався проводити оплату за експлуатаційне обслуговування будинку згідно з діючими нормативними документами.
В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначив, що відповідачем неналежно виконувались обов'язки щодо проведення оплати за отримані послуги по обслуговуванню будинку та комунальні послуги, що призвело, у свою чергу, до виникнення заборгованості, загальна сума боргу, за розрахунками позивача за період з 1997р. по липень 2006р. складає 133623,13 грн., в тому числі борг станом на 01.06.2003р. становить 106206,39 грн.
З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003р., відповідно до п.4 якого Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між позивачем і відповідачем продовжують існувати , вони регулюються нормами Цивільного кодексу. Щодо підстав виникнення зобов'язань, то суд застосовує положення ЦК України та ЦК Української РСР.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Господарським судом міста Києва встановлено, що згідно розрахунку заборгованості та актів прийому-здачі виконаних робіт за 2004-2005, які не підписані відповідачем, позивачем була нарахована вартість технічного обслуговування в розмірі, який перевищує тариф встановлений договором №1 від 05.01.1998р., в той час як пунктом 4 договору сторони погодили , що загальна вартість послуг з обслуговування будинку становить 970,84 грн.
Не заслуговують на увагу доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації №748 від 19.05.2000р. «Про встановлення розмірів квартирної плати та плати (для приватних квартир) за утримання будинків і при будинкових територій в м. Києві», з 1 червня 2000р. були збільшені тарифи за вказані послуги, оскільки сторонами по договору додаткові угоди про внесення змін до п.4 договору, яким встановлювалась вартість послуг за обслуговування будинку, не укладались і відповідні зміни не вносились.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що пунктом 8 договору сторони погодили, що роботи, які не вказані в цьому договорі, позивач не проводить, але вони можуть виконуватись за взаємною згодою сторін.
В розрахунок заборгованості позивачем включені комунальні послуги, які не є предметом договору №1 від 05.01.1998р., однак доказів того, що сторонами за договором було погоджено порядок надання таких послуг ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді позивачем не надано.
Таким чином, твердження позивача про те, що відповідачем не виконувались належним чином умови договору щодо оплати за отримані послуги по обслуговуванню будинку колегією суддів до уваги не приймаються.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
До застосування підлягають положення Цивільного кодексу Української РСР та ЦК України, оскільки позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з 1997р. по 2006 рік.
Таким чином, відповідно до ст.71 ЦК УРСР та ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки, отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення заборгованості за період з 1997р. по липень 2003р., а відповідно до ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з липня 2003р. по липень 2006р. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено законність нарахування експлуатаційних послуг за тарифами, які не погоджені сторонами за договором №1 від 05.01.1998р.
Оскільки вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних нарахувань є похідною від вимоги про стягнення основного боргу, то така вимога також не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2007р. по даній справі відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2007р. у справі № 17/461 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва - без задоволення.
2.Матеріали справи № 17/461 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Капацин Н.В.
Судді Калатай Н.Ф.
Пашкіна С.А.
28.09.07 (відправлено)