01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.09.2007 № 14/146
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Куровського С.В.
Михальської Ю.Б.
при секретарі: Василів О.В.
За участю представників:
від позивача - Масько А.В. - за дов.
від відповідача - Чоповський Д.П. - за дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної телекомпанії України
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.05.2007
у справі № 14/146 (Калатай Н.Ф.)
за позовом Державного підприємства Миколаївський обласний радіотелевізійний передавальний центр
до Національної телекомпанії України
про стягнення 270 991,42 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2007 у справі № 14/146 задоволено частково позов ДП «Миколаївський обласний радіотелевізійний передавальний центр» до Національної телекомпанії України про стягнення 270 991,42 грн.( 251 074, 52 грн.- основний борг, 5 712,28 грн.- пеня, 12 171,58 грн.- інфляційних, 2 033,04 грн.- 3% річних).
Підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 251 074,52грн. -основного боргу та судові витрати.
В решті частини позову відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що згідно коду 1701140 додатку №2 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» «Виробництво та розповсюдження телепрограм Національною телекомпанією України» мало місце недофінансування відповідача на суму 23181470,00 грн. і, таким чином, всупереч Контрактів на 2006 рік, було недофінансування з державного бюджету Національної телекомпанії України на телемовлення, у зв'язку з чим і виникла заборгованість відповідача перед позивачем.
Посилаючись на ст. 614 ЦК України, відповідач стверджує, що його вина відсутня у недофінансуванні видатків, тому він не може нести відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Крім того, відповідач у доповненні до апеляційної скарги заперечує щодо покладення на нього відповідно до ст..49 ГПК України державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та звертає увагу на те, що позивач у даній справі, як виконавець державного замовлення за державним контрактом, згідно положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», звільнений від сплати держмита.
Відповідно до частини 3 ст.49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита, але відповідач у даному випадку за державним контрактом, є державним замовником, тому сума державного мита за подання позову у даній справі з нього не може бути стягнута з нього в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, відповідно до Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1258 ( із змінами та доповненнями), розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов'язаного з розглядом господарської справи, для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, обчислюється за нульовою ставкою.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає її необґрунтованою, оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, тому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія установила наступне:
На розгляд суду першої інстанції позивачем передані вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 251 074,52 грн.- основного боргу згідно з Державним контрактом № 2/13/5565-39 від 06.06.2006р. за надані та неоплачені телекомунікаційні послуги зв'язку, 5 712,28 грн.- пені, 12 171,58грн.- інфляційних та 2 033,04 грн. - 3% річних.
Відповідач не надав до суду першої інстанції письмових заперечень на позов.
Як свідчать матеріали справи, 06.06.2006р. між позивачем ( виконавець) та відповідачем (замовник) укладений Державний контракт № 2/13/565-39 ( далі -Контракт) з протоколом узгодження розбіжностей до нього від 13.06.2006р., Додатком №1 та Додатковими угодами №1 від 16.08.2006р. та №2 -від 18.12.2006р., відповідно до умов якого позивач за допомогою технічних засобів, що зазначені у Додатку №1, надає відповідачу телекомунікаційні послуги з виконання державного замовлення на розповсюдження ( трансляції) телепрограм, вироблених для державних потреб в межах плану асигнувань із загального фонду Державного бюджету України на 2006 рік за програмою 1701140 «Виробництво та розповсюдження телепрограм Національної телекомпанії України»
Згідно з п.3.1 Контракту зі змінами, внесеними Додатковими угодами №1 від 16.08.2006 та №2- від 18.12.2006 , загальна вартість Контракту складає 674 355,00грн.
Відповідно до п.4.7 Контракту щомісячна оплата здійснюється відповідачем за фактично відпрацьований час протягом 10-ти банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі узгоджених сторонами актів , шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.
За умовами Контракту за період із серпня 2006р. по грудень 2006р. відповідно до розділів 2 та 5 Контракту позивач станом на 31.12.2006р. свої зобов'язання з трансляції програм Замовника виконав належним чином у повному обсязі на загальну суму 251 074,52грн.,що підтверджується доданими до матеріалів справи двохсторонніми актами виконання послуг за серпень - грудень 2006р., які підписані сторонами без зауважень.
Однак, як стверджує позивач, відповідач протягом 2006 року систематично порушував свої договірні зобов'язання, оплату не здійснював.
09.08.2006р. відповідачу надсилалась претензія на суму заборгованості 292 164,31 грн., яка існувала станом на 31.06.2006р., і була задоволена відповідачем лише частково.
Як вбачається з матеріалів справи та наявних у справі доказів, на дату пред'явлення позову та винесення рішення заборгованість відповідача перед позивачем становила 251 074,52 грн. за період серпень-грудень 2006р., розмір якої не оспорювався відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та не оспорюється по суті в апеляційній скарзі і доказів погашення якої відповідач суду не надав.
Відповідно до ст..ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 251 074,52 грн. правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності відмови позивачу у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 5 712,28 грн. - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу ( 159 днів прострочення ) згідно з п.6.4 Контракту , 12 171,58 грн.- інфляційних та 2 033,04 грн. - 3% річних від простроченої суми на підставі ст..625 ЦК України з наступних підстав:
Позивачем нарахована пеня, інфляційні та 3% річних за період з 20.09.2006р. по 25 02.2007р., але акти виконання послуг за серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2006 року були підписані лише 25.12.2006р.
З урахуванням умов п.4.7 Контракту зобов'язання відповідача по сплаті спірної заборгованості вважається простроченим через 10-ть банківських днів з дати отримання рахунку, обов'язок по надісланню якого покладається на позивача.
Відповідно до ч.4 ст.612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, а згідно п.2 ст.613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні рахунки направлялись позивачем на адресу відповідача простою кореспонденцією. Належних доказів виконання свого обов'язку з направлення спірних рахунків відповідачу, позивачем не надано.
Враховуючи те, що неможливо встановити дату, починаючи із якої у позивача виникає право на застосування до відповідача санкцій, тому розмір пені, інфляційних та 3% річних суд першої інстанції обґрунтовано визнав такими, що недоведені матеріалами справи, а отже, позов в частині зазначених вимог задоволенню не підлягає.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неналежне його фінансування з державного бюджету у 2006 році, у зв'язку з чим і виникла заборгованість, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку виконання зобов'язання за договором, оскільки згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За умовами спірного Контракту відповідач прийняв на себе безумовне зобов'язання оплачувати послуги позивача.
Позивачем доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.
Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неправильного розподілу судом першої інстанції судових витрат з посиланням на ст.49 ГПК України та приймає до уваги положення норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і враховує те , що позивач у даній справі ,як виконавець державного замовлення за державним контрактом, звільнений від сплати державного мита, а відповідач за зазначеним контрактом є державним замовником, тому сума державного мита за подання позову у даній справі не може бути стягнута з відповідача на підставі ст.49 ГПК України в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, згідно Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ та їх розмірів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 ( із змінами та доповненнями), розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов»язаного з розглядом господарської справи, для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, обчислюється за нульовою ставкою.
За таких обставин в резолютивну частину рішення необхідно внести зміни , виключивши з її тексту « 2510,75 грн. - витрат на оплату державного мита та 109,33 грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню лише в частині помилкового розподілу судових витрат, а рішення місцевого господарського суду залишає без змін, оскільки визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2007р. у справі №14/146 залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної телекомпанії України задовольнити частково.
2. Внести зміни в резолютивну частину рішення, виключивши з її тексту «2510,75 грн.- витрат на сплату державного мита та 109,33 грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».
3. Матеріали справи № 14/146 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Куровський С.В
Михальська Ю.Б.