19 квітня 2011 р. м. Чернівці Справа №2а/2470/838/11
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Ватаманюк Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Чернівецького обласного військового комісаріату до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області про скасування постанови, -
В поданому до суду 8.04.2011 року адміністративному позові Чернівецький обласний військовий комісаріат просить суд скасувати постанову 4.03.2011 року ВП № 1931789 про накладення штрафу.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області від 4.03.2011р. ВП № 1931789 накладено штраф на Чернівецькій обласний військовий комісаріат у розмірі 170 грн. за невиконання виконавчого листа № 2-а-261 від 5.11.2007 року. Позивач вважає дану постанову неправомірною та такою, що підлягає скасуванню. (а.с. 2-3).
Представник позивача подав суду клопотання про підтримку позовних вимог у повному обсязі та слухання справи без його участі в порядку письмового провадження. Відповідач направив до суду заперечення з клопотанням про розгляд справи без участі його представника.
Необхідності заслухати свідків чи експерта немає. Тому суд вважає за можливе та доцільне розглянути дану адміністративну справу на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 122, ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріали адміністративної справи суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з таких підстав.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
В зв'язку з невиконанням постанови суду у встановлений строк, відповідно до вимог ст.ст. 5, 87 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі Закон - № 606-XIV), заступником начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області ОСОБА_1 4.03.2011 року було винесено постанову про накладення на Чернівецький обласний військовий комісаріат штрафу у розмірі 170 грн. за невиконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці (а.с. 5).
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Стаття 5 Закону № 606-XIV визначає обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 606-XIV державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення -п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Аналізуючи вказані вище норми суд вважає, що позиція позивача про відсутність бюджетних коштів є необґрунтованою, оскільки фінансове становище суб'єкта владних повноважень не може ставити в залежність державну виконавчу службу щодо виконання рішення суду, яке згідно норм ст. 124 Конституції України обов'язкове для виконання на всій території України.
Посилання позивача, щодо вжиття всіх можливих заходів з метою добровільного виконання рішення суду, що підтверджується подачею даних до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, щодо наявності заборгованості по відшкодуванню грошової компенсації за речове майно особам, звільненим з військової служби, суд розцінює, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки такі дії, не є поважною причиною для виконання в добровільному порядку рішення суду.
Судом встановлено, що позивачем без поважних причин, всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, не були виконані вимоги заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-261, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці 5.11.2007 року, а тому відповідачем правомірно, у відповідності до ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом № 606-XIV, з використанням цих повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 170 грн. у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В ході судового розгляду позивач не довів належним чином правомірність своїх вимог, тому даний адміністративний позов не підлягає задоволенню як безпідставний.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. В зв'язку з відсутністю таких витрат, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Р.В. Ватаманюк