10:34 31 березня 2011 року м.Чернівці Cправа 2а-2916/10/2470
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Ковалюка Я.Ю.,
при секретарі -Василику Г.В.,
за участю: представників: позивача - Ковальчук Д.М., відповідача - Писанчин О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в Сторожинецькому районі Чернівецької області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Сторожинецькому районі про стягнення заборгованості, -
Управління Пенсійного фонду України в Сторожинецькому районі Чернівецької області (далі - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Сторожинецькому районі (далі - відповідач) про стягнення заборгованості по виплачених коштах на пенсію по інвалідності в наслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та заборгованості по допомозі на поховання, виплаченої сім'ї померлого, або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в сумі 108642,48 грн.
Позов мотивований тим, що в порушення положень Законів України “Про пенсійне забезпечення”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Угоди “Про гарантії прав громадян у сфері пенсійного забезпечення”, постанов Кабінету Міністрів України “Про проведення індексації грошових доходів населення”№ 1078 від 17.03.2003 р. та “Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян”від 26.03.2008 р. № 265, а також Порядку відшкодування витрат, відповідачем в акти щомісячної звірки за липень 2009 р. - вересень 2009 р. не включено витрати на виплату щомісячної грошової допомоги на проживання, індексації, державної адресної допомоги та витрати на їх доставку на загальну суму 108642,48 грн. в т. ч. з 01.04.2010 р. по 31.06.2010 р. - включно, не включені в акти щомісячних звірок суми виплачених пенсій ОСОБА_3 в сумі 2485,80 грн.; ОСОБА_4 на суму 2372,84 грн. та ОСОБА_5 на суму 16637,10 грн. та ОСОБА_6 допомоги на поховання, виплачена сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в сумі 1423,15 грн.
Посилаючись на те, що відповідачем при підписанні актів звірки взаєморозрахунків за квітень-червень 2010 р. включно не взято до відшкодування суми витрат на виплату щомісячної цільової грошової допомоги на проживання, індексації, державної адресної допомоги та витрати на їх виплату і доставку на загальну суму 108642,48 грн., - просили суд стягнути з відповідача вказану заборгованість.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та докази, надані суду.
Відповідачем подані заперечення проти позову, відповідно до яких вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити. При цьому зазначав, що з адміністративним позовом звернулась не та особа, якій належить право вимоги та не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, оскільки Порядком відшкодування витрат передбачено здійснення відповідних розрахунків на централізованому рівні, тобто між Фондом соціального страхування від нещасних випадків та Пенсійним фондом України. Вважає, що за таких обставин сторони у справі позбавлені права на проведення розрахунків на своєму рівні, оскільки Порядком передбачені повноваження Пенсійного фонду в районах і містах області та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у цих районах та містах щодо складання акту щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії, а не здійснення відшкодування витрат.
Крім того, вважає, що позивач необґрунтовано вимагає відшкодування щомісячної державної адресної допомоги та доплат, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено відшкодування таких витрат.
Вимоги позивача щодо включення суми допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого, який отримав пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання в частині, що підлягає відшкодуванню, вважає необґрунтованими, з тих підстав, що останнім не доведено факт наявності причинно-наслідкового зв'язку смерті інвалідів з фактом раніше отриманого каліцтва ти професійним захворюванням, який міг би слугувати доказом по справі.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав. Просив у його задоволенні відмовити та надав суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Пенсійне забезпечення громадян України відповідно до ст. 10 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі -Закон № 1788-XII) здійснюється органами Пенсійного Фонду України.
Стаття 81 вказаного Закону № 1788-XII передбачає, що призначення та виплата пенсій, в тому числі пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання здійснюється органами Пенсійного Фонду.
З набранням чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсій по інвалідності в зв'язку із втратою годувальника покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Положення п. 5 ч.2 ст. 24 вказаного Закону встановлює, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований має право звернутись до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Зазначене також підтверджується ст. 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від. 14.01.1998 р. № 16/98-ВР (далі Закон № 16/98-ВР) (“Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат”) та ч. 2 ст. 7 Закону України “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” від 22.022001 р. №2272-III (далі - Закон №2272-III), відповідно до якої органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, починаючи з 01.04.2001 р. відшкодовують органам Пенсійного фонду України пенсії, сплачені особам, яким призначено пенсії внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
Так, на виконання вимог вказаної статті Закону правліннями Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України розроблено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі - Порядок), що визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”(крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Відповідно до п. 3 Порядку, відшкодуванню підлягають пенсії, призначені відповідно до пунктів “а”, “в”, “г” статті 26, статей 37, 38, та пенсії, виплачені відповідно до статей 91, 92 Закону України “Про пенсійне забезпечення”в разі настання страхових наслідків:
стаття 26 - інвалідність внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання:
інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався: а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під час відрядження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б і без спеціального доручення; б) по дорозі на роботу або з роботи; в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи; г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку; д) при виконанні державних або громадських обов'язків; е) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;
стаття 37 - члени сім'ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника;
стаття 38 - члени сім'ї, які вважаються утриманцями;
стаття 91 - виплата недоодержаної пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера і виплата допомоги на поховання;
стаття 92 - виплата пенсій громадянам, які виїхали за кордон.
Пунктом 4 Порядку, зокрема, встановлено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та інших нормативно-правових актів, а саме:
- сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;
- допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;
- сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Отже, зазначений перелік сум, що підлягають відшкодуванню є вичерпним. При цьому, ні норми постанови № 265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян”, ні норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, не передбачають обов'язку відповідача проводити відшкодування щомісячної державної адресної допомоги та сум доплат.
При цьому суд вважає, за необхідне відзначити, що 26.03.2008 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян” (далі - Постанова № 265), якою установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Керуючись даною Постановою позивач здійснював нарахування та виплату адресної допомоги зазначеній категорії громадян, після чого включив вказану суму витрат в акти щомісячних звірок витрат за січень-березень 2010 р. Проте, відповідач не прийняв до заліку суми витрат в частині включення витрат пов'язаних з наданням державної адресної допомоги, витрат з виплати та їх доставки, що в подальшому, потягло за собою звернення позивача до суду з вимогами про стягнення заборгованості, в т.ч. державної адресної допомоги.
При цьому, позовні вимоги, мотивовані, зокрема, тим, що Порядок та Постанова передбачають відшкодування (стягнення) державної адресної допомоги.
Для визначення підставності такої вимоги, слід, поміж іншого, дослідити поняття “щомісячна цільова грошова допомога на прожиття” та “щомісячна державна адресна допомога до пенсії”.
Чинним законодавством не надано визначення поняттям “щомісячна цільова грошова допомога на прожиття” та “щомісячна державна адресна допомога до пенсії”.
Проте, з аналізу Законів України “Про пенсійне забезпечення”та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”вбачається, що цільова грошова допомога може входити до складу/розміру пенсії.
Крім того, в Постанові № 265 також зазначено: “… розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, …).
Разом з тим, в цій же Постанові йдеться й про “щомісячну державну адресну допомогу до пенсії”, яка надається особам у разі, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням, зокрема, цільової грошової допомоги) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, 100, 120 та 150% (в залежності від кількості осіб) прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Іншими словами, адресна допомога надається, за умови, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат (в т.р. цільової грошової допомоги) не досягає прожиткового мінімуму.
З наведеного вбачається, що “щомісячна цільова грошова допомога на прожиття” та “щомісячна державна адресна допомога до пенсії” не є тотожними поняттями та регулюються різними нормами законів та нормативно-правовими актами.
Як вже зазначалось вище, Порядок, передбачає виключний перелік сум, що підлягають відшкодуванню органам пенсійного фонду (зокрема, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття -п. 4 Порядку), при цьому адресна допомога в ньому відсутня.
Рішення, щодо того, хто буде фінансувати адресну допомогу, на сьогоднішній день не прийнято, проте, Постановою № 265 визначено, що виплата адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Отже, за сукупністю наведеного, можна дійти висновку про безпідставність заявленої вимоги про стягнення виплаченої державної адресної допомоги.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити і про сторін у цьому позові, якими, зокрема можуть бути виключно Управління Пенсійного фонду України, головні управління Пенсійного фонду або Пенсійний фонду України та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків або Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Таким чином, у зазначеному Порядку відшкодування витрат, передбачено здійснення відповідних розрахунків на централізованому рівні, тобто між Фондом соціального страхування від нещасних випадків та Пенсійним фондом України.
Разом з тим, у розглядуваному спорі, сторонами є управління Пенсійного фонду України в Сторожинецькому районі та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Сторожинецькому районі, які згідно Порядку відшкодування витрат мають проводити звірку витрат по особовим справам потерпілим. При цьому, фактично мова йде про стягнення коштів з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на користь управління Пенсійного фонду України.
Водночас обраний у цій справі спосіб захисту (відновлення) порушеного права суд уважає таким, що не відповідає змісту прав управління Пенсійного фонду щодо відшкодування понесених ним витрат.
Відносно вимоги позивача щодо включення (відшкодування) суми допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого, який отримав пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Як зазначалося вище, пунктом 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1105-ХІV Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
У ст. 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні; організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Відповідно до ч. 8 ст. 34 Закону № 1105-ХІV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. № 826, регулює питання відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України (п. 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (п. 5 Порядку).
Згідно з аб. 2 ч. 9 ст. 34 Закону № 1105-ХІV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
Згідно підпункту з) п. 1.1 загальних положень Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 22.11.1995 р. № 212, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.1996 р. за № 136/1161, на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) покладено обов'язок встановлення причинного зв'язку смерті інвалідів з наслідками раніше отриманого каліцтва чи професійним захворюванням.
Відповідно до п. 1.8 цього ж Порядку на запит підприємства, установи, організації медико-соціальні експертні комісії на підставі даних медекспертної справи, довідки про причину смерті або даних патолого-анатомічного розтину видають висновки про причинний зв'язок смерті інваліда з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва чи професійного захворювання.
Зі змісту ч. 4 ст. 26 Закону № 16/98, ч. 2 ст. 24 Закону № 1105-ХІV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Аналіз норм Закону № 1105-XIV, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Суд вважає за необхідне зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року № 376/7697, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності в наслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-XIV. Так, зокрема, ст. 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не прийняло до заліку суму виплаченої позивачем допомоги на поховання в частині, що підлягає відшкодуванню до п. 4 Порядку сім'ї померлого ОСОБА_6 в розмірі 1423,15, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не доведено факт наявності причинно-наслідкового зв'язку смерті інваліда з фактом раніше отриманого каліцтва ти професійним захворюванням, який міг би слугувати доказом по справі.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості по виплачених коштах на пенсію по інвалідності в наслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та заборгованості по допомозі на поховання, виплаченої сім'ї померлого, або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в сумі 108642,48 грн. є безпідставними, через що задоволенню не підлягають.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 19, 124 Конституції України, ст. ст. 9, 71, 86, 94, 160 -163 та 167 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Я.Ю. Ковалюк