ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
21.03.2008 р. № 9/424
11:53
За позовомПриватного підприємства «Рондо 2»
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
про визнання рішення недійсним № 0005692305 від 03.08.2007 р.
Суддя: Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Таран Т.К.
Представники:
Від позивача: Гончар В.М. (довіреність б/н від 27.08.2007 р.)
Від відповідача: Яцишина І.Ю. (довіреність № 162 від 17.12.2007 р.)
Обставини справи:
До Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової адміністрації у Солом'янському районі міста Києва про визнання рішення відповідача № 0005692305 від 03.08.2007 р. недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято відповідачем з порушенням норм Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, обґрунтовуючи свою позицію тим, що оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень, в порядку та у спосіб визначений Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки позивачем безпідставно не виконані вимоги вказаного закону.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Закон України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” №265/95-ВР від 06.07.1995р,; далі - Закон про РРО) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Статтею 1 зазначеного вище закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти. Встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається.
У відповідності до п. 1, 2, 3 статті 3 Закону про РРО суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема:
· проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
· видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції;
· застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування;
Як випливає зі змісту позову, пояснень наданих у судовому засіданні представниками позивача щодо порядку здійснення гри і дій персоналу залу ігрових автоматів з приводу виплати виграшу з автомату, порядок гри полягає у тому, що гравець зайшовши до залу ігрових автоматів має можливість одразу розпочати гру (без необхідності початкового оформлення “кредитів” у касира, отримання фішок, жетонів та інш.), шляхом безпосереднього розміщення грошових коштів у купюро-, (монето-) приймачі ігрового автомату. Після гри, у разі наявності виграшу, гравець підходить до каси, де касир з початку видруковує касовий чек про купівлю кредитів (понесені гравцем витрати на гру), після чого роздруковується чек щодо виграшу. При цьому як видача виграшу, так і вилучення залишку коштів в автоматі полягає у процедурі інкасування обслуговуючим персоналом позивача, наступною процедурою оприбуткування коштів у касі з послідуючим проведенням по касі операцій з внесення готівки у формі придбання кредитів, та відповідною виплатою виграшу, у разі, якщо такий наявний. При цьому обслуговуючий персонал не впливає на процес надання послуги, гральний автомат виступає як “суб'єкт” надання цього права (гри).
Враховуючи вищезазначене, установлений відповідачем порядок гри, суд приходить до висновку про те, що має місце невиконання вимог Закону про РРО в частині належної реєстрації операцій через реєстратор розрахункових операцій з надання послуги гри на гральних автоматах
Статтею 16 Закону про РРО встановлено, що контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону. Планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.
Таким законодавством яке визначає порядок проведення контролюючим органом плавних і позапланових перевірок є Закон України “Про державну податкову службу в Україні”. Статтею 11-1 цього закону визначено порядок і підстави проведення планових і позапланових перевірок органами державної податкової служби. Суд вважає, що з огляду на системний аналіз змісту норм Закону про РРО, Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (зокрема положення статей 11-1, 11-2), норми статей 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” в повному обсязі поширюються і визначають порядок і підстави для проведення перевірок, передбачених Законом про РРО. Прямим підтвердженням цього є, зокрема, зміст частини 7 статті 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” у відповідності до якої позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в інших випадках - за рішенням суду. Тобто, як порядок і підстави для проведення позапланових перевірок визначених Законом про РРО, так і планових встановлений у повному обсязі Законом України “Про державну податкову службу в Україні”. Суд зауважує на тому, що в силу положень частини 7 статті 11-1 Закону “Про державну податкову службу в Україні” усі перевірки РРО податковою службою в силу закону є позаплановими і проводяться за рішенням керівника контролюючого органу. У разі наявності планової перевірки, то порядок її проведення і підстави визначені статтями 11-1, 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” повинні бути витримані в повному обсязі, зокрема з надісланням відповідного повідомлення за 10 днів, проведення перевірки не частіше 1 разу на рік та інше.
Судом встановлено, що у відповідності направлень на перевірку № 4043 від 19.07.07 та № 4044 від 19.07.07 проводилась планова перевірка. Тобто контролюючий орган повинен був дотриматися усіх положень, вимог порядку, щодо проведення планової перевірки, визначених статтями 11-1, 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, зокрема направити повідомлення за 10 днів до перевірки та інш. Вимоги щодо останнього особами контролерів виконано не було, що є формальним порушенням закону. Разом з тим, не дивлячись на це, відповідачем особи ревізори-інспекторів податкової служби були допущені до перевірки. З пояснень представників позивача судом встановлено, що відмітка про не допуск контролерів податкової служби була зроблена по факту проведення перевірки за результатами складання акту перевірки, отже жодним чином не впливала на можливість проведення перевірки. У разі наявності, на думку позивача, фактів недотримання ревізорами-інспекторами податкової служби вимог діючих законів з приводу проведення перевірки, позивач мав би можливість і законні підстави для адекватного, правового захисту своїх прав шляхом недопущення в такому разі контролерів до перевірки.
Враховуючи вищезазначене, положення закону “Про державну податкову службу в Україні” у відповідності до якого за загальним правилом усі перевірки щодо дотримання вимог Закону про РРО є позаплановими, якщо інше не визначене контролюючим органом, а також фактичний допуск позивачем ревізорів-інспекторів податкової служби до перевірки, за наслідком якого встановлено наявність відповідних порушень Закону про РРО, суд вважає покликання позивача про неправомірність винесених податкових рішень, яка обумовлена недотриманням процедури проведення перевірки, й відповідного задоволення його позовних вимог на цій підставі необґрунтованими.
Таким чином, враховуючи вищезазначене в сукупності, суд вважає, що початок гри без отримання касового чеку, з подальшим інкасуванням коштів незалежно від наявності виграшу є порушенням норм Закону про РРО. Адже наявний факт надання послуги, після якого, вартість цих послуг може бути як відображеною у касі, так і ні, що може бути механізмом направлення готівкових коштів поза фіскальною процедурою, передбаченою Законом про РРО. Наявність у гравця касового (первинна видача ігровим закладом перед початком гри з метою фіксації придбання кредитів (для реалізації початку гри), фішок, жетонів, тощо) чеку унеможливлює будь-яку як касову невідповідність, так і факти невикористання РРО, що може бути обумовлено процедурою, порядком гри.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, факти незастосування РРО та невидачі відповідного розрахункового документу при вчинені 2-х ставок на гральні автомати №6, №9 встановлені інспекторами податкової служби є вірними та обґрунтованими, а винесені з цього приводу податкові рішення правомірними.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, матеріали справи, пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Кротюк