12 вересня 2006 р.
№ 20-9/108
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя
Муравйов О. В.
судді
Продаєвич Л. В.
Полянський А. Г.
розглянувши
касаційну скаргу
Державного комунального підприємства «Жилищник»
На рішення
та постанову
Господарського суду м. Севастополя від 01.11.2005р.
Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року
по справі
№ 20-9/108 Господарського суду міста Севастополя
за позовом
Державного комунального підприємства «Жилищник»
до
Державного комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17»
про
стягнення 23700,5 грн.
За участю представників сторін:
від позивача:
не з'явилися
від відповідача:
не з'явилися
Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.08.2006 року у складі колегії суддів Муравйов О. В. (головуючий), Грейц К. В., Мачульський Г. М. касаційна скарга Державного комунального підприємства «Жилищник»була прийнята до провадження, її розгляд призначений на 11 год. 00 хв. 12.09.2006 року.
12.09.2006 року у зв'язку з виходом з відпустки судді Продаєвич Л. В. розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справи № 20-9/108 в касаційному порядку утворена колегія суддів в наступному складі: головуючий -Муравйов О. В., судді Продаєвич Л. В., Полянський А. Г.
Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені заздалегідь належним чином. Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 21.08.2006р. про прийняття касаційної скарги до розгляду явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не витребувалися, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75, 111-5 ГПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, Державне комунальне підприємство «Жилищник»звернулося до Господарського суду міста Севастополя з позовом про стягнення з Державного комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17»заборгованості за надані послуги по обслуговування житлового фонду. З врахуванням заяв про зміну ціни позову, судом розглянута вимоги про стягнення з відповідача 12506,28 грн., з яких: сума основного боргу 9917,23 грн., збитки від інфляції 2104,6 грн., 3% річних 484,45 грн.
Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 01.11.2005р. по справі № 20-9/108 (суддя Рибіна С.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.05.2006р. по справі №20-9/108 (головуючий суддя Прокопанич Г. К., судді Гонтар В. І., Горошко Н. П.), в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач Державне комунальне підприємство «Жилищник»звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржені рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В касаційній скарзі заявник стверджує про неповне з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи; визнання встановленими обставин, які мають значення для справи, не зважаючи на те, що ці обставини позивачем не доведені; порушення норм матеріального права, яке полягає в застосуванні норми права, яка не поширюється на правовідносини між позивачем та відповідачем.
Відзив на касаційну скаргу на час її розгляду не наданий.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27.11.2002р. між ДКП «РЕП № 17»(замовник) та ДКП «Жилищник»(підрядник) був укладений договір № 17, предметом якого є взаємна господарська діяльність з аварійного обслуговування підрядчиком житлового фонду замовника, поточний ремонт житлового фонду замовника, капітальний ремонт житлового фонду замовника (р. 1 договору).
Договір підписаний з протоколом розбіжностей. Строк дії договору з 01 січня по 31 грудня 2003 року. Можливість пролонгації договору передбачена п. 5.3 договору за взаємною згодою сторін, однак згоди на пролонгацію сторони не надали. На підставі наданого акта звірки розрахунків, станом на 12.03.2004р. замовник заборгував підряднику 13302,02 грн. Сторонами укладений графік погашення цієї заборгованості протягом березня 2004 року -лютого 2006 року, відповідно до якого відповідач щомісячно сплачує позивачу 554,25 грн. Судами встановлено, що цей графік дотримується відповідачем.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 01.01.04р. між тими ж сторонами підписаний аналогічний договір строком дії на один рік з дати підписання. Замовник вказаний договір підписаний з протоколом розбіжностей, однак вказаний протокол сторонами не узгоджений.
01.01.05р. між сторонами підписаний аналогічний договір строком дії на рік з моменту підписання. Цей договір також підписаний з протоколом розбіжностей, який сторонами не узгоджений.
Суд першої інстанції відмовив в задоволені позову про стягнення заборгованості на підставі договорів від 27.11.02р., 01.01.04р. та 01.01.05р. Підставою для відмови в позові став висновок про належне виконання своїх обов'язків по сплаті заборгованості, яка виникла на підставі договору від 27.11.02р. та розстрочена графіком погашення заборгованості з березня 2004 року по лютий 2006 року. Суд дійшов висновку, що відповідач належним чином виконує свої зобов'язання відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Що стосується договорів від 01.01.04р. та від 01.01.05р., то суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що оскільки сторона, яка отримала договір з протоколом розбіжностей, неврегульовані розбіжності до суду не передала, в силу вимог ст. 181 ГК України такий договір вважається неукладеним.
Суд касаційної інстанції вважає, що такі висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та зроблені з вірним застосуванням норм матеріального права до спірних правовідносин, виходячи з наявних матеріалів справи. Порушень процесуального права, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, Вищим господарським судом України не встановлено.
Доводи заявника касаційної скарги щодо неповного з'ясування обставин справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, Вищим господарським судом України відхиляються як безпідставні та необґрунтовані. Крім того, в касаційній скарзі заявник не має права посилатися на недоведеність обставин справи в силу приписів ч. 2 ст. 111 ГПК України.
Що стосується твердження про обов'язковість укладення договорів від 01.01.04р. та від 01.01.05р. відповідно до ст. 5 Закону України «Про аварійно-рятувальні служби», ст. 20 Закону України «Про правові засади цивільного захисту», ст. 21 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», то колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 111-7 ГПК України в касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява серед іншого повинна містити посилання на законодавства, на підставі якого подається позов.
Позивач в суді першої інстанції не зазначав про те, що укладення договорів, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є обов'язковими для укладення сторонами в силу вимог Законів України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правові засади цивільного захисту», «Про аварійно-рятувальні служби». При цьому заперечення відповідача проти укладення цих договорів були висловлені в доповненнях до відзиву на позов в суді першої інстанції, отже були відомі позивачу.
В касаційній скарзі позивач в обґрунтування обов'язковості укладення зазначених договорів посилається на розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1489-р від 12.08.1999р. Однак цей доказ відсутній в матеріалах справи, позивач на нього в позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог не посилався, з клопотанням про витребування доказу в порядку ст. 38 ГПК України до суду не звертався. Оскільки посилання на цей доказ в поясненнях сторін були відсутні, у господарських судів першої та апеляційної інстанції були відсутні підстави для його витребування з власної ініціативи.
За таких обставин доводи заявника касаційної скарги про обов'язковість укладення договорів від 01.01.04р. та від 01.01.05р. в порушення ст. 33 ГПК України не доведені, що є підставою для відхилення цього доводу касаційної скарги Вищим господарським судом України.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду та постанови апеляційного господарського суду немає, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державного комунального підприємства «Жилищник»залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Севастополя від 01.11.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 року по справі № 20-9/108 залишити без змін.
Головуючий суддя
О. В. Муравйов
Судді
Л. В. Продаєвич
А. Г. Полянський