01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.08.2007 № 13/119
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Пашкіної С.А.
Калатай Н.Ф.
при секретарі: Кулачок О.А.
За участю представників:
від позивача -Євстігнєєв А.С.(дов. б/н від 04.04.2007) ;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 31.05.2007
у справі № 13/119 (Євдокимов О.В.)
за позовом ТОВ "Світова торгівля"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Україна"
про стягнення 88604,84 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2007у справі №13/119 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатів Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Світова торгівля» збитки у розмірі 85750,27грн., державне мито у розмірі 857,50 грн. та витрати на інформаційно технічне - забезпечення судового процесу у розмірі 114, 29 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за договором транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні №RFF/92/03/06 LC/29 від 16.03.2006 стосовно доставки вантажу позивача відповідно до приписів ст. 525, 526, 530, 629, 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що є підставою стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 85750,27 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “Альтернатів Україна» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2007.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції винесено рішення з неправильним застосуванням норм ст. ст. 17, 28 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, 618, 924, 934 ЦК України, порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
В своїй апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що ним було виконано всі обов'язки передбачені договором транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні №RFF/92/03/06 LC/29 від 16.03.2006 (далі - Договір).
Також, на думку скаржника, відшкодовувати збитки позивачу мають Відкрите акціонерне товариство “Страхова компанія “ПЗУ Україна», який є страхувальником вантажу позивача та Товариство з обмеженою відповідальністю “Васт - Транс», яке є перевізником вантажу позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги призначено на 13.08.2007.
У зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, в порядку приписів статті 77 ГПК України розгляд апеляційної скарги було відкладено на 22.08.2007.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у засіданні апеляційної інстанції не визнана обов'язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м. Києва за наявними у справі матеріалами без представника відповідача.
Представник позивача в судове засідання з'явився, заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з тих самих підстав, що й в позовній заяві.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Світова торгівля» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альтернатів Україна» було укладено договір транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні №RFF/92/03/06 LC/29 від 16.03.2006.
Відповідно до п. 1.1 Договору експедитор (відповідач) приймає на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок замовника (позивача) організувати надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу автомобільним транспортом, з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення згідно з заявками замовника (позивача).
Експедитор (відповідач) зобов'язаний від свого імені і за рахунок замовника (позивача) укласти договір перевезення з перевізником та з іншими учасниками транспортного процесу; вчинити всі необхідні дії щодо організації транспортування вантажів, в тому числі, але не включно, залучити третіх осіб до декларування вантажу та його зберігання на митному ліцензійному складі, а також за наявності такого доручення позивача здійснити страхування вантажу (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору перевезення здійснюється відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (СМR, 1970 р.), Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з використанням книжки МДП (ТІR, 1975 р.), Європейської угоди, що стосується роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄСТР, 1970р.), Конвенції про дорожнє перевезення небезпечних вантажів (АDR), Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів та чинного законодавства України.
Пункт 2.2 Договору встановлює, що для здійснення кожного перевезення позивач у строк не пізніше 48 годин до бажаної дати початку перевезення оформлює та передає відповідачу заявку, що складена у довільній формі.
Для цілей договору, підтверджена заявка, після підписання її сторонами, буде розглядатися як додаток до договору, що є невід'ємною частиною, в якому визначені належні письмові вказівки позивача на організацію і забезпечення транспортування вантажу шляхом укладання від імені відповідача і за рахунок позивача одного чи декількох договорів перевезення у міжнародному автомобільному сполученні, а також як доручення діяти від імені і за рахунок позивача у відносинах за договорами, укладеними позивачем, на декларування та зберігання вантажу на МЛС. Сторони домовились, що підтверджена заявка, відправлена за допомогою факсимільного зв'язку, має юридичну силу оригіналу до того часу, поки оригінал не буде підписаний та отриманий сторонами (п. 2.4 Договору).ї
Відповідно до п. 3.1.4 Договору відповідач зобов'язаний забезпечити доставку вантажу і супровідної документації в узгоджений сторонами пункт призначення та в установлені строки (згідно з заявкою) передати його уповноваженій особі вантажоотримувача в цілості і схоронності за товарно-транспортною накладною (СМR) і з оригіналами документів про митне оформлення у шляху його проходження.
Пункт 4.2 Договору встановлює, що загальна сума плати за послуги по кожному перевезенню визначається сторонами в заявці, вона включає в себе плату всім учасникам транспортного процесу та плату відповідачу.
Згідно із п. 5.3 Договору відповідач несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, що сталось в проміжок часу між прийняттям вантажу у вантажовідправника до перевезення та його здачею позивачу у відповідності з умовами Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами / КДПВ (1956). Відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, що сталось в проміжок часу його зберігання на МЛС, а також відповідальність декларанта вантажу встановлюється у відповідності до договорів, укладених позивачем, на декларування та зберігання вантажу на МЛС.
Відповідно до узгодженої сторонами заявки № RFF92/3/06 від 16.03.2006 (далі - Заявка) сторони встановили: вантажовідправником є “Rauch Hangaria Kft», Венгрія, 1171, Будапешт, Kis - karos - hid utca, 1656, Будапешт, Рf. 8.; вантажоотримувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю “Світова торгівля», м.Київ, Україна, вул. Волинська, 55; вантаж - соки, чай; дата завантаження 06.07.2006; 48 годин на митне оформлення та відвантаження вантажу на території України.
Згідно до інвойсу № 231753 (рахунок) вартість вантажу складає 9001,96 євро, і була оплачена вантажовідправнику, що підтверджується платіжним дорученням №8 від 20.06.2006.
При ввезені вантажу на територію України (м. Київ) позивачем були сплачені митні платежі, мито, податок на додану вартість на загальну суму 20764,71 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 173 від 02.06.2006, № 285 від 06.07.2006, № 358 від 18.07.2006 та листом Київської регіональної митниці №35/12-15/2859 від 23.03.2007).
Також позивачем платіжним дорученням № 359 від 18.07.2006 за послуги митного терміналу було сплачено 2000,00 грн.
В свою чергу у зв'язку з імпортуванням товару на територію України, позивачем було проведено консультування з питань комерційної діяльності та управління і відповідно до рахунку-фактури №42 від 07.06.2006 на адресу Суб'єкта підприємницької діяльності Яковенко Т .Г. було сплачено 2700,00 грн.
Безпосередньо за обов'язкову сертифікацію ввезеної продукції, позивачем відповідно до рахунку-фактури №2189 від 07.07.2006 було сплачено 1491,96 грн.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГПК України, іншими законами або договором.
Стаття 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи з предмету та змісту договору, укладений між сторонами договір є договором транспортного експедирування.
Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання багажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Відповідно до приписів Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (СМR 1970): визнається, що мала місце прострочка, якщо вантаж не було доставлено в узгоджений строк або при відсутності узгодженого строку, якщо з прийняттям до уваги обставин, в яких перевезення проводилось, а при частковому навантаженні у особливості з прийняттям до уваги часу, необхідного для складання партії часткових вантажів в нормальних умовах, - фактична тривалість перевезення перевищує час, необхідний при звичайних умовах для виконання перевезення старательним транспортером (ст. 19 Конвенції); правомочна за договором особа може, без обов'язкового надання інших доказів, вважати вантаж загубленим, якщо він не був поставлений на протязі тридцяти днів по закінченні встановленого граничного строку або, коли такого встановлено не було, на протязі шестидесяти днів з дня прийняття вантажу транспортером (п. 1 ст. 20 Конвенції).
Стаття 386 ЦК України передбачає, що власник права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, ч. 1 ст. 224 ГК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором (управненою стороною), втрати або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором (управненою стороною) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).
У відповідності до приписів частини 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати разі належного виконання зобов'язання другою стороною; компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідачем не був доставлений до пункту призначення вантаж позивача на суму 9001,96 євро по закінченню шестидесятиденного строку, відповідно до Заявки та умов Договору.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, на день подання до суду відповідного позову про
стягнення збитків (ч.3 ст. 225 ГК України).
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем заявлена до стягнення сума збитків вартості втраченого вантажу у розмірі - 61648,17 грн. за офіційним курсом НБУ на 01.02.2007, але оскільки на день подачі позову до Господарського суду м. Києва, а саме 11.05.2007 офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений НБУ є 1 євро = 6,831135 грн. то вартість вантажу згідно до інвойсу № 231753 складає 61493,60грн.
Тобто судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача збитки, а саме вартість загубленого вантажу у розмірі 61493,60 грн., додаткові витрати по сплаті митних платежів, мита, податку на додану вартість на загальну суму 20764,71 грн., послуг митного терміналу 2000,00 грн. та обов'язкову сертифікацію ввезеної продукції на суму 1491,96 грн.
Відповідно до ч. 2. ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Згідно з приписами ст. 614 ЦК України, особа, що порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини.
Обов'язок відшкодувати збитки покладається на боржника лише при наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання, крім випадків, коли чинним законодавством або договором прямо передбачена відповідальність незалежно від вини.
Судом першої інстанції вірно встановлено той факт, що позивачем не було надано правове обґрунтування щодо обов'язковості проведених витрат в розмірі 2700,00 грн.
Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, обставини позову які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і позивача, який повинен довести, що витрати з консультування з питань комерційної діяльності та управління у зв'язку з імпортуванням товару на територію України у розмірі 2700,00 грн. понесені з вини відповідача.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2007 по даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатів Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2007 у справі № 13/119 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Світова торгівля» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатів Україна» без змін.
2. Матеріали справи № 13/119 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Смірнова Л.Г.
Судді Пашкіна С.А.
Калатай Н.Ф.
23.08.07 (відправлено)