Рішення від 15.04.2011 по справі 2-19/11

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 2-19/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2011 року

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої -судді Губіш О.А.,

секретаря - Березюк Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шепетівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 01.03.2007 року між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач як покупець придбав, а відповідач як продавець -продав вантажний автомобіль іноземного виробництва. Проте, даний договір у встановленому законом порядку укладений та нотаріально посвідчений не був, так як позивач здійснював вантажні перевезення придбаним авто на підставі ліцензії виданої відповідачу, як власнику транспортного засобу. Згодом, за рішенням Шепетівського міськрайонного суду було постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 певну суму коштів. Оскільки, відповідач рішення суду не виконував, в ході виконавчого провадження на придбаний позивачем автомобіль було накладено арешт, з метою його реалізації на прилюдних торгах. А тому, оскільки існувала загроза втратити придбане майно, за домовленістю між сторонами та ОСОБА_3, сплатив останній замість ОСОБА_2 17350 грн. боргу. Проте, відповідач до цього часу, не повернув йому зазначену суму, а тому просив суд стягнути таку з відповідача на свою користь.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його представник, позов з підстав, наведених у поданій до суду позовній заяві, підтримали повністю.

Відповідач ОСОБА_2, його представник, в судовому засіданні позов не визнали, при цьому ОСОБА_2 суду пояснив, що домовленостей щодо погашення боргу перед ОСОБА_3 з позивачем не укладав, на даний час заборгованості перед ним не має.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Відповідно до ст. 528 Цивільного Кодексу України передбачено, що інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника ( право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов»язанні і застосовуються положення ст. 512-519 цього Кодексу.

Як встановлено судом, 1 березня 2007 року між сторонами було досягнуто домовленостей щодо переходу права власності на вантажний автомобіль МАН 8.153, відповідно до яких позивач як покупець придбав такий, а відповідач як продавець -продав. Договір купівлі-продажу транспортного засобу було укладено у письмовій формі, з умовою, що його нотаріальне посвідчення буде проведено після закінчення строку дії ліцензії на перевезення вантажів, яка була видана на ім»я відповідача. На виконання умов зазначеного договору позивач отримав від відповідача у фактичне користування та розпорядження вказаний транспортний засіб. Після укладення зазначеного договору, позивач користувався придбаним автомобілем на власний розсуд, при цьому з 19.03.2007р. офіційно був зареєстрований як найманий працівник-водій у приватного підприємця ОСОБА_2

Дані обставини в судовому засіданні крім пояснень сторін були стверджені, оглянутими оригіналами договору купівлі-продажу транспортного засобу від 01.03.2007р. трудового договору між працівником та фізичною особою від 19.03.2007р.

Поряд з тим, було встановлено, що на придбаний позивачем транспортний засіб, як майно належне відповідачу, постановою державного виконавця від 10.01.2008р., в рамках виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 40176,29 грн., був накладений арешт з оголошенням заборони його відчуження. 29.05.2008р. державним виконавцем складено акт щодо опису та арешту майна ( транспортного засобу МАН), при цьому в акті зазначено, що майно буде передане на реалізацію не раніше 05.06.2008р. Виконавче провадження закінчено 04.09.2008р. за заявою стягувача ОСОБА_3 щодо погашення боргу.

Допитаний судом державний виконавець Литвинюк Ю.А. показав, що виконавче провадження було закрито виключно за заявою стягувача ОСОБА_3, в його присутності остання та сторони по справі жодних домовленостей щодо погашення боргу позивачем замість відповідача не досягались. Крім того, зазначив, що транспортний засіб МАН, на який було накладено арешт, для реалізації не передавався.

Допитана як свідок ОСОБА_3 суду показала, що виключно за пропозиції позивача погодилася прийняти від нього кошти в сумі 17350 грн., так як останній переживав, що може втратити придбане ним авто. При цьому, показала, що разом з цього приводу домовленостей між нею, та сторонами не було досягнуто, виключно зі слів ОСОБА_1 знала, що ОСОБА_2 прийняв таку його пропозицію.

Аналізуючи всі дослідженні в судовому засіданні докази по справі в їх сукупності суд вважає, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не був наділений правом щодо задоволення вимоги кредитора без згоди боржника, а тому його позовні вимоги суд не знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд критично оцінює покази як позивача так і відповідача, щодо укладення саме 01.03. 2007 р. договору купівлі-продажу транспортного засобу в письмовій формі, у порядку не передбаченому діючим законодавством, з підстав дії ліцензії на перевезення вантажів, з огляду на те, що у даному договорі термін дії такої ліцензії не було застережено. Проте, як слідує з наданої позивачем копії такої, строк її дії закінчувався 16.03.2007р., з матеріалів виконавчого провадження слідує, що в подальшому саме відповідачу ОСОБА_2 надано ліцензійну картку на здійснення вантажних перевезень автомобілем МАН на період з 11.04.2007р. по 10.04.2012р.

Крім того, саме після закінчення дії ліценїі щодо перевезення вантажів, виданої ОСОБА_2 на період з 16.03.2004р. по 16.03.2007р., між сторонами було укладено трудовий договір, за яким позивач працював водієм у приватного підприємця ОСОБА_2

А тому, суд ставить під сумнів ту обставину, що саме 01.03.2007р. між сторонами укладався договір купівлі-продажу. При цьому, суд враховує те, що відповідач ОСОБА_2 пояснив, що розписка, яка виконана ним на звороті вказаного договору, була написана на прохання позивача перед його зверненням до суду з позовом про визнання права на майно та звільнення такого з-під арешту в червні 2008 року, так як ОСОБА_1 до того часу не сплатив йому повністю кошти за придбаний транспортний засіб. Що в свою чергу викликає сумнів у існуванні такого договору у письмовій формі до червня 2008 року.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що наводячи обставини, з яких саме транспортний засіб фактично перейшов у користування та володіння позивача, сторони використовують політику подвійних стандартів, декларуючи при цьому виключно свої права, запевняючи, що мали намір укласти такі у визначеному законом порядку, проте, ніяких дій щодо цього не вчиняли, при цьому використовували наявні можливості для задоволення своїх потреб -як- то укладення трудового договору, отримання після укладення такого саме ОСОБА_2 ліцензії на здійснення вантажних перевезень.

Також, суд не приймає та відхиляє твердження позивача в тій частині, що саме за домовленістю досягнутою між сторонами та ОСОБА_3, ним було сплачено останній 17350 грн. боргу за ОСОБА_2, оскільки такі факти свого підтвердження в ході судового засідання не знайшли, були спростовані поясненнями відповідача, державного виконавця, ОСОБА_3

Так, відповідач та ОСОБА_3 ствердиди, що жодного разу між ними у присутності позивача ніяких домовленостей щодо погашення боргу не було досягнуто, такі ОСОБА_1 обговорював з кожним з них окремо, при цьому посилаючись на згоду іншого. Державний виконавець Литвинюк Ю.А. заперечив той факт, що саме за його присутності ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 кошти в рахунок погашення боргу перед нею за відповідача, також заперечив будь-яких домовленостей з цього приводу між сторонами у його присутності.

Крім того, відповідач ОСОБА_1. пояснив, що позивач повністю суму за придбаний транспортний засіб йому не сплатив, з приводу чого неодноразово висловлював йому свої претензії. Дані обставини в ході судового розгляду свого підтвердження як і спростування не знайшли. Жодна з сторін не надала суду належні докази, які б такі обставини ствердили чи спростували.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги посилається на виконання зобов»язань перед ОСОБА_3 в ході виконавчого провадження, яке було відкрито на підставі виконачого листа, виданого у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Проте, позивач, достовірно знаючи про накладення арешту на придбане ним майно у ОСОБА_2, в ході виконавчого провадження, заходів щодо захисту свого порушеного права не вживав - подана ним позовна заява про виключення майна з-під арешту, була, за його заявою, залишена без розгляду.

Відповідно до ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Наведені позивачем у поданій до суду позовній заяві обставини свого підтвердження не знайшли, а тому його позовні вимоги суд не знаходить такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з наведеного, на підставі ст. ст. 526, 528 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212 -215ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду Хмельницької області через Шепетівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами які не були присутні при його оголошенні -в 10-ти денний строк з дня отримання його копії.

Головуюча